Марко в пеклі - Кочерга Іван

Куди ж я його діну, та ще зимою?

Приятелів. Що робити, що робити, Марусю, я ж тут не при чому. (Розводить руками.) Начальство примушує — циркуляр. Нічого не поробиш — він же не може працювати, ну, значить, треба очистити квартиру,— закон.

Маруся. Це неправда! Не може бути такого закону, ви самі не хочете, самі. О, благаю ж вас, змилуйтеся, куди ж нам дітися зимою. Йому ж і виходити не можна, він умре, коли його винести з теплої хати, ви розумієте,— умре. (Плаче.)

Приятелів. Ну, от уже й плакати. Заспокойтесь, сідайте. (Силою сажає її за стіл.) Випийте ось чаю. (Подає їй чашку, вона одштовхує.) Ви ж самі винуваті, Марусю, конеш-но, якби ви... (стишуючи голос) як би ви схотіли, то, може б, я що й придумав... але ж ви й дивитися на мене не хочете... а я вас так кохаю, що аж серце горить...

Маруся плаче.

Слухайте, тут незручно розмовляти. (Схиляється до неї.) Приходьте до мене сьогодні увечері, коли згодитесь на мої умови... то я для вас все зроблю — все. (Обіймає і цілує.) Ластівка, зіронька моя коньячна.

Маруся (зривається на ноги). Геть! Так ось яка ваша правда! Коли в мене батько вмирає, ви нас на вулицю викидаєте, та ще примушуєте, щоб я за його життя честю своєю заплатила! Ґвалтівник, душогуб проклятий! І я ще перед ним плакала, благала. То добре ж! Не діждете, щоб я вам покорилась. Зараз же напишу в армію про всі ваші шахрайства з вагонами, з військовим вантажем. Ви думаєте, я нічого не знаю?

Обоє зриваються на ноги.

А! Злягались. Ви думаєте, я не знаю, як ви вагони на другу станцію переправляєте, де ваші приятелі їх з аукціону продають, а гроші вам посилають?

Приятелів. Да ти з глузду з'їхала! Що ти брешеш! Брехня!

М а р у с я. А! Брехня? Може, хочете, щоб я сказала, на яку станцію?

Панаженко (хапає її за руку). Та ти що брешеш, суко!

Маруся. Геть! На станцію Чорний тупик.

Обидва кидаються на неї, хапають за руки і затуляють рота.

Панаженко. Мовчи. Акторка паршива. Уб'ю! Маруся. Геть! Пустіть! Кричати буду! (Виривається й утікає.)

Приятелів і Панаженко хвилину дивляться один на одного, пороззявлявши рота, і потім гуцають на стільці, вилупивши очі.

Приятелів. От тобі й маєш. (Сопе, увесь засапавшись.)

Панаженко. Це все ти із своїми ласощами! Теж розпалився, паротяг попсований!

Приятелів (розлючений). Як ти смієш, сволото! Я начальник станції!

Із своїх дверей вбігає схвильований і переляканий Матрьошкін.

Матрьошкін. Ви тут? Біда! Таке лихо, що й тікати нікуди!

Приятелів (зіскакує переляканий). Га! Що таке! Чого ти кричиш, як з ланцюга зірвався. (Сопе.)

Матрьошкін. Еге, зірвався. Тільки-но телефонували зі станції Бестолочь, що до них приїхав уповноважений особого відділу армії... з мандатом півтора аршина.... шукає загинулі 26 вагонів військового вантажу... має право одправлять состави, рббити вийомки, розстрілювати на місці.

Приятелів (сідає приголомшений). Діждались. Панаженко зривається на ноги.

Матрьошкін (задихаючись). Уже розстріляв начальника станції на Осиноватій, а зараз їде прямо до нас, уже виїхав (ляскає зубами від жаху), через півгодини буде.

Панаженко. Ну, то нехай їде, анахтема, багато він у нас найде. У книгах таке, що сам чорт ноги поламає, не то що...

Приятелів (зривається). А вагони, два вагони — біля водогону! Я ж тобі казав, щоб ти їх забрав... там же амуніція, одяг.

Панаженко (хмуро). Акт є, що осі перегоріли...

Приятелів (з жахом). Маруська! Розкаже, мерзавка, зрадить! Пропав, погиб, як собака на вокзалі.

Панаженко. Треба її зараз же куди-небудь....

Приятелів. Еге, еге, зараз же куди-небудь заманити, заперти хоч на цей час; ходім зараз же, скоріше, скажемо, що її кличуть, а там хоч у старе депо або... (Ідуть до дверей.) Господи, пронеси тільки цю халепу, то я, то я...

Матрьошкін (переляканий, чіпляється за них). Ка-лавур! Товариші, куди ж ви! Так не можна, він же зараз же приїде. Я теж утечу.

Приятелів (хапає його за комір). Тільки попробуй, мерзото, то я тебе так оперіщу, що за третім семафором гавкнеш. Зараз же іди до апарата і сиди. Укупі крали, укупі відповідатимемо.

Панаженко (підносить кулак до його носа). Уб'ю і не писнеш.

Приятел ів( бере його за комір І випихає за двері телеграфу). Сиди.

Обидва хутко виходять. Пауза.

Тихо увіходить буфетник, прибирає посуд зі столу, позіхає, чухається

і меланхолійно колупає в носі. Нараз чути дзвінки і стук апарата, після чого Матрьошкін із жахом вискакує із своїх дверей, збивши з ніг буфетника, біжить без шапки

на перон.

Матрьошкін. їде! їде! (Убігає.) Буфетник (присідає І хреститься). Допився.

Чути, як на перон влітає поїзд, і тієї ж хвилини розлягається владний і роздратований голос Марка. Буфетник прислухається. Чути, як поїзд мчить далі після звичайних гудків.

Марко (за дверима). Де начальник станції? Як немає? А де ж він? А ти хто? В якій конторі? Чому ж нікого немає на пероні! (Хутко увіходить в залу. Це рішучий на вигляд, ставний, молодий чоловік, у військовій формі, в кожусі, з наганом І в папасі. На гнівному І владному його обличчі часом проступає вираз великої втоми, навіть хворості.)

Слідом за ним ідуть 2 червоноармійці.

Марко (до червоноармійців). Я уповноважений особого відділу другої армії, ось мій мандат. (Виймає і показує великий мандат.) Маю надзвичайні уповноваження щодо розшуку загинулих вагонів з вантажем Червоної Армії. Армія б'ється на фронті з нечуваною відвагою, не маючи ні спочинку, ні зміни, а тим часом різні мерзавці перехоплюють по залізницях вагони з військовим приладдям, із провіантом, одягом, крадуть,' ховають, продають. Немає зради гіршої за такого злочинства. Ми мусимо нещадно, без милосердя нищити таких гадів, і я вимагаю вашої допомоги в цьому. Я маю відомості, що на цій залізниці пропало 26 вагонів військового вантажу, ми мусимо їх знайти, ми мусимо повернути нашим бійцям те, що допоможе їм звалити наших ворогів, і я зроблю це, не зупиняючись ні перед чим. І хоч би мені прийшлося розстріляти безліч мерзавців, я знайду ці вагони, я поїду за ними скрізь, хоч у пекло! Зараз же обшукати всю станцію. Не дурно ж усі поховались, ясно, що тут кубло цих злочинців.

У цю хвилину від перону йде Спринцовка, байдужно посвистуючи й помахуючи ціпком.

Марко (зараз же накочується на нього). А! Ти хто! Зараз же взяти його.

Червоноармійці хапають Спринцовку.

Спринцовка (переляканий). Як! Що? Що таке? Дозвольте?

Марко. Мовчать! Ти хто? Агент для висилання вантажу? Посадіть його на той стілець і шукайте далі.

Червоноармійці садять Спринцовку на стілець і виходять.

Спринцовка. Та нічого подібного. Я хвершал!

Марко. Хвершал? То чого ж ти комедію клеїш?

Спринцовка. Тільки одну комедію, товаришу комісар, а що Наросвіта забороняє, то це тільки так — їй богу, я більш не буду. Це ж у неслужебний час.

Марко. А, більш не будеш,— покажи документ.

Спринцовка (подає документ).

Марко роздивляється.

Слово честі, я тільки одну комедію.

Увіходить нерішуче Хламушка і знов суне до груби.

Ч'-М арко (помітивши його). Хто це? Ти хто? А, це, певно, . якийсь безпритульний...

Хламушка. Дозвольте погрітись, дядінька. Марко. Грійся, хлопче, коли є де. Але ж ти зовсім босий. Звідки ти? Як тебе звати?

Хламушка. Хлопці звали Хламушкою.

Марко. Хламушка... Яке химерне ім'я. Звідки ж ти?

Хламушка. А я знаю?

Марко. Правда... Ну, то що ж ти тут робиш? Хламушка. Як що, звісно — чекаю на щуку. Марко. На яку щуку?

Хламушка. То хіба ж ви не знаєте — на поїзд, на паротяга, що в його на пузі "Щ" написано.

Марко. Ага, це ти, значить, на паротязі їздиш. То ж то ти такий чистий.

Хламушка (береться за щоки). Це в мене загар.

Марко. Добрий "загар"! То куди ж ти їдеш?

Хламушка. Звісно, куди — на курорт, на південь. Там десь повинен бути і мій шматочок сонця, ніяк, розумієте, знайти його не можу.

Марко. Чимало ж ти, мабуть, намерзся, хлопче, поки шукав свого шматка сонця... роздягнений, босий. Ех! (Риється в своїй торбині й виймає пару чобіт.) На ось тобі ці чоботи, у мене є другі, а то й сонця не діждеш, бери.

Хламушка (у захваті). От спасибі вам, товаришу! Щоб вам завжди було так тепло, як на паровозі. (Обуває чоботи.) Хай ніхто не одніме у вас вашого сонця! Ура! (Тупотить ногами, схожий у величезних для нього чоботях на "кота в чоботях".)

Сміло в ногу, На вільну дорогу, Уверх голова Раз-два!

А тепер рушати можна!

Марко (сміється). Поїдеш?

Хламушка. Ого! Прощавайте поки. Може, ще зустрінемось, то я вам віддячу. У пекло для вас піду, а віддячу. (Вибігає.)

Червоноармійці тягнуть на смерть переляканого Матрьошкіна.

1-й червоноармієць. Знайшли ще одного, товаришу начальник! В убиральні сховався.

Марко (грізно). А! Ти хто? Начальник станції?

Матрьошкін (ляскаючи зубами). Те-те-теле-леле. Я теле-те.

Марко. Через вашу станцію проходило 26 вагонів з приладдям і одягом Червоної Армії. Ми їх не одержали. Де вони? Негайно відповідай, а то зараз же всіх розстріляю. Де вагони? Куди ви їх заподіли?

Матрьошкін. Я не знаю... я нічого не знаю. Я теле-теле-гра-фіст.

Марко. А, телеграфіст. А де начальник станції? Де вартовий? Ти телеграфіст, то чого ж ти в нужник сховався? (Тупає ногами.) Зараз же відповідай, де вагони! Я вас виведу на чисту воду, зрадники, мерзавці, шахраї! Станцію зруйную, рейки на рейці не зоставлю, а свого доб'юсь!

Матрьошкін. їй-богу, я нічого не знаю.

Марко. А, ти не знаєш. Зараз же подай усі книги.

Матрьошкін. Які книги? Я не знаю ніяких книг.

Марко (виймає наган). А, так ти не знаєш? А красти ти знаєш?

Спринцовка (в жахові лізе під стіл). Калавур!

Матрьошкін. Ні, ні! Я знаю! Я зараз!

1-й червоноармієць. Товаришу начальник, там біля водогону стоять якісь два вагони, напевне, що військові.

Марко. Негайно одкрить і донести мені, що там таке. Та обшукайте всю станцію.

Червоноармійці виходять.

Марко. Ну, то що ж книги?

Матрьошкін. Я зараз. (Іде в двері за терезами.) Пропав, погиб ні за собаку.

Марко (до Спринцовки). Та чи будеш ти тихо сидіти, чи ні! Попробуй мені тільки втікати, я тебе враз розміняю.

Матрьошкін (тягне кілька великих книжок із справ). Ось книги.

Марко. Клади на стіл. (Виймає з кишені пачку накладних.) Сідай.

Матрьошкін сідає. Марко теж. Так. То, значить, ви телеграфіст. • Матрьошкін. Так точно. Телеграфіст Матрьошкін. (Він трохи отямився.)

Марко (пише). Так, Матрьошкін.