Листи до А. Лизогуба - Шевченко Тарас

Беру з собою усю твою малярську справу, не знаю тільки, чи доведеться малювать?

Вибач мені, єй-богу, ніколи і сухар той з'їсти, а не те, щоб лист написать до ладу. До В. Н. напишу вже хіба з Раїму. Як будеш писать до неї, подякуй за книжку Гоголя.

Адрес мій: в К[репость] Орскую

Его Высокоблагородию Михайлу Семеновичу Александрийскому25 з передачею мені.

А цей чолов'яга буде посилать до мене через коменданта. Не забувай мене, єдиний мій! Коли не побачимося на сім світі, то вже певне зострінемося на тім. До свиданія!

Щирий твій Т. Шевченко.

1849 рік

До А. Лизогуба

Оренбург,

Ноября 8, 1849.

Друже мій єдиний! Позавчора вернувся я із того степу киргизького та моря Аральського до Оренбурга, та й заходився оце писать до тебе. Пишу, а ще і сам добре не знаю, чи живий ти на світі чи здоровий. Бо вже оце трохи чи не півтора року, як ми не переписались з тобою ані одним словом, а за таке врем'я багато води у море утекло. Може, і у вас кого не стало, бо холера, кажуть, здорово-таки косила. Коли живий ти та здоровий, то напиши до мене, друже мій, не гаючись, то я тоді вже і одпишу до тебе, геть усе порозказую, як мене носило по тому морі, як я у степу отім безкраїм пропадав. Геть усе розкажу, нічого не потаю. А тепер поки що поклонись од мене всьому дому вашому і добрій В. Н., скажи їй, що я живий, здоровий, і коли не дуже щасливий, то принамені веселий. Оставайся здоров, не забувай на безталанні Т Шевченка.

Адрес: в г. Оренбург. Его благородию

Карлу Ивановичу Герну26

в генеральный штаб

с передачею.

До А. Лизогуба

14 марта 1850

г. Оренбург.

Друже мій єдиний!

Я не знаю, що б зі мною сталося, якби не ви? В великій пригоді стали мені оці 50 карб. Розпитайте Іллю Івановича, я йому пишу. Що значать гроші при убожестві? Якби не ви, то мене б давно з нудьги не стало! Ато все-таки хоч украдучи та трошки помалюю, а воно [кілька слів закреслено] й полегша!

Не знаю, чи доведеться мені хоч що-небудь намалювать на Каспійському морі? Бо мене весною туди поженуть. Якщо доведеться, то пошлю до вас, тільки вже ціни не поставлю, а продасте так, як вам бог поможе.

От яка моя доля погана! Я, вставши раненько, заходився писать до вас лист оцей — тільки що заходився, а тут чорт несе єфрейтора (звичайно, найнятого, щоб давав знать, бо я живу тепер не в казармах). Пожалуйте к фельдфебелю! Треба було лист покинуть, а сьогодні пошта одходить!

То сяк, то так ублагавши фельдфебеля, вернувся я до хати і заходжуюся знову, а часи беруться вже коло першого, то вибачте, коли не все розкажу, що хотілося б розказать, або що-небудь помилюся.

Подякуйте і ви за мене Іллю Івановича за його благородную щедроту! А мені, бога для, вибачте!

А якщо трапиться мені ще що-небудь прислать до вас, то підписуйте ви самі мою фамілію, ціноброю, бо мені не можна.

Усе, що ви з ласки своєї послали, я получив. І Фому Кемпійського получив. Спасибі тому доброму Михайлові27, що він таки мене не забуває. Якщо ви знаєте його адрес, то пошліть йому оцей листочок, а як ні, то одішліть В. Н., вона певно знає.

Спасибі вам за всі ваші блага! Не забувайте безталанного Т. Ш.

До 1-го маія адрес мій той [одно слово закреслено] самий, а там, здається, треба буде знову мовчать.

До А. Лизогуба

Новопетровское укрепление.

1852. Июля 16.

Единый друже мой! Не прогневались ли вы за что на меня? Думаю, думаю, вспоминаю и в догадках теряюся, не обретаю за собою вины ни единыя. Впрочем, едва ли кто себя обвинит! Простите великодушно, аще что содеях пред вами по простоте моей, и напишите хоть единую строку, чтобы я мог ведать, что вас еще здрава бог милосердный носит по сей грешной земле. Вот уже третий год, как я не имею от вас никакого известия, последнее письмо ваше получил я в Оренбурге 1850, в последних числах мая, на которое по разным скверным приключениям не мог отвечать вскоре. А писал вам уже из Новопетровского укрепления того же года, месяца ноября. Вам и В. Н., и ни от вас, ни от В. Н. до сих пор не имею совершенно никаких известий, право, не знаю, что думать! Или панихиду по вас править, или думать, что вы на меня сердиты, за что ж бы вы на меня прогневались? Вопрос сей для меня узел Гордиев. Скорблю сердечно, и тем паче плачу, что я во узах моих с вами только и В. Н. иногда переписывался. Прошу вас, умоляю! Когда получите письмо мое, то хоть чистой бумаги в конверт запечатайте та пришлите, по крайней мере я буду знать, что вы здравствуете.

Не пишу вам ничего о самом себе, потому что нет хорошего материала для повествования. А описывать скверную, мою долю тошно и грешно, по-моему. Это. все равно, что роптать на бога. Пускай себе тянется жизнь моя невеселая, как мне бог дал. Одно, чего бы я просил у бога, как величайшего блага, это хоть перед смертью взглянуть разочек на вас, добрых друзей моих, на Днепр, на Киев, на Украину, и тогда как христианин спокойно умер бы я. И теперь не неволя давит меня в этой пустыне, а одиночество, вот мой лютейший враг! В этой широкой пустыне мне тесно, а я один. До вас, я думаю, не дошло сведение, где именно это Новопетровское укрепление, то я вам расскажу. Это будет на северо-восточном берегу Каспийского моря. На полуострове Мангишлаке. Пустыня, совершенная пустыня, без всякой растительности, песок да камень, и самые нищие обитатели — это кочующие кой-где киргизы. Смотря на эту безжизненность, такая тоска одолеет, что сам не знаешь, что с собою делать, и если б можно мне было рисовать, то, право, ничего не нарисовал бы, так пусто. Да я до сих пор не имею позволения рисовать, шестой год уже, ужасно!

Что же еще написать вам? Право, нечего, худого очень нет, а хорошего и подавно, монотонно, однообразно, больше, ничего. Начальника мне бог послал человека доброго, вообще люди добрые меня не чуждаются... живу я, как солдат, разумеется, в казармах. Удобный случай изучить солдатские обычаи и нравы. Смеюся сквозь слезы, что делать? Слезами горю не пособить, а уныние грех великий. Дожидаєм в укрепление нынешнего лета корпусного командира28. Думаю просить, чтобы позволил мне в здешнюю церковь безмездно написать запрестольный образ во имя воскресения христова. Не знаю, что будет. Великой бы радостью подарил меня, если бы позволил, вот уже шестой год, как я кисти и не видал.

Прошу вас, пишите ко мне, хоть одну строчку, чтоб я знал, что вы живы и здоровы. Илье Ивановичу и всему дому вашему до земли поклон. Соседу вашему и соседке в Бегаче29 тоже. Прощайте. Остаюсь в ожидании известия от вас, ваш искренний

Т. Шевченко.

Адресуйте ко мне так:

Его Высокоблагородию

Антону Петровичу

Маевскому,

Коменданту Новопетровского укрепления.

Летом в г. Астрахань

Зимою в г. Гурьев, на Урале.

1 Лизогуб Андрій Іванович (1804-1865) — поміщик с. Седнев на Чернігівщині.

2 Орськ — див. 4 прим. до "Журналу", запис від 25.VI.1857 р.

3 Кузьма Трохимович — дійова особа з опов. Квітки-Основ'яненка "Салдацький патрет".

4 Фундуклей І. І. — київський губернатор.

5 В[арвара] Миколаївна — В. Рєпніна.

6 Лазаревський Ф. М. — див. 1 прим. до "Журналу", запис від 26.ХІ.1857 р.

7 Ілля Іванович — Лизогуб (1787-1867) — брат А. І. Лизогуба.

8 Кейкуатови — князь Микола Іванович і його дружина Єлизавета — родичі й сусіди Лизогубів, поміщики с. Бігач.

9 "Жаль i дуже мені вашої маленької" — Ліза, дочка Лизогуба, померла 5 вересня 1847 р.

10 Яготинські анахоретки Варвара Рєпніна та її мати.

11 Сажин Михайло Макарович — товарищ Шевченка по Академії мистецтв, згодом академік перспективного малярства.

12 Пензель Шаріона — привезений з Парижа.

13 Кетчер М. X. — див. 2 прим. до "Журналу", запис від 12.ІІІ.1858 р.

14 "Одіссея" в перекладі Жуковського вийшла а друку тільки 1849 р.

15 Жуковський В. А. — див. 2 прим. до "Журналу", запис від 10.VI1.1858 р.

16 Глафіра Іванівна Псьол, за чоловіком Дунін-Борковська (1823-1886) зі своїми сестрами жила 1843 року в Яготині у Рєпніних, де й познайомилася з Шевченком.

17 Надія Дмитрівна Лизогуб — дружина А. Лизогуба, сестра Дуніна-Борковського.

18 "Всяк друг речет"...— текст взято з біблії.

19 Раїм-"Коло Аральського моря, кріпость" (прим. Шевченка); див. ще 2 прим. до "Журналу", запис від 16.V1.1857 р.

20 Кольцов О. В.-див. 2 прим. до "Журналу", запис від 13.VI.1857 р.

21 "Давид добре сказав"... — текст взято з біблії.

22 "Свячена вода" — вірш Олександри Іванівни Псьол. Про цей вірш Шевченко згадав у передмові до проектованого видання "Кобзаря" 1847 р.

23 Тетяна Івані'вна Псьол — сестра Олександри й Глафіря.

24 Іваненко Федір Григорович (1799-1850) — поміщик Пирятин-ського повіту, сусіда Рєпніних.

25 Александрійський Михайло Семенович — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, жив в Орській кріпості, як "попечитель прилінійних киргизів".

26 Герн К. I. — див. 1 прим. до "Журналу", запис вiд 22.VII.1857

27 Михайло — кого саме має на увазі Шевченко — невідомо

28 Корпусний командир-генерал Обручев В. П. — див. 5 прим. до "Журналу", запис від 25.VI.1857 р.

29 Бігач — маєток кн. Кейкуатова.