Катамаран - Давидов Анатолій

У тридцяті роки бобрів, зокрема, лишилося в нашій країні менш як тисяча особин. Загинули б зовсім, аби не взяла їх під захист держава: було заборонено полювання на них, організовано заповідники і проведено розселення. А тепер бобри водяться майже в кожній річці. Ось так би зробити і з перловою скойкою! Майже місяць її шукаємо, та, крім черепашок, нічого не знаходимо. І все ж таки, відчуваю, маргаритіфери десь тут повинні бути...

— Анатолію Борисовичу,— подав голос Ігор,— а де їх шукати, в яких саме місцях?

— Водяться перлові скойки в прохолодних, білопіщаних річках з кам'янистим дном і помірною течією. Люблять глибину. Буває, що живуть колоніями. Про їх наявність в річці можна дізнатися по мушлях загиблих молюсків, які течія прибиває до берега.

— Які ж вони? — поцікавився Ігор.— Отут усяких повно!

— Ходімо до намету — покажу! — сказав учений.

З дерев'яної коробки, дно якої встелене ватою, вийняв чималу черепашку. Зблиснув на сонці перламутр.

— Ось вона! — промовив урочисто.— Мушля товста, перламутр щільний! Сплутати її можна хіба що із справжньою перлівницею або беззубкою. Однак перлівниця менша, а беззубка кругліша. Та найголовніше — мушля у них тоненька! То як, хлопці, допоможете нам маргаритіферу шукати?

— Звичайно! Коли почнемо? — загорілися очі у братів.

— Поспішати не слід. Зараз підете до річки й поспостерігаєте за беззубкою або перлівницею, адже вони не лише зовні схожі із маргаритіферою, а й ведуть подібний спосіб життя. Без підготовки до пошуків — зась!

Діти спустилися до річки. Юнта одразу вскочила у воду, тільки бризки полетіли! Віронька прогнала собаку геть.

— Налякала беззубок! Ось вони, голубоньки, стримлять у піску,— взяла принесену з собою банку, поклала на її дно вологий пісок, набрала води й посадила туди одного з молюсків.

Вода встоялась, і беззубка обережно висунула м'язисту ногу, а тоді виважила тіло й поставила його вертикально. Закріпившись у піску, затихла.

— Подивіться на утворення, що неподалік од місця з'єднання стулок. Це так звані сифони, з їх допомогою молюск фільтрує воду,— Віронька поставила банку проти сонця, й тоді стало видно, як із одного з сифонів заструмувала цівка води.

— А як швидко рухаються молюски? — запитав Ігорьок.

— Досить повільно. За годину ледь долають відстань, що дорівнює довжині свого тіла. Вважається, що їхній життєвий простір близько тридцяти метрів. А зараз,— Віронька витягла беззубку з банки,— ознайомимося з внутрішньою будовою молюска. Хоч і жаль різати нашу знайду, та доведеться, мабуть, постраждати їй заради навчання двох "шукачів перлин".

— Віронько,— мало не заплакав Ігорьок,-— не ріж! Краще розкажи!

— Ну гаразд,— погодилася дівчинка.— Обійдемося без насилля. Олег, ти ж учив у школі внутрішню будову беззубки, то, може, дещо згадаєш?

— Спробую,— Олег зробив серйозний вигляд і почав: — Щоб краще зрозуміти будову двостулкових молюсків, уявімо книгу, поставлену корінцями догори. Обкладинка — права і ліва стулки молюска, корінець — зв'язка, що з'єднує обидві стулки на спинній частині мушлі. Перший і останній аркуш книги — дві лопаті мантії, що охоплюють тіло молюска з правого і лівого боків, а наступні два аркуші аналогічі двом парам зябер з кожного боку тіла. Між двома парами зябер всередині, знаходиться тіло і нога молюска.

Через дихальний сифон вода потрапляє у мантійну порожнину. Спочатку у верхню дихальну її частину, потім, проціджена крізь щілині у зябрах, поступає до нижньої частини мантійної порожнини, а вж звідти, через вихідний сифон, виходить назовні. Пропускаючи вод крізь зябра, молюск забирає з неї кисень, і кров розносить його по тілу. До речі, кров у молюсків не червона, як у людей, а безбарвна. Разе з тим беззубка добуває з води поживу — залишки відмерлих рослин, одноклітинні водорості, бактерії... Молюски виловлюють їх зябрами. на нитках яких розміщені спеціальні війки, що обгортають їжу слизом і спрямовують її у харчові борозенки, а ті — до ротових лопатей. Цікаво, що ротові лопаті "вміють" сортувати харчові частинки на поживні й такі, які треба негайно виводити з організму.

— Оце так! — вихопилося у Віри.— То ти, безсовісний, прикидався, що не знаєш молюсків! Хотів, напевно, впіймати мене на чомусь!

— Віронько, ти, мабуть, забула, що й наш татко біолог! Та Й у школі я навчаюсь не гірше від інших!

— То кого ж мені тепер слухатися? — розгубився Ігор.

— Будемо, братику, слухатися Віроньки — ми ж її гості!

— Скажіть, а де в перлових скойок утворюються оті коштовні камінчики? — нетерпеливилось дізнатися Ігореві.

— Перлини — не камінчики, а органічні утвори, що складаються з речовини, яку виробляє мантія,— відповіла дівчинка,— їхня форма, блиск і величина залежать від будови молюска І його черепашки. Перлини звичайної перлової скойки найчастіше бувають рожевого відтінку. завбільшки з горошину і лише зрідка досягають розміру квасолини. Вони дуже схожі на крапельку роси.

— У нашої мами є низка перлин! Дуже гарні! — промовив Олег,

— Справді,— підхопила Віронька,— хоч би які були перлини — великі чи малі, білі чи рожеві, золотаві чи блакитні,— вони завжди світяться і переливаються веселковими барвами. Недаремно у легендах перлини називають ангельськими слізьми, що впали з небес і захололи. Про походження перлин існує багато припущень. Дехто вважає, що причиною тут є крихітний павучок, який відкладає у тіло молюска яйця. Оболонки цих яєць, мовляв, служать ядром перлин. Звичайно, це тільки припущення. Але вчені довели: перлини утворюються, коли з якихось причин мантійний епітелій — шар тканини, який покриває мантію,— попадає у глибший, сполучнотканинний шар мантії. Ця частина епітелію розростається й утворює мішечок, який виділяє речовину, з якої формується перлина. Занести епітелій у глибину мантії може пісок, шматочок мушлі або паразит, що туди проникає. До речі, перлини можуть утворюватися не лише в мантії, а й у м'язах молюска.

— А чому перлини так блищать?

— Бо складаються здебільшого з кількох шарів перламутру і кон-хіоліну.— Віронька підняла черепашку беззубки.— Ось гляньте: блискуче покриття — це перламутр, а за ним лежить конхїолін. А ви, до речі, знаєте, що перлини "живуть" лише півтораста років? Потім вони висихають, конхіолінова речовина руйнується, і кольори блякнуть.

— Пояснюєш ти, Віронько, не гірше од професора, зауважив Олег.— Може, скажеш іще і про найбільші перлини, відомі людям?

— Розповідають, що син одного туземного вождя на Філіппінах, купаючись з друзями, часто пірнав і діставав з дна гарні камінці, уламки коралів, молюсків. Одного разу за пустощами приятелі не помітили, що їхній товариш зник. Через деякий час його знайшли мертвим. Руку хлопця міцно затис величезний молюск тридакна. Коли стулки цієї майже півтонної "пастки смерті" (так називають цього молюска місцеві жителі) розбили, то виявили в них велику перлину. Вона важила понад шість кілограмів!

Через деякий час захворів другий син вождя. Лікар, що врятуїши його, одержав як винагороду цю чудову перлину. Згодом вона потрапила до нью-йоркських ювелірів. З усіх відомих перлин філіппінська була найбільша. Менші екземпляри траплялися частіше. Наприкінці минулого століття на виставці в Лондоні експонувалася дивовижна перлина, що складалася з дев'яти зрощених між собою зерен. Формою вона нагадувала хрест. А на початку нашого століття поблизу австралійських берегів знайшли перлину, що дістала назву Зірка заходу, вона була завбільшки з горобине яйце і важила десять грамів.

Брати, дивуючись обізнаності Віроньки, тільки переглянулись між собою...

Для початку вирішили поїхати на катамарані вгору по річці й скласти карту місць, де можна шукати звичайну перлову скойку.

— Агов, діти! — почувся від намету голос Анатолія Борисовича, який цілий ранок чаклував над мікроскопом.— Ходіть-но сюди, покажу вам щось цікаве. Подивіться в окуляр!

Першою глянула Віронька.

— Ой, щось крутиться!

— Те "щось",— усміхнувся вчений,— зародок справжньої перлівниці. Бачите, який він неспокійний, крутиться, немов білка в колесі. Вперше помітив це явище винахідник мікроскопа Антоні Левенгук... Мине час, і зародок перетвориться у вільноплаваючу личинку — глохідій, що надто важливо для розселення малорухливих молюсків. Невеличкі стулки глохідія зазубрені, на них багато гачечків, є в личинки й орган, що виділяє довгу та липку нитку — біссус.

Крихітний глохідій сновигає у водоймі, поки на його шляху не трапиться риба — харіус, окунь тощо. Тоді він чіпляється до їхніх плавника або зябер і оточує себе оболонкою, так званою цистою. Майбутнє глохідія забезпечене: паразит швидко розвивається за рахунок риби. Через два місяці, набувши всіх ознак дорослого молюска, відчіплюється від риби і падає на дно. Мандрівки завершені, розпочинається звичайне для молюсків життя.

Ну, либонь, на сьогодні досить науково-популярних лекцій. Що робитимете зараз?

— Підемо на катамарані вгору по річці — хочемо нанести на карту місця, де б могли жити перлові скойки.

— Молодці! Тільки уважно й без поспіху обстежте ті ділянки, а до колекції беріть не лише черепашки маргаритіфери, а й інших молюсків, і не забудьте зазначити місця, де їх братимете. Це дуже важливо!

— Гаразд. Татку, я приготую бутерброди, й ми пообідаємо в дорозі.

— Добре. Тільки візьміть ще й казанок, пшона, картоплі, солі — юшку зварите.

Мотор завівся одразу. За кермом сидів Ігор, а Олег з Віронькою розклали карту й уважно розглядали дно річки.

— Глуши мотор, братику,— скомандував Олег.— Поглянь, Віронько, яка глибина, і дно непогане — пісок з камінням. До того ж і молюсків усяких чимало. Нанесемо на карту?

— Обов'язково.— Віронька відшукала на карті вигин річки і синім олівцем поставила хрестик.— Пливімо далі!

Додому повернулися під вечір. Анатолій Борисович, побачивши, що продукти цілі, здогадався — діти не варили юшки,— І розсердився. Але, ознайомившись із наслідками їхньої роботи, похвалив. Потім звелів:

— А зараз — вечеряти! І спати. В експедиції закон: вставати разом із сонцем.

СЛІДИ ВЕДУТЬ ДО СУНИЧКИ

Знайомство з сільськими хлопцями. Шлях перепинили пороги. Знахідка віку? Непередбачена зупинка

Хлоп'як руйнував гнізда. Великим заступом з розгону нівечив крутий берег, на якому поселилися щурки.