Додому йдучі - Гуцало Євген
Бо нащо його слухати ? Всі люди як люди, той має в колгоспі якусь роботу, той біля ставу, той на кар'єрі, а це хіба робота — собак стріляти? Встид і страм таким людям! Узяв рушницю й за собаками гасає! Встид і страм!
— Та я не в той бік стріляв!
— О, бачили такого? Стріляв у один бік, а полетіло в другий. Хіба можна такому рушницю давати? Він і худобу повбиває, не тільки гусей та курей.
— Ой-ой-ой! — не вгавав Дзюнька, тримаючись за ногу та не підводячи погляду.
Вони знову почали сваритись між собою, а тим часом Дзюнька, виждавши слушну мить, чкурнув через дірку в тині на чужий город, так що вони й не помітили. Проповз трохи між соняшниками, а потім приліг і почав прислухатись.
— Де ж воно поділося? — поспитала раптом котрась жінка.
— Ай справді?
— Мабуть, на небо полетіло ваше підстрелене,— сердито буркнув Гунька та й почвалав провулком, вигупуючи чоботиськами.
А жінки йому навздогін:
— О, чули? Він знову за своє!
— Стріляє туди, а летить сюди.
Дзюнька засміявся тихцем. Гарно ж він обдурив усіх. Давно треба провчити цього мисливця, а то скоро в селі жодного собаки не зостанеться. І хто йому таке право дав?
Але пора й додому квапитись, бо може влетіти і від батька і від матері. Уроки давно закінчились, йому ще йти і йти до своєї хати, а на дорозі хіба ж такі пригоди ще можуть трапитись? До вечора чи й добереться...