Дуже слизькі сходи - Бічуя Ніна

Я тепер зрозуміла, навіщо Отто поливав сходи.

Та не тільки я, ніхто не міг допомогти Отто. Навіть його власна мама. Вона вийшла з кімнати, вона просила гера Шульца по-німецьки, і по-українськи, і по-російськи, вона виривала Отто з рук гера, але все було марно.

— Не треба, не треба... Отто! Гер Шульц, що сталося?!

Розлютований Шульц штовхнув Отто так, що той вдарився об протилежну стіну, і показав на залиті водою сходи.

— Проклятий хлопчисько! Щеня!

— Я не щеня! Я... я партизан! — кричав Отто по-німецькому, чудовою німецькою мовою кричав Отто.

— Найн! — сказала мама Отто.— Найн!

— Партизан! І я ненавиджу вас, і тебе, і тебе, ти погана, ти фашистка! Нехай тільки тато повернеться, я йому все розповім!

— Ні, Отто, ні, це неправда! Я тебе прошу, тихше!

— Швайген! — гукнув гер Шульц.— Генук! Швайген зі!

Він, мабуть, щось второпав із розмови матері й сина, він звелів їм увійти в кімнату. Отто, підкоряючись матері, перестав кричати і тихо пішов слідом за нею.

Була війна, і ми багато до чого звикли, ми знали, що коли війна — то не можна нічого просити, не можна сміятись, і не можна плакати, і не можна ходити до школи. Я знала все це, але знати — цього не завжди досить. Я сиділа на холодних і темних сходах, які поливав "генерал" Отто, і понад усе на світі мені хотілося, щоб Отто вийшов у двір і підійшов до нашого гурту...

І вже зовсім ввечері Отто і його маму повів кудись гер Шульц. Він ішов, шкандибаючи, позаду. Мама Отто низько опустила голову і дивилась собі під ноги. А Отто дивився на небо, і очі в нього були синіші від акварельної фарби, і Отто бачив небо, і сніг, і нас. Він помахав нам рукою і сказав:

— Я не фашист. Я Отто Максименко, я партизан.

— Швайген! — сказав гер Шульц і прикурив сигарету, прикрившись од вітру рукою у шкіряній рукавиці.

Отто і його мама ніколи не прийшли більше в свою квартиру, де на стінах висіли килимки і вишиті зеленим та жовтим папуги.

Зате ті двоє партизанів, що їх допитували кілька днів тому, втекли до лісу. їм допомагала мама Отто, яка працювала перекладачем у комендатурі.

Але про це ми довідались набагато пізніше, коли вже прийшли наші, коли повернувся з лісу дядько Максименко, якого ніхто не чекав у квартирі з килимками на стінах.