Душа майстра - Слісаренко Олекса

Він не минав випадку, щоб не причепитись до Сайка за якісь непорядки в свининці, але дід не зважав на ті чіпляння. Вислухавши Догану, він виходив, весело наспівуючи:

А я собі, молоденька, Розвеселая!

Наближався день тріумфу, і завідувач школи наказав Сайкові приготувати свиню до зарізу.

— А зважити неодмінно треба, бо то ж наука учням,— хитро прискалюючи око, казав завідувачеві Сайко.

Напередодні дід Сайко дав Хлої тільки молочних помий і пішов собі на село, наспівуючи: "А я собі, молоденька".

— І чого б я ото мугикав, як бузівок? — нагримала на нього стара.

Дід тільки головою помотав од задоволення.

— Ой же утру носа! Ой же ж і утру!

— Гляди, щоб тобі не втерли. Дуже вже ти заїдаєшся! Опівночі, як всі уже спали, несподіваний дзвін на сполох

збудив село. Люди повискакували на вулицю і злякано оглядалися, шукаючи, де горить. Час був осінній, година суха, та й горіти було чому.

Заграва вилискувала над фермою, і з села видно було язики полум'я.

Стислося серце дідові Сайкові, і він прожогом помчав на ферму. Вже з пригірка коло річки він побачив, що горить свининець, і схопився за голову.

Він же замкнув Хлою, взявши ключа з собою!

Дорогою в діда спала шапка, але він не звернув на це уваги і мчав до школи, вимахуючи в повітрі своєю короткою ногою.

З ключем у руці дід побіг до натовпу, що метушився коло пожежі, і, побачивши вигнаних свиней, вигукнув задихаючись:

— Де Хлоя?!

Йому ніхто нічого не відповів, і тільки один учень, про-бігаючи мимо, махнув рукою в бік пожежі.

[Діда Сайка як жаром обдало. Зціпивши зуби, він кинувся в охоплений полум'ям свининець.

Дим виїдав очі, відкілясь жарко пашіло полум'ям. УЇД-ливо-гострий біль мацнув діда за плече, і він знепритомнів...

Він не чув вже, як чиїсь дужі руки вхопили його і понесли геть з цього пекла, а учень, що врятував діда од загибелі, поклав його, зомлілого, на землю коло свининця і вилаявся:

— Чортів шкарбан, згорів би...

Шкілький фельдшер привів діда до пам'яті. Він заворушився і підвів голову. Перше, що спало йому на очі, була пожежа, що вже згасала.

— Хлоя!.. Хлоя!.. Рятуйте!!! — несамовито вигукнув ДІД" пориваючись встати. Та фельдшер не дав йому цього зробити.

Сайко пручався, немов божевільний, а коли переконався, що не вирватись йому і не врятувати вже Хлої, заплакав^ закриваючи обличчя своє знівеченими зашкарублими руками...

У світлі ранку димілися рештки свининця, люди розійшлися, а дід Сайко нерухомо сидів на пеньку, схопивши голову в руки.

— Не сумуйте, діду, я визнаю, що ви виграли... Приходьте завтра за грішми...— почув дід Сайко і, обернувшись, побачив зоотехніка.

Дідові очі голками пронизали його, і голосом, хрипким од нервового зворушення, Сайко відказав твердо і холодно:

— Не тра мені ваших грошей...