Дерби в селі Закамарках - Керницький Іван
Весілля, каже, весіллям, це моя суто особиста справа, а честь рідного села стоїть в мене на першому пляні. А поза тим — ворота це для мене святиня і я не дам нікому її збезчестити.
Ледве-ледве вдалося йому ублагати своїх односельчан.
— Коли вже так клянеться хлопець всіми святощами, — каже симпатик клюбу, дядько Охрім, — то можна йому дати віру. Все ж, про всякий випадок, я можу стати біля воріт з доброю кавулею і за кожний пропущений ґоль опережу його раз по хребті. Цього, думаю, буде досить.
— Згода! — радісно крикнув Клим Цигарничка. — Можна оперезати! Будь ласка!
Гарячий симпатик клюбу, дядько Охрім, подався зараз до жидівського плота, виломив собі здоровенний кілок і зайняв обсерваційну точку збоку, біля воріт. Тимчасом змагуни вибігли на грище, стадо гусей і качок затріпало крильми і з криком пішло на "авт", змагуни гукнули тричі "Слава!", суддя, пан Рогалик, засюрчав у свисток і дерби почалися.
Гості, звичайно, під'ївши собі гнилиць, окрилились бажанням перемоги, з місця починають грати з серцем і натискають гурмою на ворота місцевих. Бомбардують ото гості Климові ворота, як німці Мальту, і спуску не дають.
Воротар Клим Цигарничка доказує чудес, виловлює м'яч за м'ячем, кидається на м'яч, як лев, а все скоса на дядькову кавулю споглядає. Врешті, в 20-тій хвилині, втирає Клим Цигарничка краплистий піт із чола та каже:
— Нічого, каже, не вдієш, наближаються мої Термопілі. Прийдеться мені сьогодні принаймні п'ять дядькивих кавуль скоштувати! Противник злопав полунецок гнилиць і землю дере під собою. Накинув вистему "В" у повному маштабі, а наші, іроди, паталашать просто скандально. Бийте, каже, дядьку Охріме, відразу, все-одно мені тут помирати, не діждавшись короваю.
Бачить дядько Охрім, симпатик клюбу, що воно справді не переливки та й каже:
— Я, каже, як сторонній глядач, зразу і не думав, щоб втручатися в фізкультуру, але таки доведеться. Скажену оце противник накинув систему, мотлошить наших, аж пір'я летить. Подай-но мені, сину, оцей бальон, ніби то на корнер, а я вже з ним справлюся. Не будь я Охрім, коли він не лопне, як тільки я торкну його моїм чоботом. А без м'яча — змагання не змагання, а просто сміх один.
А симпатик клюбу, дядько Охрім, чолов'яга коренистий, однією рукою бочку пива аж до стелі піднімає… От, як розмахнеться дядько Охрім, симпатик клюбу, як копне м'яч своїм "шпіцом", а м'яч отой, п'ятий нумер, як вистрелить в повітр'я, як засвище та зашумить, як закреслить у повітрі дугу — і ген-ген! — на самий чубок старезної, трьохсотлітньої, височенної липи вилетів і там зачепився. Зачепився за вороняче гніздо, і взагалі, думки не має, щоб приземлитися на грище, де його, річ ясна, конечно потрібно.
Ну, гості, немов замотеличені, бігають попід липу, голови вгору позадирали та все кукають за м'ячем, чи не падає. А місцеві змагуни тільки в кулак сміються:
— Молодець, кажуть, дядько Охрім, симпатик клюбу! Неабияку собі "свічку" стрілив!
Між публікою вже дехто і об заклад б'ється. Дехто каже, що м'яч впаде з липи, а дехто, навпаки, впирається, що він, взагалі, не впаде, хіба, щоб із парашутом його спустити. Пастушки назбирали собі камінців, з долу камінцями приціляються, галок полошать, воронячі гнізда валять. А дядько Охрім, симпатик клюбу, водне поміж людей снується, руками розкладає і, просто, з дива не виходить.
— Оце ж, каже, харцизяки, сталевий якийсь бальон собі пошили! Тьху, тьху, нечиста сило!.. Не лопнув! Далебі — не лопнув!..
Врешті капітан команди гостей Кирило Варениця каже:
— Отак, каже, друзі, задравши голови, можемо і до мая стояти і нічого не вистоїмо. І війна з плютократією скінчиться, а ми м'яча не дістанемо. Треба, каже, скочити кудинебудь по сусідах і позичити драбину.
Радо-не-радо скочили місцеві до тітки Павлихи і принесли драбину. Тоді то вже і вдалося спустити м'яча на землю.
Отак, то за тим, то за сим, минуло 45 хвилин і суддя п. Рогалик, відсвистав перерву. Після перерви гра ще більше пожвавилась, прибрала на динаміці. Гостям немов би хто перцю насипав, просто двояться і трояться на грищі, а Климові ворота обстрілюють вже без милосердя.
В 15-тій хвилині другої половини Клим Цигарничка заплакав, як дитина і каже:
— Пропали ми, дядьку Охріме! Ворог б'є нас на нашій власній території!
А тут, саме, капітан команди противника, Кирило Варениця, пробився крізь місцеву оборону і тягне з усієї сили на Климові ворота.
— Ого! — махнув рукою Клим Цигарничка. — Мій швагерко сольо-балянсе їде до мене в гості! Валіть мене, дядьку Охріме, колом через плечі, бо мій швагерко — перший стрілець району, ногу має певну! Ґоль сидить мурований!
— Нога — ногою, — каже дядько Охрім, симпатик клюбу. — Нога ще півбіди. Ти дивись, небоже, щоб він тобі головою чого не затіяв, а нога, то вже моя річ. Не хотів оце я, як сторонній глядач, втручатися в фізкультуру, але таки прийдеться. М'яч, харцизяки, пошили собі сталевий, на це і муха не сяде, але не будь я Охрім, коли я не пущу оцього колика твойому швагрові під ноги!
…Та в тій хвилині трапилось щось несподіване, щось неймовірне… Це, власне, правду кажучи, був найбільш драматичний момент цілих змагань, вершок емоції! Бо не встиг Кирило Варениця під'їхати під Климові ворота, а дядько Охрім не вспів розмахнутися, щоб пустити йому колика під ноги, як, нагло, на городі тітки Павлихи затріщав перелаз, зашуміла кукурудза, між публікою зчинився крик і вереск, дітиська запищали, гуси заґеґали, — і расовий, дволітній бичок тітки Павлихи, красої масти, симентальської породи, грізно і коротко порикуючи, влетів на грище — без попереднього зголошення в судді, і, зі звішеним лобом, блиснувши заїло сліпаками, копнувся просто на Кирила Вареницю.
Капітан Кирило Варениця, побачивши перед собою такого чотироногого бека із звішеним лобом, з піною на храпі, із зачервонілими, сердитими очима — просто, можна сказати, спантеличився, не знаючи яке, супроти цього дикого факту, зайняти становище.
Тимчасом бичок тітки Павлихи зручним дриблінґом, послугуючись всіми чотирма ратицями, відібрав Кирилові м'яч з-під ніг, але при цьому так небезпечно зфавлював Кирила, що він, неборак, підлетів на півтори метра догори, а, опісля, посковзнувшись на коров'ячій купині (а ними місцевий стадіон був густо засіяний), запоров носом у кротовиння і вже більше не піднявся аж до кінця гри. Суддя, пан Рогалик, очевидно, відсвистав фавль та вільний стріл для гостей; надбігає лівий лучник димайміхівців і гостро б'є на ворота. Бичок тітки Павлихи, симентальської породи, відбиває м'яч прекрасною головкою, перекидає догори ногами лівого лучника, центру і ліве крило гостей, вибиває рогами м'яч на поле та подає до середини нападу місцевих. Місцеві, не в тім'я биті, швидко збагнувши положення, переводять блискучу комбінацію, "переїздять" поміч та оборону противника, їхній правий криловий гостро стріляє до середини, лівий криловий прецизійно подає до центри, центра прецизійно подає лівому лучникові, лівий лучник прецизійно стріляє, м'яч прецизійно летить, воротар Омелько Хрущик прецизійно боронить, а ґоль прецизійно сидить, як риба в сітці!..
Бурхливі оплески рясним гомоном залили ввесь стадіон: 1:0 для місцевих! Добігає 45 хвилин. Суддя, п. Рогалик, дивиться на годинник і відсвистує кінець змагань. Перемога! Перемога!
ІІІ
На тому, що вгорі сказано, можна б, очевидно, цей скромний наш репортаж із дебрів у с. Закамарках за футбольне мистецтво Реп'яхівського району закінчити. Гості виграли заслужено, без усяких там "махльойків", не при зеленому столику, а на грищі, по завзятій боротьбі, і про їхню перемогу не може бути жодних "але"…
Але, власне, гості, позбиравшись з важким трудом докупи, розтираючи потовчені боки, на превелике зчудування місцевих спортових кіл, були зовсім протилежного погляду. Вони зараз таки зложили формальний протест на руки представника Окружного Спортового Союзу п. Рогалика домагаючись не більше, не менше, як уневажнення змагань.
Ми одержали відпис протоколу з тих бурхливих змагань і можемо запізнати наших читачів і з тим протестом.
1. Гості взагалі протестують і засадничо виступають проти включення до складу дружини 12-го змагуна, що противиться міжнародній футбольній конвенції; зокрема гості протестують проти включення до складу дружини противника змагуна заграничної породи, який грає чотирма ногами, а рогами так сильно розбиває, що "най го ясний шляк трафить"! (цитуємо дослівно).
2. Як би навіть погодитися з тим, щоб у барвах команди с. Закамарки виступав на "беку" бичок тітки Павлихи, то, власне, в цих фінальних змаганнях він ще не міг брати участи, бо не був формально затверджений Окружним Спортовим Союзом. (Принаймні не було цього проголошено в пресі).
3. Вимагається на майбутнє, щоб господарі перед змаганнями прочистили стадіон від коров'ячих залишків, бо в противному випадку, поминаючи всяку естетику, спортовий майдан переміняється в совганку, змагуни раз-у-раз падають і пламлять собі штанята, на які, чей-же, ввесь народ складає національний податок.
Особливо пристрасно (вже не письмово, а усно) накинулись були гості на героя тих змагань і найкращого змагуна на грищі — бичка тітки Павлихи. Капітан команди Кирило Варениця заявив просто без обиняків, що другим разом принесе з дому фльоберт і застрілить цього красого бика, як руду суку.
Але в обороні бичка виступила зараз правна його посідачка, тітка Павлиха, дуже поважна в селі ґаздиня, член Братства Доброї Смерти.
— Зась вам до мого бичка! — заявила рішуче тітка Павлиха. — Самисте собі, каже, напитали біди, а тепер на бичка спихаєте. Повдягалися в червоні светри, гей опирі, та й гонять по оболоні! А мій бичок, аби здоровий, на Покрови буде йому два роки, страшенно не любить червоного, бо то червоні хотіли на континґент його взяти. І з того часу він не терпить на прохід всього, що закрашене на червоно.
Представник Окружного Спортового Союзу, пан Рогалик, ледве-ледве втихомирив розгарячковані уми.
— Я, панове, сказав цей представник, являюся на цьому терені, в півофіційному характері. Я, каже, міняю свій старий, але ще добрий плащ за масло, хоч можу теж, евентуально, заміняти за інший рід товщу, от, скажім, наприклад, за такий смалець.
