Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

де цокався з незнайомими людьми, причому завжди примовляв: «Ми на вас, а ви на нас...» За це одного разу якийсь чемний пан із Їглави заїхав йому чемно по пиці, та так, що аж зуби посипалися. Власник кав’ярні, вимітаючи вранці ті зуби, покликав свою дочку, ученицю п’ятого класу народної школи, і спитав її, скільки зубів має в роті доросла людина. А оскільки дочка цього не знала, то він їй вибив два зуби, а на третій день дістав листа від будівника льохів. Той перепрошував за всі неприємності, яких йому завдав. Він, мовляв, не хотів сказати нічого грубого, але публіка його не зрозуміла, бо, власне, ця фраза має звучати так: «Ми на вас, а ви на нас сердитесь?» Хто говорить якісь двозначності, повинен їх наперед обмірковувати. Відверта людина, яка що думає, те й говорить, рідко дістає по пиці. А коли на її долю і випаде кілька ляпасів, то така людина взагалі буде поводитись дуже обережно і в товаристві радше тримати рот на замку. Правда, про такого думають, що він теж хороший, як той собака на морозі, і теж не раз дають йому доброго бобу. Проте це все залежить від його розважливості і витримки. Тут він сам повинен урахувати, що він один, а проти нього багато людей, які почувають себе ображеними, і якщо встряти з ними в бійку, то йому накладуть удвічі більше. Отож така людина мусить бути скромна і терпелива. В Нуслях живе один пан, на прізвище Гаубер. Одного разу в неділю він повертався з прогулянки від Бартунькового млина, і на шляху в Кундратицях його помилково штрикнули ножем. З тим ножем він і прийшов додому, жінка, скидаючи з нього піджак, спритно витягла ніж із спини і пополудні вже краяла ним м’ясо на гуляш. Ніж був із золінгенської сталі й добре нагострений, вдома в них ножі завжди були пощерблені й тупі. Потім їй заманулося мати цілий комплект таких ножів, і вона щонеділі посилала чоловіка до Кундратиць на прогулянку, але він був такий скромний, що ходив тільки в Нуслі до Банзетів. Він знав, що коли сидить там у кухні, то його скоріше викине сам Банзет, ніж зачепить хтось інший.

- Ти зовсім не змінився,- відзначив однорічник.

- Не змінився,- відповів Швейк.- На це в мене не було часу. Вони навіть хотіли мене розстріляти, але це ще не найгірше, головне, що я з дванадцятого ніде не дістав платні.

- У нас ти її тепер теж не дістанеш, бо ми йдемо на Сокаль - і гроші платитимуть аж після бою. Треба заощаджувати. Коли розраховувати, що там за два тижні щось відбудеться, то ми на кожному полеглому солдатові заощадимо разом з додатками двадцять чотири крони сімдесят два гелери.

- А що ще нового у вас?

- Перш за все, загубився наш ар’єргард, потім, офіцерський корпус влаштував у священиковому будинку «свинячий бенкет», а солдати порозлазилися по селу і розпусничають з місцевим жіночим населенням. Перед полуднем зв’язали одного солдата з нашої роти за те, що він поліз на горище за сімдесятилітньою бабусею. Він анітрохи не винен, бо в щоденних наказах не говорилося, до скількох років це дозволено.

- Мені теж здається,- сказав Швейк,- що цей чоловік не винен, бо, коли така баба лізе вгору по драбині, її обличчя аж ніяк не видно. Такий самісінький випадок стався колись на маневрах біля Табора. Один наш взвод розмістився у шинку, а якась бабуся в сінях шарувала підлогу. Вояк Храмоста підкрався до неї і поплескав її, як би це тобі сказати, по спідниці. Ця спідниця була у неї дуже високо підіткнута. Він по ній ляснув раз,- вона нічого, він ляснув удруге, втретє,- а вона знову нічого, так, ніби це її й не стосується. Тоді він наважився на вирішальну атаку, а вона й далі спокійно собі шарує підлогу, а потім обернулася до нього й каже: «От я й зловила тебе, солдатику». Тій бабі було понад сімдесят років. Вона сама роздзвонила про це по всьому селі. А тепер я б хотів тебе запитати, чи ти за моєї відсутності не був також під арештом?

- Якось не було для цього нагоди,- виправдувався Марек,- але щодо тебе мушу повідомити, що по батальйону видано наказ про твій арешт.

- Це не шкодить,- відповів Швейк.- Вони зробили цілком правильно. Батальйон мусив так зробити й видати наказ про мій арешт. Це був його обов’язок, адже про мене довгий час ніхто нічого не знав. Тут батальйон не перегнув. Отже, кажеш, усі офіцери в священика на «свинячому бенкеті»? В такому разі я мушу піти туди й доповісти, що я вже знову тут. Певне, й так пан обер-лейтенант Лукаш дуже сумує за мною.

Швейк твердим військовим кроком пішов до священикового будинку, виспівуючи:

 

Подивись на мене

Ти, моя кохана,

Гей, якого з мене

Викрутили пана!

 

Швейк ввійшов до будинку, зійшов сходами нагору, звідки лунали голоси офіцерів. Там патякали про все, і саме в цю мить чистили бригаду за непорядки у штабі. Ад’ютант бригади теж докинув своє полінце під бригаду, зауваживши:

- Ми все ж таки телеграфували в справі цього Швейка... Швейк...

- Hier! - вигукнув з-за прочинених дверей Швейк і, ввійшовши до кімнати, повторював: - Hier! Melde gehorsam, Infanterist Svejk, Kumpanienordonanz 11 Marschkumpanie! 551

Побачивши збентежені обличчя капітана Сагнера і надпоручника Лукаша, на яких був безмежний розпач, Швейк, не чекаючи на запитання, вигукнув:

- Насмілюсь доповісти, мене хотіли розстріляти за зраду найяснішого монарха.

- Ради Бога, що це ви кажете, Швейку! - розпачливо вигукнув зблідлий надпоручник Лукаш.

- Насмілюсь доповісти, це було так, пане обер-лейтенанте.

І Швейк почав докладно розповідати, як і що з ним трапилося. Всі дивилися на нього, витріщивши очі. А він розповідав про все з найменшими подробицями й навіть не забув згадати, що на греблі того ставка, де з ним трапилося нещастя, росли незабудки. Коли ж почав перераховувати імена татар, з якими він познайомився під час подорожі, назвав щось подібне до Галлімулабалібей, а потім додав ще цілу низку вигаданих ним прізвищ, як, наприклад, Валіволавалівей, Малімуламалімей, надпоручник Лукаш не втримався і погрозив:

- Ось я вас вишпурну, розповідайте коротко, але зв’язно.

І