В чужому пір'ю - Підгірянка Марійка

Ніч снує по кущах і квітах нитки. Через якусь хвилину надходить Синичка І, одягнена, як у першій дії; вигляд сумний, говорить втомленим глухим голосом.

Синичка І

Ходжу, блукаю,
Світами броджу –
Щастя шукаю,
Найти не можу.

Далекий відгомін

Не можу… Не можу…

Синичка І

Живу в палатах,
В теремах сиджу,
Ходжу у шатах,
Щастя не виджу.

Відгомін

Не виджу… Не виджу…

Синичка І

Вдень я сміюся,
Весела ходжу,
А в ніч журюся,
Вснути не можу.

Відгомін

Не можу… Не можу…

Синичка І

Лиш зійдуть зірки,
Лиш місяць блисне,
Птах злетить в гніздо,
Щось серце тисне.

Відгомін

Щось тисне… тисне…

Синичка І (підходить до Ночі, що в тому часі все обмотувала кущі й квіти пряжею сну)

Ніченько ясна, тиха, прекрасна,
З прядива сну дай мені ниточку,
Хай на часинку – і я засну.

Ніч

Нема для тебе ниточки в мене
Ані кусочка –
Зосталася в краю, в рідному гаю
Біля поточка.
Вергла родину, пішла в чужину
Без жалю болю!
І край свій рідний, і спів свобідний
Продала, й волю!
Як світ широкий – пропав твій спокій
І сон солодкий.
Будеш блукати без роду й хати,
Хто знає доки!

Синичка І

Ніченько ясна, Ніченько нене,
Для всіх ти добра, лиха для мене!

Ніч

Всім я однака, для всіх приємна,
Лиш твоя совість гріхами темна.

Синичка І

Що ж я такеє лихе вчинила,
Чи що украла, чи кого вбила?

Ніч

Вбила ти честь свою власну,
Сплямила честь свого роду,
Пішла в путь блудну, нещасну,
Та запродала свободу!
Сестрі вкрала радість ясну,
Полишила в серці рани.
Славу добру, землю красну
Проміняла за личмани!
Душі твоєї гордість, пиха
Спричинили горя много…
Не дасть тобі Нічка тиха
Із сну пасма золотого
Ані ниточки.

Синичка І

(припадає до ніг Ночі, втуляє голову в заслону)

Ой, твоя правда, Ніченько ясна,
Зле я вчинила, бідна, нещасна.

(Вдихає запах заслони.)

Як твої шати пахнуть квітками…
Як зілля пахне…
Де я цей запах чула?
Ох, знаю я вже, знаю…
Як ще невинна була
В малім гніздечку в гаю,
Там… в ріднім краю…
Там я журби не знала:
Як ніч цвіла зірками,
Тоді солодко спала
Під крилами у мами.
Ох, знаю я, вже знаю,
Що треба серцю мому:
Нічого не бажаю
І хочу лиш додому.

Відгомін

Додому… додому.

Ніч

Встань, Вітре, встань.
Сюди поглянь!
Тут пташка є оця,
Що була блудниця,
Тепер – покутниця.
І це заслуга лиш твоя.

Вітер

(встає, потрясає крилами, наближається до Ночі)

Ой не лиш моя, Ніченько тиха,
В тім і заслуга твоя велика,
Що ти лиш чесних до сну колишеш,
Нечесним засуд безсонням пишеш.

(Поглядає на сплячу пташку.)

Так, це вона – Синичка з гаю.
Тепер велику надію маю,
Що недаремна путь моя була.
Яка вона тиха, – чи вже заснула?

Ніч

Ні, не заснула.
Вона думками
Тепер витає не межи нами,
Вона далеко, разом з сестрою
В ріднім гніздечку понад водою,
Тепер їй нитку дам золотую
І сном солодким враз обдарую.

(Обмотує голову Синички І пряжею з веретена й тихо співає:)

Спи тихо, спи,
Забудь печаль,
Твої гріхи
Змив щирий жаль…
Спи тихо, спи.
Спи тихо, спи.
Горе забудь,
Найдеш у снах
Додому путь.
Спи тихо, спи…
Ось, вже заснула.
Збудиться рано –
На шлях в родину зверне негайно;
Як завтра буду я сон снувати,
В своїм гніздечку вже буде спати.

Вітер

Спасибі, тиха Ніченько,
Прекрасна майська Ноче!
Спокій тобі на личенько,
На темні твої очі.
Я ж полечу світами
По піднебесній путі.
На ранок враз з квітками
Знов вдома хочу бути.

Ніч

А я буду сни сіяти
На суші й на моря,
Та й буду їх леліяти,
Поки зійде зоря.

(До Вітра.)

Збирайся в путь щасливую
Ти, Вітре верховинний,
Неси ж бо звістку милую
В твій любий край родинний.
Вітер вклоняється Ночі й виходить, помахуючи крилами.

ЗАКРИВАЄТЬСЯ ЗАВІСА.

Третя дія

Краєвид той же, що в першій дії. Ранок. Сходить сонце. Квіти сплять.

Дзвіночок

(будиться)
Минула вже нічка, сонце ясно світить.
На добрий день, сонце, на добрий день, квіти,
Вставайте, вставайте!
Потрясає руками, дзвінки дзеленькають.

Лелія

(будиться, протирає руками очі)
Ах, вже ясна днинка!
Майська ніч минула, як одна годинка.

Рожа

(будиться)
Мої пишні шати роса чиста вмила,
Сонечко обсушить – і буду всім мила.

Фіалка

(будиться)
В шовковій травиці солодко я спала.
Сонечко збудило – хвала сонцю, хвала!

Братчик

(будиться)
Який свіжий подув, який ранок ясний,
Які чисті води, який світ прекрасний!

Дзвіночок

Який світ прекрасний, як радісно жити,
Любитися щиро, з усіма дружити!

Сверщик, що сидів за кущем, прискакує.

Дзвіночок

Сверщику, Сверщику, і ти вже збудився?

Сверщик

Збудився і вмився, у житі сушився.

Лелія

А тепер сніданок будеш з нами пити.

Сверщик

Його зготувати – чи знаєте, квіти?

Фіалка

Я знаю.

Братчик

Я знаю.

Лелія

Медочок я маю,
З чистою росою його розмішаю,
В чашечки наллю я і всіх погощу.
Сверщика музику найперше прошу.

Наливає напій з маленької кришталевої чаші у чарочки, зроблені з зелених листочків, і подає Сверщикові, Рожі, Дзвіночкові.

Фіалка

А мене забули?

Братчик

А мене забули?

Дзвіночок

(жартом)
Та ви зготували самі, ми так чули.

Лелія

Стривайте, маленькі, і вам ще остане,
Медочку є досить, для всіх стане.

(Наливає в чарочки й подає Фіалці й Братчикові.)

Фіалка

Дякую.

Братчик

Дякую.

Сверщик

Спасибі, господине!
При добрій господині кухня не застигне.
Напився я смачно вашого медочку,
А тепер заграю гарну співаночку.

Квіти (всі)

Заграй, заспівай нам!

Сверщик

Яку ж заспівати?

Фіалка

Веселу.

Братчик

Веселу.

Сверщик

Будем зачинати.

(Настроює скрипку й співає.)

Злетів кіс на покіс,
Перепілка в’ється,
Дуже йому сподобалась,
Забаг ожениться.
– Перепілко моя,
Чи підеш за мене?
– Ой, не тепер, косарику,
Ще жито зелене.–
Пшениця у снопах,
Жито покосили,
Позвозили, змолотили,
У млин поносили.
Як змололи усе,
Учинили раду,
Щоб спросити, погостити
Пташину громаду.
А синичка місить,
Кача воду носить,
А сорока білобока
На чай гостей просить.

Під час співання Братчик і Фіалка плещуть в долоні.

Сверщик

Танцюйте, маленькі!

Лелія

То Вітрик крилатий
Прийти б сюди мусив і нас похитати,
Інакше не вміють квіточки гуляти.

Сверщик

І де то наш Вітрик по світі мандрує?

Рожа

Поклич його, Сверщику, може, він почує?

Сверщик

(кличе)
Вітре, Вітре, Вітрику!
Милий, жвавий хлопчику,
Ти куди мандруєш, ти куди гуляєш,
Чи вже про нас забуваєш?

Вбігає Вітер.

Вітер

Не забуду про вас, милі, ніде не забуду,
Із за гори десятої я до вас прибуду.

Лелія

Вітрику милий,
Ми за тобою дуже тужили.

Вітер

(до Лелії)
І ти?

Лелія

Я також.

Вітер

Та що я чую?
А все сваришся, що я пустую.

Лелія

Деколи мушу я нагадати,
Що міру треба в усьому знати.

Вітер

(вдав засмученого)
То що ж тепер я, нещасний, вдію?
І погуляти собі не смію…

Рожа

Не будь, Лелійко, така тривожна,
Чей, погуляти навесні можна.
Охоту я маю.

Братчик

І я.

Фіалка

І я теж вмію.

Вітер

Скажи, Лелійко, мені, чи смію?

Лелія

Чом ні? Лиш чемно.

Вітер

Лиш так я знаю.
Дивіться, квіточки, вже починаю.

(Танцює ритмічний танок, приспівуючи:)

Гей ви, квіти пахучі, пахучі,
Стрясіть роси блискучі, блискучі.
Станьте в коло гуляти, гуляти,
Сверщик буде нам грати, нам грати.
Гей ти, Сверщику, цікавий, цікавий,
Настрой скрипку на славу, на славу,
Заграй же нам дрібненько, дрібненько,
Звесели нам серденько, серденько.

Під час співу Вітер ставить квіти у коло. Сверщик, від слів "Гей ти, Сверщику цікавий", акомпанує на скрипці. Від слів "Ну же, квіти, лиш живо", слідує ритмічний танок квітів.

Ну же, квіти, лиш живо, лиш жваво,
Сюди туди і вліво, і вправо,
Сюди туди боками, боками,
Барвистими рядками, рядками.
Ну же, квіти, рядочком, рядочком,
Коло мене віночком, віночком,
Коло мене все в пари, все в пари,
Радуйтеся на яри, на яри.

Після слів "Радуйся на яри" всі плещуть радісно в долоні і вертаються на свої місця.

Вітер

(кланяється квітам і Сверщикові)
Дякую.

Сверщик

Скажи нам тепер,
Вітрику милий,
Чого ти нині радий, веселий?

Вітер

Бо нині можу сказати сміло,
Що своє добре докінчив діло.
Так, так, квіточки, ви всі вже спали,
Листки стулили і спочивали,
Я тоді крила свої розкинув
Та й усю нічку в чужий край линув.
До того краю летів я бистро,
Де пішла пташка, вбрана барвисто.

Рожа

Ти був там, Вітре, бачив Синицю?

Сверщик

Ти бачив тую ледачу птицю?

Вітер

Так, Сверщику, птичка ледача була,
Коли про рідний свій край забула.
Але тепер вже рідню згадала,
I повернутись знов забажала.

Сверщик

Як так, тоді вже іншеє діло
Її сестричці це буде мило.

Вітер

Що вона робить?

Сверщик

Тяжко сумує,
І її голосу ніхто не чує.
Он там сама вже вона надходить.
Глянь, як, сумненька, травою бродить.

З поза кущів виходить заплакана Синичка II.

Вітер

(звертається до Синички II)
Ой ти, Синичко, ти, щебетушко,
Веселу вістку шепну на вушко.

Синичка II

Вітрику, братику, ти все пустуєш,
Чи з цею вісткою ти не жартуєш?

Вітер

Та де посмів би я жартувати,
Із твого горя та насміхатись.
Я тобі правду говорю щиру:
Нині побачиш сестричку милу.

Синиця II

О любий Вітре, чи добре чую?
Нині обніму ще й поцілую…
І приголублю до серця свого…

Сверщик

Твоя сестричка не варта того.

Квіти (всі)

Не варта!

Синиця II

Знаю я, любі, знаю.
Згрішила важко супроти краю,
Супроти всіх вас.
Та ви забудьте –
І милосердні до неї будьте…

Сверщик

За таку зраду забути важко,
Але для тебе вчиним це, пташко.

Квіти (всі)

Вчиним це радо!

Синичка II

Дякую дуже.
Дякую всім вам, а тобі,
Друже Вітре, найперше.

Сверщик

Ой, бо є за що…
А я то думав: Вітер – ледащо…

Вітер

(жартуючи)
Хто так думає, зараз прилечу
І його скрипку пірву, розмечу…
Не руш ти скрипки, хто буде грати,
Як тобі схочеться потанцювати?

Синиця II

(прислухаючись)
Тихше, тихше…
Хтось над потічком квилить,
Аж цвіт головку клонить
До землі ближче…

Сверщик

Тихше…

Квіти

(шепотом)
Тихше…

Вітер

(складає крила)
Тихше…

Синичка II

(дивиться пильно вдаль)
Хтось до нас біжить бистро,
Аж нив хилиться колос.
Чути тихе схлипування за кулісами.
Пізнаю сестрин голос…
Ой, сестро!

Біжить назустріч сестрі. Усі дивляться в напрямку бігу Синиці II. По хвилі входить Синиця II з Синицею І, обіймаючи й цілуючи її.

Синиця І

Сестричко, люба, мила,
Прости, я завинила!

Синичка II

Давно вже я простила: щовечора стелила
Гніздо м’якенько,
Щоранку виглядала і ось тебе діждала,
Моє серденько.

Синиця І

(тулиться до сестри).
О, добра ти безмірно!

Синичка II

(обіймає Синицю І)
Бо люблю тебе вірно.