Чи можна грошима загатити річку? - Хоткевич Гнат

Що за диво? Наче й нема нікого близько, а дитина квилить. Глянув туди-сюди дука — так і є: лежить під деревом дитинка, рученятами-ноженятами перебирає і плаче щосили, кричить, аж по лісі відляск іде. Мабуть, мати кудись далеко пішла й зголодніло воно, бідненьке.

Пожалів дука дитину, положив їй золотого червінця на пелюшки. Дитина взяла того червінця, зараз його до рота, та все ніяк не попаде — не влазить в рот червінець, великий дуже. Та так, напрацювавшись, і замовкла дитина. Дука зрадів, що зміг дитину забавити, і пішов собі веселий далі. А дитина що ж? Посовала, посовала того червінця до ротика, бачить, що наїдку з нього ніякого, упустила його з рук та й знов плаче. А червінець так і загубився десь в траві.

Надійшов бідний. Присів коло дитини.

— А-а, ти моє малесеньке... А-а, ти моє біднесеньке! — та накришив хліба, нагодував дитя. Потім знайшов великий лист лопуховий, дав дитяті в руки — і воно почало тим листом тріпати та гратися, а бідний пішов собі далі.

Спішить, поспішає дука до річки; вже не вина йому доброго хочеться, а хоч би водицею спрагу заспокоїти. Як допався до води, то вже пив, пив! Потому став роздумувати: що йому далі робити, як йому на той бік дістатися? Ні містка, ні кладки, та й вбрід страшно, бо глибоко дуже; а на тім боці теж люди стоять, хотять перейти, та нема як; була кладка, але чи вода взяла, чи що — самі стовбури стирчать.

Думав-думав дука та й надумавсь: давай гроші з кишені витягати й у воду кидати. Та що ж? Скільки не кидав, а нічого з того не вийшло. А люди ще стоять на тім боці та сміються.

— А то дурний! — кажуть.— Та хіба ж річку грошима загатить?

Шпурляв дука червінці, поки не повикидав усіх, що аж кишені повивертав — нема більше. Та завернувся й пішов собі назад. Іде, а тут бідний йому назустріч; дука й не глянув навіть, пройшов мимо.

А бідний прийшов до річки, бачить — люди перевозу ждуть. Вона й не широка річечка, та глибока: і перескочити не перескочиш, і перебрести не перебредеш. Взявся бідний за сокирку, зрубав деревину, перекинув через річку — і сам перейшов, і людей перевів.

А багач іде попри дитинку, бачить, що воно заснуло собі,— і радіє; іде попри стрільця, бачить, що той живий-здоровий сидить собі під деревом та й снідає,— і радіє; іде попри хатку лісничого, бачить: над могилою хрестик стоїть — і радіє; іде попри дроворуба, бачить, що той далі собі дрова рубає,— і радіє; іде собі попри щенятко, бачить, що воно веселеньке, хвостиком грається,— і радіє.

— Бач,— каже,— скілько добра я з одної кишені зробив!

Прийшов додому, жінці похвалився; а потому поклався дука спати і невдовзі захропів смачненько.