Темрява - Вражливий Василь

їхав і Грицько.

— Ви, сукини сини, підкупили начальника. Де такий закон, щоб обороняти куркулів?.,

Другий засунув затвор.

— Нічого не зробиш. Говорить, бандити.

Хазяї сіли на коней, а инші хуторяни повернули назад. їхали шагом. З села звернули вліворуч.

— От-туди поїхали вони, бо через тік.

— Так ви-ж могорич ставте.

— Та вже-ж! Почухали потилиці.

Ніч степова замертвіла, засиніла: Жита кругом.

По дорозі замирав пил як і степ. І серед степу людські голоси були ТИХІ й боязькі.

А Грицько кусав губу.

— Хитрі гади!—Потім побачив дробовики у хуторян.—А оружіе чого, хіба можна?

— Дробовики маєм право. І не балакали.

— Це хлопці: Федось, Степан,—думав Грицько— і чорти їх потаскали... А тепер арештовуй.

— А що, якби вас тут той,—звернувся він до хуторян.

Бородатий розгладив уса, подивився на синів і спокійно промовив:

— Не питай, нас більше, та й подужали-б... Ну, що буде, то буде—наганяти!

Грицько вдарив коня. Понеслися, перепливаючи, сині лани. Впереді виднілися дві точки.

Грицько кричав:

— Стій!— і вибухнув у повітря.

Коні важко дихали і ще важче одбивали пил. Передні були вже зовсім близько, хуторяни направили дробовики і ще раз крикнули:

— Стійі

Клацали підкови, пил улігся. Передні приставали, потім зовсім стали.

Перебалакувались між себе. Степан хитнув головою й зліз.

— Один чорт, влопалися... Аби хоч менш їх!— теж стали.

Грицько забрав "нагана". Федось мовчав, а хуторяни забрали коней та гладили гриви,

Степан та Федось злізли з коней. Пішли. Повернули й мовчки поїхали. Грицько придивився.

— Хлопці! Чого мовчите? Не поїхав, якби не начальник, підкупили, мабуть, оці...

Хазяї єхидно засміялися, а Федось підняв голову.

— Я і на суді скажу, що буржуїв бив! 1 все... А як вернуся, то побачимо. А начальник буржуйський попихач!

Була тиха степова ніч, мріяли сині лани, нічні кажани перелітали по-над дорогою.

А згори дивився на цих людей ері норогий молодик.