Москалиця - Матіос Марія

Навіть, коли за нею — пекло... бачиш, наздоганяють навіть тут...

Вони мене нарешті вислідили, Воротарю... вони мене й заарканять.

Як не в свої бункери, то у свої сибіри.

Але я вже не розірвуся між ними, як розривалася весь вік.

Звільни, Брамнику... від чужих і своїх. І дай мені нарешті дихнути без жодної думки.

Щоб стало порожньо-порожньо.

Отак.

Без нікого.

...Я все одно насправді ніколи їх не боялася, як нікого в житті й не любила.

Лиш опиралася.

Вони, може, про це й не здогадувалися.

Але я нічого їм не забуду.

Навіть — на Тому Світі.