Історія попільниці - Яновський Юрій

Представник N дивізії зробив доповідь.

— Роздати зброю всьому населенню, — додав анархіст Альоша.

— Ну й дурень, звини за слово, — сказав по щирості старий маляр, — для яких причин усім зброю? Матиме лише наша дружина.

Залою — хазяйська повітка з хазяйським сіном. Свічка затулена була з усіх боків.

5

"Партія в 30 чоловік за допомогою ревкому, — писав начдив, — обкружили будинок, де йшов бал. Вартових познімали без пострілу. Кругом поставили своїх, і п’ятеро чоловік зайшло всередину".

Сніг од чобіт розтавав на паркеті. Була гнітюча тиша. Всі, хто п’ять хвилин тому ще веселився, — стояли посеред зали бліді, з піднятими до стелі руками. Курки наганів у нас були напівзведені. Мене всього трясло. Лихоманка натягла нерви. А, гади!..

— Перш за все — спокій, — сказав дзвінко наш командир. — Всі військові, виходьте по одному через двері. Штатські, — станьте всі у той куток. Жінки, — зайдіть у ту кімнату. Хто зробить зайвий рух — куля в голову. До вікон не підходить!

Далі не стримався:

— Попалися, в три бога!!!

Я передивлявся жінок. Тут десь мала бути стрижена дівчина — машиністка штабу. На мене молились перелякані погляди, тремтів дехто перед обмороком, я ходив між ними й придивлявся їм у вічі. Я кусав губи. Не було нікого навіть подібного.

Я вийшов до зали.

Через поріг з другого боку йшли двоє наших і тримали під наганами стрижену голову. То була струнка дівчина з похиленим зовсім на груди обличчям.

— Виведіть цю сволоч живою. Скажіть там, щоб не стріляли.

Щось ударило мене по серці. Я схватився за очі. Підбіг до дівчини й підняв їй рукою голову. На мене глянула моя майбутня дружина.

"…в уборній кімнаті, — писав начдив, — знайшли денікінського шпига, який служив у нашій дивізії машиністкою штабу. Її вели надвір з наказом не стріляти, але вона вирвалася із рук як скажена, і клинок не міг зупинитись"…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

До ранку прийшов у місто Жовтень.

У робфаківця на столі стоїть попільниця. Зовнішнім виглядом вона нагадує плисковату морську мушлю. Кожен день Жовтневих спогадів додає рік до її історії. Звук же більш не продовжується. Він постояв у повітрі, як міраж.

1924

1 — Робфаківець (робітфаківець) — учень робітничого факультету — загальноосвітнього навчального закладу, що готував до вступу у вузи робітничо-селянську молодь, яка не мала середньої освіти. Робіт-факи існували в 1919—1940 рр. при вузах і школах.

2 — Милорадовичі — багаті поміщики на Лівобережній Україні; від часів Петра І вихідці з цього роду перебували на службі в російських царів.

3 — Денікін Антон Іванович (1872—1947) —генерал-лейтенант царської армії, один з головних організаторів контрреволюції в громадянську війну. Командував Добровольчою армією, потім "Збройними силами Півдня Росії" розгромленими Червоною Армією. З 1920 р.— білоемігрант.

4 — ...з а морив останнього Полуботк а...— Полуботок Павло Леонтійович (бл. 1660—1723)—наказний (тимчасовий) гетьман Лівобережної України. В чолобитній до царського уряду просив скасувати обмеження політичної автономії на підвладній йому території (так рваній Гетьманщині). Обвинувачений у сепаратизмі, за наказом Петра І був ув'язнений в Петропавлівській фортеці, де й помер.

5 — "Ето бдєт после дній і рєшітєльний б о й!" — побажали при кінці...— тобто заспівали "Інтернаціонал".

6 — Р е в к о м и — військово-революційні комітети, органи підготовки і проведення збройного повстання, створені напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції. Перший ВРК, при Петроградській Раді робітничих і солдатських депутатів, діяв під керівництвом В. І. Леніна як штаб Жовтневого повстання і перший орган державної влади пролетаріату. Ревкоми були утворені при губернських, міських, повітових і деяких волосних Радах. На початок 1918 р. вони виконали свою роль. На Україні, в зв'язку з іноземною інтервенцією та складними обставинами громадянської війни, ревкоми як тимчасові надзвичайні органи влади проіснували до літа 1921 р.