Потомки запорожців - Довженко Олександр
Чого тепера вже клясти, хижак? І кого!?
Заброда. Тебе і твою владу надо мною...
Нечитайло. А бодай тобі язик усох!
Заброда. ...твій урожай, і план, і навіть дощ, який я заклинаю не іітп на ваші ниви!
Уляна. А куди ж йому йти? Вся земля тепер гуртова. Мино!
Нечитайло. Помовч...
Заброда. Я проклинаю запорізький степ, що обробляли ми його віками!
Незаможники. Хто обробляв?
Трубенко. Він обробляв?
Левко Цар. Еге ж. Робили нашими руками!
Ласкавий. Все одно. Хіба ж не козаки ми? Адже тут, де ми змагаємося нині, стояла Запорозька Січ ще за Хмельницького Богдана. Чи ж не всі ми...
Паливода. ...нащадки славних запорожців!?
Горлиця. Нe діти одної матері України?
Скидан. Так. Всі ми козаки, та не всі однакові.
Гусак. Он учитель каже, що запорожці — вигадка панів із Вукоопспілки.
Скидан. Скажи учителю, що він блазень.
Гусак (до вчителя). Чули?
Сірик. Я так ие говорив! Я казав, що у XVII і XVIII століттях в районі діііпровських порогів перебував певний ррошарок певних продуктів епохи, обумовлених класовими економічними...
Паливода. Дурниці мелете...
Скидан. Годі! Обумовлений продукт.
Сірик. Ой яка гидота! Не вірте мені. (Беззвучно). Я одмовляюсь!
Заброда. Виходить, запорожців зовсім не було, чи як по-вашому?
Скидан. Чому? Були і навіть є.
Паливода. Чи не ви часом?
Скидан. А хто ж? Хто був ворогом народу в старовину? Пани і дуки. Хто були запорожці? Збройні вороги ворогів народу! Отак і ми — ваші вороги й переможці. Скажете, ні?
Паливода. Цю політграмоту чуємо з сімнадцятого року.
Заброда. Прокляття!..
Скидан (до ішроду). Чули? Все обчислив і зважив. І все прокляв. Колгоспний лад і нашу перспективу. Судьбу нащадків наших і батьків. І навіть степ.
Заброда. І степ!!!
Цар. І дощ прокляв небесний!
Заброда. І дощ!!!
Входить Мар'яна.
Мар'яно, де дитя?
Мар'яна. Умерло для тебе.
Заброда. Дитина де, гадюко?
Мар'яна. І ти вже мертвий.
Заброда. Уб'ю! Дитина де?!
Лаврик (вбігає). Дядьку Скидан! Забродиха підкинула дитя в колгоспний двір!
Заброда. А-а!..
Скидан. Чули? Ще один доказ: будуще за нами. (До Заброди). В тобі, Забродо, я не кляну нічого, бо нічого клясти. Ти весь у минулому.
Заброда. Скидан, я не один, як бачиш, да і таких, як ти...
Скидан. Таких нас мільйони.
Заброда. Рахунки зводять отут по Марксу за століття. Ми пропащі.
Скидан. Так, ви пропащі.
Заброда. Подія ця в історії народу нашого велика, єдина...
Скидан. ...і неповторна.
Заброда. Так.
Скидан. Ну?
Заброда. Так от, як індивід, чия жінка немовля свое підкинула тобі...
Скидан. Чого ти хочеш?
Заброда. Я хочу битися з тобою особисто. Прошу тебе. Може, я вб'ю тебе індивідуально, а ні, — так ти мене. Адже обидва ми улани лейб-гвардії його величності.
Скидан. Ми вахмістри, не офіцери. Яка там в нас дуель! До речі, е закон.
Заброда. Закон?! До зброї!
Бас і Буланий. Охляли...
Заброда. Сибір нашого царя! (Подається до куркульського натовпу і, вхопивши шаблю, кидається на Скидана).
Скидан. Гаркавий, швидко! (Бере в міліціонера Гаркавого шаблю і одним ударом вибиває в Заброди зброю), .Чортзна-що!
Заброда. Здаюсь... Кінчай.
Скидан. Заберіть гадів!
Гусак. Куркулі, струнко! Равнєніе наліво, шагом марш!
Заброда. Свят, свят, свят...
Куркулі (співають). "Свят господь, господь Саваоф. А до нас страшний суд наближається..." (Рушають зі сцени).
Трубенко. Мино, а ти куди?
Гаркавий. Громадяни! Обережно! Не плутайтесь між ворогами!
Уляна. Мино, Мино! Куди ти-бо, га? Чи як?!
Нечитайло. Да не страми мене, не дратуй на людях!
Скидан. Дядьку Мино! Куди ви вплутались? Тітко Уляно! Ви ж середняки!.. Назад!
Уляна. Куди? Ой!.. Пробочку! Мино!
Нечитайло. Га? Куди, кажете?
Скидан. Назад!
Нечитайло. Так де ж воно? От біда, їй-богу...
Уляна. А, рятуйте!
Мар'яна (до Скидана). Прощай, Петре! (Іде).
Скидан. Прощай.
Мар'яна (обертаючись). Петре, скажи мені одне хоч слово на смерть.
Скидан. Живи. (Дивиться вслід Мар'яні, що зникав в натовпі).
Уляна. Пропала пісня... Повезли на Соловки.
Пасічний. Чого пропала? Наші пісні — народні.
Уляна. Наші, а співать кому? Всю півчу повезли. Дівчат хоч би не той...
Пасічний. Нічого. Заспіваєм самі.
Скидан. Ще й нових наскладаєм. І заспіваємо, товариші, по-новому на цілий світ.
Лаврик. Заспіваємо, дядьку.
Скидан. А куркулі своє вже одспівали.
Цар Левко падає па землю і голосно плаче.
Голоси. Дядьку Левко! Що з вами?..
Цар Левко. Жалько... Жалько!.. Ой як же ж мені жаль!..
Тихий. Мабуть, так треба. Час такий,
Цар Левко. Час? Історія не знає такого часу! (До Пасічного і Скидана). Ну, що ви дивитесь? Скажіть щонебудь.
Скидан (дивлячись услід Мар'яні, що зникла вже зi сцени). Історії людства не знаю я. Я її чую мозолями.
Уляна. Ой-ой!
Пасічний. Розпавсь наш древній хліборобський світ. Многосотлітній панський і куркульський раб, раб своїх коней, божий раб, раб латок на штанях, на свиті і па полі, плюгавий власник усього, чому в ім'я, — дрібний; сьогодні селянин стає історії суб'єктом, творцем її разом з робочим у колгоспі. Нічого рівного нема в минулому. Все безпримірно в цю ніч, товариші, все надзвичайно.
Уляна. Що він ка?.. Господи.
Нечитайло. Не второпав. Говорить, мов газету читає. Почнеться, каже, таке... що голови одне одному поодриваєм.
Шум авто. Входить Вигура.
Вигура. Гей! Алло! Хто тут Скидан?
Скидан. Я Скидан. Хто будете і звідки?
Вигура. Інструктор Вигура з Наркомзему. Як діла?
Скидан. Діла, товаришу, високі. Здрастуйте.
Вигура. Куркулів викинули?
Скидан. Так. В цю ніч навіки розчахнувся наш світ і став безповоротно іншим, і ми це чуємо всі тут, всяк по-своєму.
Вигура. Відповідальний час. І пильність тут потрібна зараз, як ніколи... Колгоспників у вас багато?
Скидан. Півсела.
Вигура. Збирайте зараз же загальні збори, і щоб до ранку були всі в колгоспі.
Гусак. Єсть, до ранку всі в колгоспі.
Вигура. Всі сто процентів, чуєте? Реєстр, протокол, чин чином і без церемоній. Я скоро буду... От діла!.. Пока!..
Скидан. Чекайте. А як хто не схоче?
Вигура. Як схочете, то схоче, а як не схочете — нарікайте на себе. Нам у дрібницях розбиратись нема часу. По особистих настроях ударить треба так, щоб загуло, і квит... Одійдіть од машини! (З-за сцени). Давай!
Рев авто. Вбігає Лаврик.
Лаврик. Дядьку Петро! Сільрада горить!
Всі біжать на пожар.
Скидан (один). Пролог закінчено. Починається дія.
КАРТИНА ДРУГА
На майдані біля Скиданової хати. Під горою видно півсела. А за селом Дніпро синіє. Видно далеко. Щось урочисте в краєвиді, щось навіть величне.
Скидан. Хто там?
Цар (за сценою). Можна їхать!
Скидан. Цар?
Цар. Я.
Скидан (до хати}. Трохиме!
Пасічний. Іду! (Виходить з сіней). Як все змінилося! Чотири дні — і все стало іншим. Вже не село ми — колгосп. Не просто Білохатка — "Пам'ять Леніна". Все перетворилось. Усе вимагає негайної нової відповіді: люди, коні... навіть небо. Дивись, зовсім неначе інші зорі! Вірші склав би, так все хороше. Сьогодні от не спав уже другу ніч, складав ось плани для району... Везу, землі не чую під ногами. А думок!.. Тисячі!
Скидан. Бачу.
Пасічний. От ми стоїмо з тобою вдвох. Координати наші: Москва — Київ — Запоріжжя — Дніпро — тридцятий рік... Оба неголені, одяг — гріш ціна, і ніякого виду. Але ми стоїмо здивовані, Петре! І світ здивований не зводить з нас біноклів!.. П'ятий день! Ти це почуваєш?
Скидан. Я всі слова твої люблю. Вони як хліб.
Пасічний. Але ти в тривозі, бачу...
Цар (входить). Можна їхать.
Пасічний. Ідем. Тепер головне — щоб ми народ любили і друг друга, а решта... гори перевернемо, їй-богу!.. (До Царя). Скажіть, коли забирали Заброду, Буланого, Баса, чого ви плакали?
Цар. Не питайте.
Пасічний. Вам було страшно? Жаль? Чи Заброда вас злякав, коли став клясти наше життя, і степ, і навіть дощ закляв, собака.
Цар. Кажу, не питайте.
Пасічний. Чи, мо, коли Скидан сказав їм па прощання: "Геть! Доволі пострілів, палійств і саботажу. Вже ви для нас по земляки. Ви — минуле. Всі ваші пристрасті — минуле..." Добре сказав, Скидане!
Скидан. І раптом загорілася сільрада.
Пасічний. Еге. От була ніч!
Цар. Що згадувать тепер. Нехай вже буде так, як вийшло. Поїхали!
Пасічний. Ну?
Скидан. Щасливо.
Пасічний і Цар виходять. Пауза.
Щось буде — чую. Реве худоба по почах у полум'ї пожеж, і тужать пси куркульські у кошарах тугу. І пахне самогоном з хат і з клунь, і кров'ю коней і корів... Я весь в тривозі.
Входять Гусак, Гаркавий і Тягнибіда.
Гусак. Я вимагаю арешту Царя!
Скидан. Ти? Харитон Гусак? Ти вже вагаєшся?
Гусак. Так. Цебто не я... Товариш Вигура, що був проїздом... Ось прокурор з району.
Тягнибіда. Тягнибіда Степан. (Подав руку).
Скидан. Скидан. Царя заарештуєте хіба разом зі мною.
Тягнибіда. Ого! Як кажуть, тільки через труп,
Скидан. Отже. (До Гусака). Що вам заподіяв Левко Цар? Тобі й Вигурі?
Гусак. Він зіпсував нам рапорт, гад! Він стопроцентність нашу трохи не зламав у всерайонйому масштабі!
Скидан. Чим саме?
Гусак. Одмовився вписатись до колгоспу. Хіба не чув? Ти ж голова. (До Тягнибіди). Товаришу прокурор!?
Гаркавий. Та як відмовився. Навіть говорить не став. Я, каже, з тобою, себто з Гусаком, не те що до колгоспу, до вітру рядом пе піду!
Тягнибіда. Цікавий тип...
Гусак. І абсолютно підозрілий. Прошу послухать: коли не все село, одна лише людина одмовилась вступити до колгоспу, — хто підпалив сільраду? Вона! (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку.
Гаркавий. Дозвольте. Цар же записався, коли ти став крутити телефона.
Гусак. Хвилинку... Дай закінчити думку. Так от, по совокуппості причин, а саме: саботажу влади, палійства Державних установ...
Скидан. Не палив. Під час пожежі Цар лежав коло мене долі й плакав.
Гусак. А чого він рлакав? (До Тягнибіди), Стьопо, спитай, чого цей одноосібник плакав?
Скидан. Оплакував, напевно, куркулів...
Гусак. Чув? (До Тягнибіди). Стьопо, тобі ясно?
Скидан. ...свою тяжку дядьківську долю, історію свою, а може, й синів згадав.
Гусак. Синів? А де його сини? Чому ніхто не знає? (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку... Де його сини?
Тягнибіда. Іди к чорту, слиш?
Гусак. Хто? Я! Ти що, серйозно?.. До речі, маю йти на телеграф... Секретний, той, як його... поки. (Зникав).
Тягнибіда. Товаришу Скидан!..
Скидан. Що зв'язує мене з Царем?
Тягнибіда. Ні.
Скидан. Ая хотів би, щоб ви знали: кров.
Гаркавий. Я можу йти, пробачте?
Тягнибіда. Іди...
