Це неземне довготерпіння - Марченко Валерій

Нескінченна низка років ув'язнення, що назбирувалися в десяток, два десятки... Зникала чоловіча сила. На баланді, без "підігріву" з-за дроту надто не напрацюєшся. З деревообробного виробництва мусив іти санітаром до табірного шпиталю. Можливо, там він був найпотрібніший. Бо мало кому вистачало терплячости доглядати чужих людей, і лише Мамчурові з його сумлінням християнина завжди залежало на тому, як почуває себе хлопчина, що обварився, впавши до чану зі скипілим варом, чи вражений паралічем немічний дідо. Для нього було внутрішньою потребою піднятися серед ночі, щоб провідати слабого, тихо поправивши постіль, і, подавши туалетне причандалля, піти. Існує таке безвідрадно-сумне слово — депресія. Чимало хто з в'язнів через цю саму депресію згубили право називатися людиною. Це невимовно прикро бачити, як колись звитяжні, повні, здавалося, нездоланної відваги борці після десяти, ...надцяти, навіть двадцяти трьох років підписували папірці з проханням про помилування. КҐБ ставило різні вимоги до заломлених, і конче треба було робитись донощиком на ближнього. Але по-сатанинськи всеохоплюючий знаменник був спільний

— кожен мав засудити націоналізм, отже, незалежність України.

Диво тому й диво, що в існуванні білкових сполук неодмінно постає феномен людськости. Мамчур переживав свою скрутну годину з глибокою релігійністю. У молитвах шукав жаданої втіхи, посиленою вірою намагався відігнати занепад, розклад. І мав рацію: сей страшний тягар витримати під силу було тому, з ким Бог. Безсрібляництво й невибагливість його загально відомі. Сто карбованців, надіслані друзями з Москви, без вагань переказав на рахунок монастиря на Україну. Якщо когось із переслідуваних у таборі позбавляли ларка, добродушний Степан квапився з допомогою серед перших.

Ще не на часі висвітлювати участь Степана Мамчура у русі опору в'язнів в ИТУ* ВС-389/35 на Уралі. Але все, що він зробив, поза сумнівом, згодом знайде належну високу оцінку. Зболений хворобами Мамчур передчував, що не побачить Батьківщини. І хоч ми одностайно запевняли

— він муситиме жити, щоб бути разом з нами, він казав, що його невичерпному довготерпінню настає край.

Після кончини сеї людини ми цитували одне одному його слова: — Друзі, хочу померти за вас.

Серце українського мученика перестадо битися 10 травня 1977 року на 26-му році польсько-радянського ув'язнення.

1978рік, Урал

* ИТУ (рос. исправительно-трудовое учреждение) — виправно-трудова установа