Обнова - Тютюнник Григір

Я почув, як вона зойкнула, як

здивовано і злякано зойкнули на мосту, як загупали по моїй спині його важкі кулаки, забиваючи мені дух, а від мосту хтось тоненько й не дужо рішуче гукав:

— Як вам не соромно, дядьку? Як вам можна!.. А ще... Потім хтось надівав мені калоші, тихенько плакав і шепотів:

— Навіщо ти його, Ванько, займав... Навіщо?

— Ех, чудопал!..