Присуд - Слісаренко Олекса

Того парубка, що в Ясеневому станового вбив?..

ДІД знизав плечима, потім гостро допитливо подивився на Яремця.

~— Обличчя не пригадую, але випадок такий пам'ятаю... Сумніву не було. Це той самий, що з товаришами визволяв Яремця.

Червоний рубець під волоссям...

Старість сантиментальна, і Яремець у другу мить стискував засудженому руку... Брікен підійшов до Яремця.

— Товаришу Яремець,— сказав він сухо офіційно,— ми мусимо виконувати присуда!

Яремець подивився на Брікена з прозорою дитячою посмішкою.

— Голубчику, та це ж той, що колись мене урятував!..

— Але присуда винесено? — не здавався Брікен. Тоді тоном наказу Яремець сказав:

— Я як голова трійки знімаю свого підписа з присуду. Справа буде переглянута!

Брікен знизав плечима.

— Накажіть одвести підсудного до караульні... Назад ішли мовчки. Спереду вчитель, оточений черво-

ноармійцями під командою Брікена, а позаду, замислившись, Яремець.

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

Яремець дивився на сонце й на хмари, що повзли навперейми золотому світилу, але не помічав їх. Думки його топталися коло присуду...

А що, як дійсно цей дідок у спілці з бандитами? Що тоді? Розстріляти?..

А найголовніше — це безглузде заперечення факту, свідками якого були самі судді. Сказав би він, що світив тоді світло, а злякавшись пострілів, загасив,— і був би правий.

У штабі Яремець не підійшов до дідка. І навіть не глянув у його бік, проходячи караульнею. У своїй кімнаті він ліг на солому. Неймовірна втома опанувала всім тілом.

— Товаришу Яремець, що це за чортовина? — запитав Брікен, ледве переступивши поріг кімнати.

— Я й сам не знаю... Але ж, розумієте, він, безперечно він урятував мене од шибениці... Не може ж...— Яремець махнув рукою і заплющив очі... Під віями заблищала роса...

Брікен ходив важкими кроками по кімнаті і шРсЬ думав.

— Ну, що ж... Завтра переглянемо справу...— і вИ~ йшов з кімнати.

На ніч дозори побільшили, а перед верандою поставили секрет. Л г

Коло школи стояв караул, але ніхто до неї й не намагався заходити. Видимо, про арешт учителя в містечку знали й боялися підходити близько до нещасливого місця...

Як засвітили вже світло, зайшов Яремець до кімнати Брі-кена. Там нікого не було... Намірився йти до караульні й зустрів у коридорі Брікена.

Брікен схопив його за руку й кинув одне лише слово:

— Ходім!

Яремець пішов з ним через караульню, де під охороною двох вартових у кутку куняв дідок, а лампа оглядала кімнату прискаленим каламутним оком.

Вийшли на веранду, і Брікен сіпнув Яремця за руку.

— Дивись,— і показав на школу. Яремець побачив світло у вікні і спитав:

— Ти дозволив хлопцям розташуватись там?

— Ні, там нікого немає. Я посилав дізнатись... То відблиски із нашого вікна... Я перевірив...