Лонг - Пастуша повість про Дафніса і Хлою - Лонг

Він зняв маленький лук, поклав його до свого сагайдака і звелів Діонісофанові запросити в гості до себе найвельможніших з мітіленців, а коли він наповнить останню чару, показати кожному пам’ятні прикмети і потім проспівати шлюбної пісні. Побачивши й почувши це, він рано-вранці встав і віддав наказ влаштувати блискучий бенкет з усього, що приносить земля й море і що є в болотах та річках; а після того запросив усіх найвельможніших мітіленців у гості. Коли вже настала ніч і наповнена була чара, з якої зливають жертву Гермесові,51 один із служників приніс ті прикмети на срібному блюді і, починаючи з лівого боку, показав усім.

35. Всі інші не признали їх, але Мегакл, що лежав як найстарший на зверхньому місці, голосно й по-юнацькому палко крикнув: «Що я бачу? Що з тебе сталось, моя донечко? Отже й ти жива? Чи, може, якийсь пастух тільки це знайшов і приніс? Я благаю тебе, Діонісофане, скажи мені, звідки в тебе взялися прикмети моєї дитини? Не позбавляй мене щастя знайти її так, як ти знайшов Дафніса». Але Діонісофан попрохав його спочатку розповісти, як покинули Хлою, і Мегакл, так само палко, розповів: «Колись я був дуже бідним, бо все, що я мав, я витратив на влаштування хорових вистав і державних суден. Коли я був у такому стані, в мене народилася донька. Не маючи бажання виростити її в злиднях, я прикрасив її цими прикметами і покинув, добре знаючи, що багато хто охоче робляться батьками саме в такий спосіб. Отже її поклали в печеру німф і доручили богиням. День-у-день збільшувалось моє багатство, але спадкоємця я вже не мав. Бо мені не судилося щастя породити ще раз хоча б доньку. Проте боги, неначе сміючися з мене, посилають мені вночі сни, які сповіщають, що вівця зробить мене батьком».

36. Ще голосніше, ніж Мегакл, радісно скрикнув Діонісофан, скочив, привів Хлою, пишно прикрашену, і сказав: «Ось дитина, яку ти покинув. Цю дівчину волею богів вигодувала вівця, так само, як коза мого Дафніса. Прийми ж ці прикмети і доньку, а прийнявши їх, віддай її Дафнісові за дружину. Обох ми покинули, обох ми знову знайшли. Обоє були під захистом Пана і німф і Ерота». Мегакл похвалив його слова і звелів покликати дружину свою Роду і стиснув Хлою в своїх обіймах. І залишаючись там, де вони були, вони опочили. Бо Дафніс поклявся не довіряти свою Хлою нікому, навіть рідному батькові.

37. Коли настав день, всі зібралися знову вирушити до села; Дафніс і Хлоя про це прохали, бо їм не вподобалось міське життя. Та й батькам було до вподоби влаштувати їм сільське весілля. Як тільки прибули вони до Ламона, вони привели Дріаса до Мегакла, а Напу до Роди, і все, що треба для бенкету, влаштували блискуче. Перед лицем німф заручив Мегакл свою доньку, і разом з багатьма іншими жертвами повісив він прикмети Хлоїні там у печері, а Дріасові додав стільки драхм, скільки йому бракувало до десятьох тисяч.

38. Це був веселий день, а тому Діонісофан звелів у самій печері приготувати ложа з зеленого листя і якнайкраще почастував все селянство, запрошене на свято. Тут були Ламон і Міртала, Дріас і Напа, родичі Доркона й діти Філетаса, Хроміс і Лікеніон; також Лампіс дістав пробачення і був на бенкеті. Все було так, як водиться в таких гостей, по-сільському й по-пастушому. Один співав пісню женців, інший жартував у ті жарти, що звичайно бувають круг виноградних давил. Філетас грав на флейті, Лампіс - на сопілці,- Дріас і Ламон танцювали, Хлоя і Дафніс цілувались. Поблизу паслися кози, неначе вони так само брали участь у святкуванні. Городянам, звичайно, це не дуже подобалось, але Дафніс кликав то ту, то другу на ім’я, частував їх зеленим листям, брав за роги й цілував.

39. І так тривало не один день: поки вони жили, вони здебільшого провадили час по-пастушому, шанували богів - німф, Пана і Ерота, умножаючи свої численні отари кіз і овець і вважаючи за найулюбленішу їжу осінні овочі й молоко. Навіть першого сина, що в них народився, годувала коза, а донечку, яка народилася другою, напували молоком вівці; і сина назвали вони Філопойменом, а донечку - Агелою.52 Так ці спогади супроводили їх аж до глибокої старості. Вони прикрасили печеру, поставили статуї богів і збудували вівтар пастушому Ероту. Панові замість сосни вони дали храм і назвали його Паном-войовником.

40. Проте все це зробили вони й назвали лише геть пізніше, а того дня, як тільки наступив вечір, усі проводили молодих до шлюбного покою, одні грали на дудках, другі - на сопілках, треті несли великі смолоскипи. Коли ж вони майже дійшли до входу, вони заспівала грубими й дикими голосами, неначе тризубцями проколювали вони землю, а не шлюбної пісні співали. А Дафніс і Хлоя голі лежали одне коло одного, обіймались і цілувались, проводячи безсоннішу ніч, ніж навіть сови. І Дафніс зробив дещо з того, чого його навчила Лікеніон, а Хлоя тільки тепер довідалась, що те, що було в лісі, було тільки пастушою грою.

 

 

_________________

 

 

 

Лонг

 

ПАСТУША ПОВІСТЬ ПРО ДАФНІСА І ХЛОЮ

 

 

0076

 

 

 

Друкований текст для вичитування взято з:

Лонг «Пастуша повість про Дафніса та Хлою.»

Державне літературне видавництво, 1936.

Друкарня ім. М.В. Фрунзе, Харків

 

Переклад В. Державина

 

 

 

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

 

 

Оригінальні скани надав Олександр Криницький.

 

© Оцифрування, вичитування, правка, форматування і оформлення: OpenBook, 2017

Фінальне вичитування: Олександр Криницький.

 

© Електронна бібліотека класики української та світової літератури «Відкрита книга»

 

 

2017

 

 

1 - Лезбос - острів в Егейському морі (біля північної частини західного побережжя Малої Азії), теперішня назва - Метеліно; найдавніше огнище давньогрецької любовної лірики і батьківщина поетів Аріона, Алкея, Терпандра і поетеси Сапфо (VII - VI в. до нової ери), Лезбос був зв’язаний, в уяві пізньої античності, з любовною літературною тематикою взагалі;