Сьоме життя - Власюк Анатолій

В результаті виходило, що ти занадто мало розумієш, в чому сенс існування людини. Добре, що є ті, хто довірив тобі бути обраним. І лише від тебе залежало, чи станеш ти особливим.

14

Чомусь найменше йому запам'яталося друге життя. Залишилися лише окремі спалахи. Взагалі складалося враження, що хтось повільно стирає йому пам'ять. Робить це уміло й вибірково. То з першого життя щось забув, то з п'ятого, то з третього, то з четвертого. Неможливо відновити ці шматки пам'яті, як не старайся.

У другому житті він пам'ятає себе маленьким китайським хлопчиком. Постійно з дорослими ходить по горах. Хмари пливуть над головою. Здається, підстрибнеш – і досягнеш рукою до них. А коли негода, хмари опускаються на землю, зливаються з нею. Йдеш у тумані, міцніше стискаєш руку дідуся, боїшся загубитися. Не бачиш його, лише чуєш його голос. Дідусь тебе заспокоює.

15

День тягнеться повільно, а жодних ознак смерті не видно, навіть натяків на це.

Йому здається, що дружина уважно дивиться на нього, ніби щось підозрює, а коли він скеровує погляд на неї, відводить очі. Упродовж їхнього спільного життя до його бідної голівоньки не раз залітала думка, що вона теж з когорти обраних. Але потім усміхався сам до себе, бо розумів, що це неможливо. Обрані відчувають одне одного. Просто йому дуже хотілося, щоби дружина була обраною, як і він. Навіть не був проти, щоби в якомусь із наступних життів знову зустрітися з нею й одружитися. Але в нього, мабуть, уже не буде наступних життів. Життя, останнє, закінчиться сьогодні. Схаменувся. Усвідомив: це явна ознака того, що не стане особливим, бо тягне до минулого.

16

А скільки себе пам'ятає, його завжди тягнуло до минулого. Батьки, діти, внуки, правнуки… Він намагався відстежувати свій рід, хоча практично це було неможливо зробити. Ускладнювало ситуацію те, що родичі навіть не підозрювали про його існування, думаючи, звісно, що він давно помер.

Подорожували з дружиною по всьому світу. Вона дивувалася його бажанням відвідувати цвинтарі. Певний час навіть підозрювала в ньому якусь психічну хворобу, пізніше сама зізналася про це. Потім заспокоїлась. Можуть же бути в кожної людини якісь дивацтва. Перестала з ним ходити по цвинтарях. А він на могилах близьких людей розмовляв з ними.

Він же не міг пояснити їй, що тут лежать його батьки, чи діти, чи брати й сестри, чи правнуки… Дивне це відчуття. Неземне. Космічне.

17

Йому дуже хотілося, щоби хтось із його родичів з будь-якого життя був обраним. Звісно, непогано, якби й особливий хтось знайшовся, але про це можна лише мріяти.

Інколи вони, обрані, збиралися разом. Це була невеличка компанія людей ніби за інтересами. Ні про що серйозне не розмовляли. Якби хтось збоку послухав, навіть не здогадався б, що ці люди незнайомі, вперше зустрілися, але п'ють каву і до кави, сміються, гомонять, ніби старі приятелі.

Було очевидно, що хтось невидимий скеровує їх на ці зустрічі. Відбувалося все ніби спонтанно, але ж він за свої сім життів розумів, що це не випадково, коли опинявся в потрібному місці й у потрібний час, і навіть дружина не запитувала, куди він іде, з ким і де був. Заплановане згори збоїв не дає, але за умови, що ти належиш до обраних, а тим більше – до особливих.

18

Дружина пішла на базар, а він сів чекати смерті. Дивне це було відчуття. Навіть хотілося сміятись. Недоречно, звісно, коли мова про смерть.

Обвів поглядом кімнату. Не міг повірити, що ще сьогодні лежатиме тут у труні. Якась гра, правила якої йому не знайомі. Втім, він обраний, а тому чудово знав, що це скінчиться в кимось визначений час.

Якоїсь внутрішньої напруги не відчував. Сьогодні його останній день життя. Думалося щось несусвітнє: прожив п'ятсот одинадцять років за свої сім життів – і … житиме далі.

Ну, ну, оптиміст.

Походив по кімнаті, заклавши руки за спину. Так ходив той дідок, з особливих. Згадав про це і забрав руки. Нічого наслідувати небожителів.

19

Доволі часто події з різних життів переплітались між собою і становили єдине ціле. Ніби вийшов із одного паралельного світу й увійшов у інший. Інколи до його бідної голівоньки залітала думка, що декілька життів йому були потрібні для того, щоби процес був закінчений. Здавалося, ніби щось робиться, а потім обривається. А так в іншому житті маєш продовження, а в наступному – й закінчення.

Він розумів просту особливість: те, що починається з однією людиною, неодмінно закінчується з іншою, найчастіше в наступному житті, але цей процес обов'язково має бути завершений. Передаються не лише дії, а й думки людей, причому їхніх носіїв уже давно може не бути на білому світі. Ось таке диво світу.

20

Він ніколи не задумувався над тим, що насправді можуть згадувати люди в останній день життя. А тепер замислився. Звісно, в його випадку ситуація була програшною. Звичайні люди не знають, коли вмруть, тому нічого важливого не згадують. Інші здогадуються про власну смерть, але зазвичай знаходяться в такому хворобливому стані, що їм не до згадувань про щось найважливіше в їхньому житті.

А що було найважливішим у його семи життях, про що варто згадати саме сьогодні? Так відразу і не даси відповідь на це запитання. Він ніколи про це не думав, а, з'ясовується, кожний день його життя був важливим по-своєму, просто усвідомлення цього прийшло аж тепер.

І все ж червоною ниткою через усі його життя пройшло кохання. Він знав, що це одна і та ж жінка, хоча її душа знаходилась у різних тілах. І кохання до неї належало до заборонених, було невзаємним, тобто лише з його боку. У кожному наступному житті він повторював одну і ту ж помилку, закохуючись у цю жінку, – вже з іншим обличчям і характером, розуміючи, що вона єдина, і чомусь саме її йому весь час посилають.

21

Дружина прийшла з базару швидше, ніж зазвичай, і він подумав, що вона відчула, ніби її коханий чоловік має сьогодні померти, а тому хотіла бути з ним в останні хвилини його життя. Але причина була більш ніж прозаїчна. Десятого липня дві тисячі шістдесятого року випало на суботу, а цього дня євреїв, які окупували базар, не було. Інші ж продавці не могли запропонувати такого різноманіття продуктів і товарів, як представники юдейського племені.

Дружина бідкалася, що старіє, бо забула, що в суботу базару фактично нема. Він заспокоював її, що прогулянка пішла на користь здоров'ю.

– Ось і ти піди прогуляйся після сніданку.

Дружина сказала ніби просту фразу, але вийшло це в неї якось по-злому, і він це відчув, та й вона теж, але вже нічого не можна було повернути. Спалахи життя мають одномоментне значення й пишуться начисто.

22

Снідали мовчки. Здавалося, між ними пробігла чорна кішка. Ніби кожний грав свою роль, а тут треба відзняти якийсь необов'язковий епізод. Замість них – дублери з різних паралельних світів. Зовні – такі ж, як вони, але спільної мови не знаходять. Відсутня зіграність партнерів.

Після сніданку він не хотів виходити із квартири, але змусив себе це зробити. Незрозуміла злість дружини на себе, на нього і на весь білий світ завжди гнітила його. Ця злість у ній виникала, здавалось би, нізвідки, але була настільки руйнівною, що жива істота, яка знаходилася поруч, не витримувала. Але ця внутрішня стихія як швидко з'являлась, так швидко і зникала. Головне, пережити її й не стати жертвою фатального збігу обставин.

23

Прогулянка на свіжому повітрі трохи збадьорила його. Вітався зі знайомими, розуміючи, що бачить їх востаннє у житті. Знали б вони, що він думає про них, – точно б віднесли його до розряду не обраних, а божевільних.

І все ж вінцем усіх його семи життів мала стати зустріч з тією, яку він кохав усі п'ятсот одинадцять років.

Вона йшла йому назустріч – усміхнена, красива, молода. Звісно, він знав, що їй уже шістдесят, але для нього вона завжди була молодою. Та й ця жінка вміла тримати себе у формі, виглядаючи набагато молодшою, ніж була насправді.

До його бідної голівоньки залетіла думка, що вона знає про його нинішню смерть, а тому залишила за спиною всі їхні непорозуміння – не лише в цьому, а у всіх його попередніх життях.

24

Коли вони вперше зустрілися, йому було сорок сім, їй – тридцять п'ять. Народились одного дня. "Це доля", – сказала вона йому тоді.

Він знав наперед, що закохається в неї, а вона – в нього. Ця жінка була продовженням усіх його найпалкіших кохань у попередніх життях. Але він також знав, що вона розкохає його, кохатиме інших чоловіків, як робила це у його попередніх життях. Здається, в другому житті такий же обраний, як він, сказав йому, що їм не можна закохуватись у звичайних жінок, бо це не призводить ні до чого доброго. Він і сам це знав, але спробуй тут не закохайся, якщо воно приходить нізвідки, ніби саме по собі, хоча давно переконався, що нічого випадкового в цьому житті не буває. Випробування коханням, мабуть, є найважчим для людини. Влада, слава, багатство – ніщо порівняно з ним.

25

Одного разу – в третьому, здається, житті – в нього закохалася жінка. Значно пізніше він дізнався, що вона з особливих. Їм не можна було закохуватись не те що у звичайних, а навіть в обраних, як він.

Усвідомлення цього всього було потім, а тоді він бачив закохану в нього жінку, яка боїться вийти за межу, накреслену, як тоді думалося, самій собі.

Він явно давав собі звіт у тому, що не кохає цю жінку. Йому лестило, що така красуня кохає його. Він хотів допомогти їй переступити цю умовну межу, бо був переконаний, що червоні лінії, за які ми не даємо собі змоги перейти, існують лише в нашій бідній голівоньці.

Ця жінка сама обірвала їхні стосунки, сказавши, що належить до особливих, а тому їй не можна кохати ні обраних, ні, тим більше, звичайних. Вона назавжди зникла з його життя, але йому не раз до бідної голівоньки залітала думка, що закохана в нього була ні особливою, ні обраною, а звичайною жінкою, просто її сімейні обставини, про які він так нічого і не взнав, завадили їй продовжити стосунки з ним.

26

З коханням усіх своїх життів він сидів на лавочці у міському парку культури й відпочинку. Їй одній у всьому світі він розповів, що належить до обраних. Тоді вона ще його кохала. Було дивно, але повірила йому і більше ніколи не задавала жодних запитань на цю тему, хоча він і не вдавався у подробиці.