Гарбата - Мартович Лесь

Найбільше наставничав Петрусь: як тільки за котрим завва-жав бур'янець, то зараз сварив:

— А тобі варт гарбату дати? Аді, якого бур'яну лишаєш.

Хлопець оглядався зі страхом назад, виривав крадьки бур'ян і присягався, що чистенько поле.

Грицуня розболіло вухо; він не витримав: став ізразу йойкати, а далі гірко розплакався. Івась поглянув на заплаканого Грицуня та й говорив до Петруся:

— Правда, Петрусю, що я би не плакав, якби мене так по вусі шарнув?

Намість Петруся відповів, хлипаючи, Грицуньо:

— Чому не плакав би-сь, коли пече, як вогнем.

— Не балакай один із другим, але роби! — гримав Петрусь, удаючи наставника.

Хлопці втихали й забиралися щиро до роботи. Лиш як на панських покоях рипнули двері, то всі три ховалися поміж буряки, прилягали до землі, притаювали в собі дух та всею шкірою наслухали, чи не йде хто бити.

IV

Уже надвечір скінчили хлопці свою роботу. Тож підійшли несміливо до кухні і боязко туди заглядали. Як тільки відчинялися двері, втікали хлопці в гущавину й відти зазирали, хто це вийшов.

Виходив кілька разів кухтик, виходила кілька разів якась дівка, а хлопці за кождим разом ховались. Аж врешті діждалися кухаря. Прибігли до нього й сказали, що робота вже скінчена.

Кухар оглянув грядку, похвалив хлопців, що добрі з них робітники, та й обіцяв вислати зараз дівкою гарбату. Хлопці поставали перед гущавиною й дожидали. Справу-валися тихенько: один до одного ані слова не проговорив. Та довгенько ще їм прийшлося ждати, заки дівка вийшла. Але таки діждалися.

Дівка винесла їм чай у старій бляшаній кварті. Всі три протягли руки, але Петрусь, найдужчий, відтрутив тих двох, схопив кварту сам і відбіг набік. Ті два просили дівку:

— Кажи, най лишить і нам!

Але дівка була непривітна і ненависна: щось закляла під носом і пішла до кухні.

Тоді Івась і Грицуньо побігли до Петруся. Витягали до кварти руки й просили:

— Петрусю, Петрусю! Лиши й нам.

Потім хвалили між собою Петруся, аби його піддоб-рити:

— Він добрий: лиш третину вип'є, а решту лишить нам,— говорили й заглядали йому миленько в очі.

Але Петрусь не лишав, а тим двом аж руки дрижали над квартою. А далі не втерпіли й стали хапати руками за кварту. Тоді Петрусь обертався в другий бік. Грицуньо ж і Івась оббігали й ставали йому до очей. Петрусь знов обертався, а ті два знов забігали. Це подобало на таке, неначе ті два чимось невидимим прив'язані сильно до Петруся, бо що він обернувся, то вони мусили бігти круг нього. Ніби Петрусь за кождим оборотом замахував тими двома та й заносив ними довкола себе.

Гарбата була дуже гаряча, тож парила Петруся в язик, а піднебіння наче хто голками колов. Але він на те не зважав: пив і пив, не переводив духу, бо боявся що ті два незабаром відоймуть. Та й таки відоймили: не могли діждатися.

Тепер оба, Івась і Грицуньо, взяли один від одного видирати кварту.

— Пусти! Дай сюда!

Кричали, сіпалися, сердилися та трохи не плакали зі злості. А гаряча гарбата хлюпала їм на руки, на сорочку й на лице. Вихлюпалася майже вся. Не без того, аби хлопців гарбата не попарила, але вони цього не чули, такий мали завзяток.

Як уже завважали, що гарбати мало що осталося, тоді впихали хутко один по другім руку в кварту. Хапали останки цукру, або лиш мочили пальці та й облизували. Пальці в них були замарані землею від полення, тим-то в кварті зробилася густа, чорна юшка, що мастила хлопцям лиця й почорнила їм язики.

Аж прийшла дівка, відобрала кварту, дала обом хлопцям по кулакові в плечі, накляла погано та й вигнала їх із-перед кухні. Заплакані й замарані хлопці пустилися бігцем у сад, але, на їх нещастя, надійшов садівник і нагонився бити. Вони втекли відтіля аж під хліви, а там никали попід штахети та визирали чи не надійде хто, аби їх провів попри стайню, бо боялися бугая.

Діждалися. Вертали з двора якісь робітники, хлопці замішалися поміж них і разом вийшли. Поздогонили

пастушка, що вів корову на мотузі вже з поля додому. Перед ним хвалилися хлопці:

— А я щось таке солодке облизав, що раз! — хвалився Грицуньо.

— Та й я,— казав Івась,

Лиш Пегрусь мовчав, бо йому обліз язик і піднебіння, а в череві боліло.

Але проте, однако, трохи згоді змовлялися хлопці, в котрий час завтра піти на гарбату.