Божественна Галя - Васильченко Степан

Лука.

Хлопці радісно заіржали.

— Злазьте-но, злазьте, не соромтесь,— заохочував Галю батюшка,— бушували отут разом, то треба разом і кару приймати.

Галя соромлячись, проте охоче злазила з печі, вважаючи, очевидно, цю кару цілком справедливою.

О[тець] Лука зацитькав на школярів, регіт стих, і Галя, червона, як жарина, спустила додолу очі й стала в ряд школярів, що їй залюбки, по-товариськи розсунули місце.

О[тець] Лука сів на стільці й почав вичитувати.

Хлопці з лицемірно-скорботними обличчями слухали батюшку й крадьком моргали один на одного, радіючи веселій оказії.

Незабаром Галя теж держала вже руки "по швам", вирівнявшись, як бравий школяр, і в її очах теж поблискував уже веселий і хитрий школярський вогник.

1910

[15] — "Дід, що гвіздки вириває" — домовик, за забобонними уявленнями слов’янських та інших народів — добрий або злий дух, що живе в домі, бог домівки і майна.

[16] — "Сатана в бочці" — йдеться про п’єсу В. Дмитренка "Кум мірошник або сатана в бочці".

[17] — Ганяти "панаса" — грати в піжмурки.