Одна ніч - Григоренко Грицько

Розкажіть, розкажіть! — Він шсміявся, чи, пакг не засміявся, тільки їй учувся сміх і... цього було досить для неї...

— У його була дуже маленька рука,— сухо одказала попа, глянувши на його прездорову руку, і замовкла.

Він не насмілився напосідатись.

Згодом він заснув, втомлений і радісний. Вона не спала до кінця.

Вранці вони приїхали до одної із станцій і розстались. Вона повинна була їхати далі,— він мусив залишитись. Коли настала година розставання, вона швидко забігала по платформі, хапаючись за груди рукою, важко дихаючи:

— Ой, це серце, воно тепер часто мучить мене з тих пір, як...— вона не доказала і, раптом повернувшись, простягла йому руку:

— Прощавайте! Спасибі!

Він припав устами до її руки й не хотів одриватись. Вона легенько приторкнулась до його чола губами, тремтячи як метелик.

— Дозвольте мені поцілувати вас,— сказав він і поцілував її в губи ніжно й лякливо.

Вона стояла, як статуя з мармуру, холодна й нерухома, і, міцно стуливши свої вуста, прийняла той поцілунок, бо вона була певна в ньому, вона вірила в нього, вірила в приязнь. Згодом вона ворухнулась і почала йти до вагона, не оглядаючись. Тоді він побіг за нею, обняв її й поцілував ще раз гарячими, вогкими губами. Вона здригнулась, відхитнулася й кинулась прожогом до вагона. Вскочивши на поміст, вона, судорожно та непритомно вчепившись за залізні поручні руками, стояла, дивлячись полумутним поглядом у просторінь, не бачачи, що її приятель швидко йшов услід за потягом, що одходив од станції, йшов і махав безперестанку капелюхом у високо підведеній руці.