Казка на косичку - Галицька Олена

З-під його лапи одразу полетіли в різні боки сірі скуйовджені пасма. – Ну от, знову… – заскиглив він. – Коли вже це скінчиться? Моя Зайчиха вже гарну літню шубку начепила, а я все бігаю, як… як облізлий заєць.

– Жінки завжди про свій вигляд краще дбають, – зі знанням справи сказала Хатинка і, глянувши на засмученого вуханя, додала: – Просто зайчихи швидше линяють. Закон природи.

– Це точно? – нашорошив вуха Заєць. – Про закон?

– Як в аптеці, – запевнила його Хатинка. – Почекай трохи і твоє хутро буде міцне та лискуче, але стане тоншим та темнішим. Літо ж наступає.

– Всі звірі на літо перевдягаються, – Лисиця підійшла ближче. – Нема чого тут ґвалт підіймати. Щодо вашого бажання, – звернулася вона до Маленької Бабки Йожки, то тут така справа – головні в нас чарівнички. Саме вони вирішують, кому в лісі жити. Ходімо, познайомлю.

Маленька Бабка Йожка чомусь уявляла собі чарівничок похмурими істотами, вдягненими у тьмяні занедбані шати. Натомість вони виявилися легкими та яскравими, наче метелики. Чарівнички розсілися по квітах, яких вдосталь росло на узліссі, та чекали на гостей. Мабуть, то Сорока, що протягом бесіди кружляла навколо співрозмовників, встигла розплескати на весь ліс про майбутніх нових мешканців.

Чарівничка в ясно-зеленому вбранні промовила:

– Вітаю вас у Завороженому Лісі! Ви подолали довгий шлях, але вже сутеніє, і я пропоную перенести більш тісне знайомство на завтра. Можете відпочити тут, поруч із Рипучим Вітряком, – вона махнула рукою кудись вбік. – Він компанію шанує і залюбки допоможе вам із ночівлею, та й захистить при потребі.

– Чарівнички не люблять темряви? – пробурмотіла Хатинка на Курячих Ніжках.

– Звідки ти все це знаєш? – пошепки спитала Маленька Бабка Йожка. І про чарівничок, і про зайців, і про опле.., опале.., ну, про світло та веселку?

Хатинка нетерпляче відмахнулася: – Потім якось розкажу. Не наполягай. То моя, і не тільки моя, ТАЄМНИЦЯ…

Коли мандрівниці знов подивилися на узлісся, там вже нікого не було.

Розділ 4

ХАТИНЧИНА ТАЄМНИЦЯ

– Я ду-ж-ж-же люблю таємниці, – прорипів десь поруч низький старечий голос. – Дуж-ж-же… Давайте знайомитися!

На високому горбочку окрай пшеничного поля повільно крутив крилами почорнілий вітряк. Його трухлявий ґонтовий дах нагадував старий дірявий капелюх. Єдине маленьке віконечко привітно поглядало на Маленьку Бабку Йожку та Хатинку на Курячих Ніжках:

– Колись навк-р-р-руги мене було саме поле. Але ліс росте, молоді дерева виходять на осоння, щоб рости краще, от я й опинився на узліссі. Скоро й крилами ніде буде покрутити, – скрушно зітхнув Вітряк.

– Як це – дерева виходять? Вони ж корінням за землю мають триматися?

– У Завороженому Лісі все буває, – відповів Рипучій Вітряк. – Невгамовна молодь кращого місця шукає, а у гущавині залишаються віковічні дерева, втомлені від прожитих років... От і я, старий, не можу з місця зрушити, – сумно додав він.

Хатинка вдячно подивилася на свої втомлені ніжки. Ну й находилася вона сьогодні! А Маленька Бабка Йожка, мабуть, ще й зголодніла… Не встигла вона про це подумати, як Вітряк прорипів:

– П-р-р-ригощайтеся, в мене сві-ж-ж-жа паляниця є, Ко-р-р-рова молока та сиру залишила!

Маленьку Бабку Йожку не треба було вмовляти двічі. Швидко перекусивши, вона звернулася до Хатинки:

– Розповідай, будь ласочка, свою таємницю! – і зручно влаштувавшись під старим смугастим рядном, яке охоче запропонував їй Рипучій Вітряк, приготувалася слухати.

– Мабуть, тобі відомо, що сквер, де ти так любиш гуляти, називають ще У-ні-вер-си-тет-ським, – по складах промовила Хатинка на Курячих Ніжках. – Це тому, що поруч розташований великий Університет – це така наче школа, тільки для майже дорослих. Там працює багато вчених (їх ти мабуть часто зустрічала: ходять, щось бурмочуть про себе, або, сидячи на лавочках, щось швидко занотовують у свої кишенькові комп'ютери). Якось восени, коли почалися рясні дощі, я познайомилася з одним таким. Молодий хлопець, ховаючись від зливи, розповів мені, що в нього ДУЖЕ велика родина і ДУЖЕ маленький будиночок, де йому зовсім немає місця для праці. "Давай, я зроблю з тебе свою таємну наукову схованку", – запропонував він.

– Не дивлячись на юний вік, Івасик Телескопик (так його звуть) подавав великі надії і вже вигадав цілу купу різноманітних чудернацьких пристроїв, – продовжила Хатинка. – Усю зиму він працював над моїм обладнанням, і тепер я – чудо техніки!

На цьому слові всередині Хатинки на Курячих Ніжках щось клацнуло, потім брязнуло і дзенькнуло, щось засвітилося. Задня рублена стіна кудись щезла і замість неї з'явився…

– Що це? Пульт управління космічного корабля? – ошелешено пробелькотіла Маленька Бабка Йожка.

Насолоджуючись досягнутим ефектом, Хатинка відповіла: – Ні, то просто невелика ходяча наукова лабораторія. Тут багато такого, про що я й гадки не маю, але мені дозволено користуватися комп'ютером, хлопець навчив. Можна й мультики дивитися! Але не цілий день, звичайно.

Маленька Бабка Йожка не вірила своїм очам: от так хатинка їй дісталася! Але що подумає Івась, коли не побачить своєї лабораторії на звичному місці? Мабуть, він дуже засмутиться. Погано вийшло…

Наче прочитавши її думки, Хатинка на Курячих Ніжках сказала:

– Наразі Івась у село поїхав, на канікули. Треба ж і науковцям відпочивати. Ми будемо з ним скайпом спілкуватися або листи електронною поштою надсилати. Так що він буде в курсі наших справ, може й в гості завітає.

Маленька Бабка Йожка майже заспокоїлася: вона ще пам'ятала про драбинку, яку треба негайно надіслати назад Голубиною Поштою; про теслю, який має зробити їм нову, дерев'яну; але втома й пережиті враження пересилили.

Я подумаю про це завтра, вже майже уві сні вирішила вона. Останнє, що почула Маленька Бабка Йожка перед тим, як міцно заснути, був скрипучий голос Вітряка:

– До р-р-речі, чарівнички зовсім не бояться тем-р-р-ряви. Мабуть, їм п-р-р-росто т-р-р-реба по-р-р-радитися, як з вами далі бути…

Розділ 5

ЧАРІВНИЧА НАРАДА

У самій гущавині Завороженого Лісу, де росли вікові велетенські дерева, і вдень царювала напівтемрява. Сонячні промені ледь пробивали густі розлогі крони. Товстий шар глиці та моху між могутніми стовбурами із часом перетворився на м'який тьмяно-зелений килим небувалих розмірів. Величезні брили каміння вгрузли в землю і теж поросли мохом. Вони утворили широке коло, в середині якого висів у повітрі ще один камінь – плаский, наче відполірована морською водою гігантська галька. З дерев звисали широкі пасма плюща, закриваючи, наче завісою, це місце від сторонніх очей. Саме тут чарівнички збиралися для обговорення нагальних проблем. Саме тут зібралися вони й цього вечора, щоб вирішити: дозволити Маленькій Бабці Йожці та Хатинці на Курячих Ніжках оселитися поруч з ними, чи ні.

Наразі лісові господарки нічим не нагадували денних пустотливих створінь. Мовчазні поважні панни з високими зачісками, прикрашеними коштовними діадемами, були вдягнені у довгі пишні сукні, окутані мінливими серпанками. Тримаючи в руках кришталеві кульки-світильники, в яких жевріли різнокольорові вогники, вони по черзі піднялися на Надземний Камінь та зручно влаштувалися для довгої розмови.

Чарівничка на іʼмя Світла махнула своєю чарівною віточкою і міріади світлячків осяяли Кам'яну Галявину. Уперед вийшла найстарша та найголовніша – чарівничка лісу Лісна. Вона й розпочала нараду.

– За традицією ми не маємо дозволяти будь-кому селитися у Завороженому Лісі. Це може зламати наші споконвічні засади, зруйнувати весь спосіб життя. Ми не можемо так ризикувати.

– Традиції нашого лісу схожі на ці скам'янілі залишки прадавніх дерев, – чарівничка повітря на ім'я Вітра обвела руками навколо себе. – Нам не можна замикатися у своєму колі. Світ навколо нас змінюється; аби він змінювався на краще, ми повинні приймати в цьому участь. Ми маємо дихати на повні груди, жити повним життям. Нам потрібні нові знання і відчуття – лише так можна зберегти ліс.

– Чи не забруднять прибульці наші чисті річки та озера? – захвилювалася чарівничка води Хвилька. Озерна та джерельна господарки посунулися ближче до неї та схвально захитали головами.

– Але ж вони такі виховані! – жваво відгукнулася чарівничка квітів Ружа. – Не думаю, що в їхніх планах засмічувати навколишній простір…

– Квіти не будуть рвати, гілля ламати, – саркастично зауважила Бузинка, чарівничка дерев та кущів. – І ти в це віриш?

– Завжди можна домовитися, – гаряче відповіла Ружа. – Букети я сама їх навчу збирати, я ж розумію, як інколи хочеться оселю прикрасити. Хмизу в лісі так багато, що дерев заради вогнища псувати не треба.

– До речі, щодо вогнищ! – спалахнула чарівничка вогню Блискітка. – Як не були б вони нам симпатичні, але чи знайомі вони з технікою безпеки? Ми не можемо бути упевнені, що ці новачки не спалять наш ліс.

Польова та лугова господарки Лана та Лука також приймали участь у нараді, адже їхні володіння були поруч і те, що відбувалося в Завороженому Лісі, стосувалося їх безпосередньо. Вони теж не дуже хотіли приймати чужинців і розуміли: якщо чарівнички лісу відмовлять їм у притулку, Маленька Бабка Йожка та Хатинка на Курячих Ніжках можуть оселитися обабіч дороги, на полі або на луках. Ні, Лана та Лука не були злі та нелюб'язні, але, як і Лісна, не дуже довіряли новоприбульцям.

– Може, ми відкриємо для Маленької Бабки Йожки та Хатинки на Курячих Ніжках курси проживання на природі? А потім проведемо для них випускні іспити і вже за їхніми результатами…

– Влаштуємо справжній Осінній Бал! – зраділо вигукнула чарівничка квітів.

Розділ 6

ЛІСОВА ШКОЛА

Вранці вся хатинка була наче прошита тоненькими променями світла, що сочилися крізь шпарини. Поміж них жваво танцювали маленькі порошинки. Прокинувшись, Маленька Бабка Йожка не одразу збагнула, де знаходиться, але швидко згадала вчорашні пригоди.

Вона ще трохи помилувалася танком порошинок між сонячних жмутиків, аж раптом почула якийсь невиразний гомін, що доносився ззовні. Рішуче розчахнувши віконниці, Маленька Бабка Йожка визирнула надвір і… страшенно перелякалася!

Ще б пак: всюди навколо хатинки юрмилися звірі!! Та ще й які!!! Маленькій Бабці Йожці здалося, що вона побачила і лева, і ведмедя, й навіть слона, гієну та крокодила, мавп, вовків, антилоп та ще купу різноманітних тварин, яких вона знала хіба що по картинках.

– Хатинко, в тебе на дверях є якийсь шпінгалет чи клямка? – прошепотіла вона.

– Нема.