Таємниця підводного човна - Кокотюха Андрій

На виручку прийшов Данило.

— Досить швидкісний, — промовив. — Це десь до ста кілометрів, правильно розумію?

— Так точно, — кивнув Кашкет. — Бачу, грамотний народ. Місцеві?

— З Києва.

— Не всі, — тут же вставила Галка, бо теж не хотіла мовчки слухати чоловічі розмови.

— Пташка ваша? — поцікавився Кашкет, кивнувши на страуса,

— Наша, — хором відповіли Данило з Богданом.

Але Галка і тут не втрималася — поправила твердо:

— Моя, точніше.

Перезирнулися хлопці, знизали плечима синхронно. Твоя — то й твоя. Давненько щось вони крилатого друга не ділили.

— Дражнять її як?

— Це не вона, це він, — уточнила дівчина з кісками. — І не дражнять, а звуть. У нього не кличка, а ім'я. Футболом називають, але може відгукнутися й на Футбика.

— Ти глянь! — знову вигукнув Кашкет.

— А він покататися не хоче?

— Покататися? — перепитав Богдан. — На катері?

— Атож. Не тільки його — всіх можу покатати.

— Це ж не для прогулянок судно, — зауважив Данило.

— Кажу ж — патрульний катер, бойова машина. Але хто сказав, що ви не можете здійснити на його борту свіженьку морську прогулянку?

— Бойова? — пожвавився Богдан. — Що, і зброя є?

— Оснащений — кивнув Кашкет. — Якщо тебе справді цікавить техніка, можу прочитати невеличку лекцію. Модель називається "Мангуст". Сьогодні це чи не найкращий із усіх відомих, багато в чому перевершує західні. Особливо — всякі там американські. Є два кулемети, за потреби можна прилаштувати ракетний комплекс. За великим рахунком, це така маленька швидкісна морська фортеця.

— Прямо так і фортеця! — скептично промовила Галка.

Дівчині з кісками далі було нудно слухати це все — вона мала всі підстави вважати подібні розмови суто хлопчачими. Принципово ніколи не цікавилася нічим, хоч трохи пов'язаним із війною, армією та флотом, не дуже любила історії про амазонок та жінок-воїнів: коли вже на те пішло, подобалися Галці життєписи княгинь, королев, інших видатних жінок, що володіли світом, не беручи для цього зброю до рук. А морем вона б справді прогулялася — ось лиш уявляла себе не на військовому патрульному катері: вабила дівчину яхта під вітрилами.

— Можете перевірити. Час є, покатаю з вітерцем. То як, уперед?

Тепер Данило з Богданом глянули на Галку. Хоч нудьгували до цього моменту однаково, проте відчули обоє — не дуже щось дівчині до душі ця пропозиція. Не вабить її військовий катер, чи боїться вона, хтозна. Не змовлялися хлопці, проте й не уявляли навіть: щойно в голови зайшла однакова думка. Що робити, якщо Галка відмовиться, — самим не погоджуватися, за компанію, чи все ж таки плюнути, лишити її на березі, хай далі тиняється, мов неприкаяна.

— А кулемети покажете? — поцікавився Майстренко.

— Навіть потримати дам. Стріляти — ні, — тут же попередив Кашкет. — Але якщо в кого є фотоапарат, навіть у телефоні, — клацнемо на пам'ять. В школі вчитеся?

— Аякже!

— Хто з ваших однокласників тримав військовий кулемет? Отож-бо!

Пропозиція виглядала щодалі спокусливішою.

— Поїхали, Галко! — сказав Данько.

— Давай, коли ще так попре! — додав Богдан. — Чого боїшся?

— Та нічого я не боюся! — роздратовано вигукнула Галка. — А Футбик? Його куди? Знаєте ж — без мене він ніяк.

— Хай вчиться без матусі! — вишкірився Богдан. — Не маленький уже!

— Знаєш, що! — почала дівчина, та Кашкет миролюбно підняв руку.

— Так, стоп, стоп, народ! Хто сказав, що страусам не можна на борт? У мене такого пасажира ніколи не було! Я теж його сфоткаю тут, своїм друзям покажу. Прикиньте собі картину — страус біля кулемета бойового катера!

— Прикольно, погодився Данило..

— То погнали, чи як?

— Футбик води боїться, — нагадала Галка, але вже не так упевнено і вперто.

— Нема на борту води! — запевнив Кашкет.

— Правда, Галко, чого ти, попустися! — вигукнув Богдан. Він же в тебе уже в кузові вантажівки їздив, і в вагоні мандрував! Нічого не сталося! Хай тепер по морю на катері покатається для повного комплекту!

У Галки вже не було сил сперечатися.

— Ось ми в нього спитаємо, — дівчина повернулася до страуса: — Покатаємось, Футбику?

Замість відповіді страус підстрибнув раз, потім другий, клацнув дзьобом — згоден, мовляв.

— Коли так — тоді гайда, — погодилась нарешті дівчина з кісками.

— Ласкаво просимо на борт! — Кашкет зробив гостинний жест. — Пропустіть уже птаха вперед, хай піднімається. Зараз я камеру принесу, зафіксуємо цей урочистий момент. А тоді викладемо в інтернет, ролик усіх порве!

З цими словами Кашкет зник у відсіку. Тепер уже Галка запросила страуса гостинним жестом, навіть зігнувшись у напівпоклоні, немов пропускаючи поперед себе титуловану особу.

— Піднімайтесь, ваша страусяче величносте!

Сподобалось Футболу таке ставлення. Споважнів на очах, рушив пірсом до краю, наблизився до борту, секунду подумав — і ось цибаті ноги вже ступили з пірса на катер.

Далі все сталося стрімко й несподівано. Ніхто з трійці не встиг оговтатися, як ураз ожив, заревів мотор — і рвонувся білий "Мангуст" уперед на повній швидкості.

Кінець тросу, який Богдан усе ще тримав, так нікуди й не приторочивши, уже майже вислизнув з рук, та спрацювали спортивні рефлекси — хлопець в останню мить стис його в руках, намагаючись вхопитися міцніше, так, ніби це могло допомогти утримати втікача. Трос натягнувся, смикнув, потягнув.

Богдан не пускав — тож полетів, тримаючись за кінець, до краю пірса.

Зник пірс із-під ніг. Шубовснув хлопець у воду — бризки полетіли.

Розділ 3

У якому доведено: страуси можуть ходити по воді

Аж тепер зрозумівши, що сталося, Данило шарпонувся вперед — і зупинився.

Куди бігти? Наздоганяти підступного крадія, котрий на своєму катері стрімко віддалявся від берега з полоненим страусом на борту? Дурне це все, раніше треба було думати. Як же їх розвели — мов тих кошенят мокроносих!

Від безсилої люті Данько тупнув узутою в гумовий капець ногою по пірсу. Та так сильно, що капець не стримався, злетів і, як на зло, упав у море.

Богдан же тим часом незбагненним навіть для нього самого, просто нереальним чином намагався боротися з викрадачем. Навіть опинившись у воді, він не розтис рук, намертво вчепившись у трос. Занурився з головою — і враз виринув, його тягнуло за катером, мов акулу на гачку. Нічого Богдан перед собою не бачив, хоч його очі, попри стіну води, були широко розплющені. Волочився за катером та відфоркувався на ходу.

Чи зрозумів викрадач, що від нього не відчепилися, чи просто вирішив погратися — не ясно: просто катер ураз почав розвертатися праворуч, заклав крутий віраж. Трос на мить послабився, тоді знову натягнувся, рвонуло з новою силою, і тепер Богдан не втримався — хлопця буквально змило водою. Розтиснувши руки, він знову занурився у воду, пірнув, запрацював руками, ногами і виринув.

Аж тепер зрозумів, як далеко відтягнуло його від берега. Не злякався, ще й далі міг запливти. Просто розгубився, зрозумівши: Футбола тепер точно не наздогнати, не знайти. Ось так втратили друга ні за цапову душу, поплив від них страус! Хоч топися, їй-богу!

Полежавши трохи на воді та погойдавшись на хвилях, Богдан зітхнув, повернувся і неквапним кролем поплив назад. Кілька разів озирався на катер — утікач взагалі з май зник десь за смугою обрію. Тьфу, чорт, от же ж засідка!

На пірсі вже сиділа й гірко ридала від розпачу Галка, закривши лице руками й не соромлячись сліз. Данило, не знаючи, що робити і як діяти, так і стояв в одному капці. Його втрачений капець плавав тут же, на воді, біля берега. Такі самі капці, але Богданові, зараз мирно плавали під пірсом.

Підібравши їх, вибрався Майстренко на берегове каміння, покрутив у руках, а тоді з відчайдушним криком закинув по черзі всі три капці подалі, в найближчі кущі.

— Чого, чого ви повелися на таке! — кричала Галка крізь сльози.

— Ага, давай ще винними нас зроби! — огризнувся знизу Богдан.

— Справді, Галко, то вже байдуже — хто винен і хто кого на катер тягнув… І взагалі, — почав Данило і тут-таки замовк, утративши думку, а точніше — зовсім не маючи її.

— Добре хоч телефон не втонув, — сказав Богдан, витягаючи з шортів свій мокрий недорогий мобільник. — Дивно, як він не втонув. Ото було б мені…

— Вам мобільник дурацький у голові! — знову прокричала-проридала Галка, тепер уже на повний голос. — Лановий, хай вже цей роззява — але ж ти в нас найрозумніший! Що ми робимо?

— Чому це я роззява! — обурився Богдан. — Я його ледь не зловив!

— Ой, досить уже! — Данило тупнув босою ногою по бетонному пірсу. — Давайте думати краще! А найліпше — гайда в міліцію!

— І що міліція зробить, розумнику? — парирував Богдан. — Прибіжимо, скажемо — гвалт, рятуйте, поганий дядя на катері страуса в нас украв! Як ти собі уявляєш? Що, по-твоєму, в міліції подумають?

Хоч як драматично склалися події, морський бриз таки трохи остудив Данилів запал. Крути не крути — Майстренко багато в чому правий. Адже перше, до чого додумався домашній хлопчик Данько, шукати допомогу в закону. Тоді як Богдан, хлопчисько вуличний, навіть з невеличким досвідом спілкування з міськими злодійчуками, мислив у таких випадках не головою, а серцем: не буде від міліціянтів реальної допомоги.

Справді, вислухають їх у міліції. Але перше ж питання буде: звідки взявся страус? Далі — невже вони, потерпілі, думають, що викрадач страусів ось так прямо крутитиметься на виду? Навіть стягнувши гаманця, ховаються. А тут цілий птах — його ж треба десь прилаштувати. Потім: страусів викрадають не випадково. Тобто нічого не крадуть випадково, проте коли злодій націлився на живе створіння, тварину, птаха чи плазуна, напевне знає, кому й куди його потім прилаштувати. Точніше — продати за великі гроші. В міліції, скоріше за все, скажуть, що Футбика за той час, поки вони прийшли зі скаргою, вже вивезли подалі від селища Тим паче, що у викрадача швидкісний військовий катер, а це означає, що викрадачі — люди серйозні, організовані, а отже — невловимі.

Та головне не возитимуться з ними в міліції! З принципу не возитимуться! Бо як це: справа про викрадення страуса в трьох школярів невідомим у капітанському кашкеті на патрульному катері?.. Всі ж обрегочуться кругом, пальцями тицятимуть. Нізащо в світі міліціонери такого не допустять.

Отже, безнадійна справа. Зовсім безвихідь. Просто біда.

Але поки Данило так міркував, усе, мов за помахом чарівної палички, сталося раптом само собою.

Точніше, не само собою, але без чарівника не обійшлося.