Коханка Віра - Басан Валентина

Міша мені розповів, що його клієнтка, медсестра була незаконно звільнена з клініки за те, що порушила лікарську таємницю і розповіла колегам, що головлікар змушував брати участь в якихось абсолютно містичних ритуалах. Уявляєш, яка маячня? Міша мені розповів пару днів тому, мовляв після свята з перепою людям кругом чортівня ввижається. Але звільнили її дійсно незаконно, з порушенням трудового кодексу, тому справа нікчемна і кумедна.

— Яких ритуалах? — Віра запитала таким осиплим голосом, що Віка не почула питання. — Вік! Ти мене чуєш? Та відірвися ти від цього маячного новорічного фільму!

— Чого ти нервуєш? Чую, звичайно.

— Яких ритуалів? Головлікар Тихомиров? Анатолій Іванович?

— Саме.

— А хто подає? Як її звуть?

— Ой, я не знаю, ти що думаєш, я Мишкіних клієнтів поіменно всіх знаю?

— Дізнайся! Вікуся! Мила, будь ласка.

— Навіщо? — Вікторія здивовано підкинула брову і ковтнула шампанського.

— Еммм... мені треба поговорити. Про Тихомирова.

— Віра, заспокойся, так, дуже сумно, що ти зробила аборт і це все сталося у нього в клініці. Але що ти намагаєшся дізнатися? Що колишня підлегла хоче насолити шефу? Таких випадків мільйон і візок на додачу. Яке тобі діло до неї?

— Віка, благаю дістань мені її адресу і телефон, будь ласка, заради всього святого. Мені потрібно у неї дещо запитати.

— Ну ладно, але це дивно, чесно. Але якщо що, дізналася в лікарні, а не від адвоката, зрозуміла?

— Звісно. Михайло Волох і я — дві паралельні, що ніколи не перетиналися.

Через два дні Віра їхала вздовж Дніпровської набережної і уважно слухаючи навігатор, слідувала вказаному маршруту. Похмура і сіра багатоповерхівка непривітно стовбурчилася серед голих дерев і іржавих гаражів.

Самотній собачник відчайдушно тягнув на повідку джека-рассела, якому було холодно в кричущій хутряній курточці з діркою на попі. Собачка тиснулася до ніг господаря, відчайдушно не бажаючи бродити по сирій і вогкій землі, з якої її здувало крижаним вітром. Господар відверто жалюгідний і змерзлий не гірше собаки, плюнув на свіже повітря і оздоровчі прогулянки в січні і рушив равликом до під'їзду непривітного сірого будинку.

— Вибачте! Вибачте, будь ласка, — Віра опустила скло і гукнула собачника. Він повернувся на звук і втупився на дівчину абсолютно нещасними очима. — Прошу вибачення, це будівельна сто сорок?

— Так, — вимовив собачник і поплентався до під'їзду зі своїм вихованцем, кутаючись у комір.

Віра припаркувалася біля смітника і відкрила двері, порив вітру увірвався в салон і спробував відірвати двері разом з кріпленнями петель. Сморід помийної гнилі вдарила в ніс, Віра придушила блювотний позив і швиденько вискочила з машини, щоб смітник не просмердів салон. Повз ноги проскочив величезний щур і пірнув під один зі сміттєвих баків.

Вона попрямувала до єдиного під'їзду в будинку і рішуче потягнула двері на себе. Літня консьєржка дивилася на всю гучність політичні дебати на головному каналі країни.

— Ми живемо краще за всіх у світі! — кричав несамовитий ведучий , — а всі інші нам заздрять!

Консьєржка сиділа на імпровізованому тапчані зі смугастим табірним покривалом і коричневою засмальцьованою подушкою, вона кивала, схвалюючи кожне слово ведучого, жувала бутерброд з кров'яною ковбасою, закушуючи солоним огірком.

З її віконця несло кислятиною і затхлим душком.

— Добрий день! — дзвінко сказала Віра і осіклася. З віконця на неї дивилися два маленьких, злісних ока, щелепа продовжувала жувати, а телевізор продовжував кричати істеричним голосом ведучого.

— Добрий день, — сказала Віра вже тихіше і не так радісно. Очевидно посмішка розглядалася не тільки, як дратівливий фактор, але і як образа. Очі буравили Віру і стало очевидно, що варта порядку не удостоїть її відповіддю.

Віра продовжила:

— Я до Маргарити Симонової. Вона на третьому поверсі, квартира десять, — консьєржка зробила невизначений рух головою, мабуть милостиво дозволила пройти.

— Дякую, — але очі вже втупилися в блакитний екран, ігноруючи ще присутню тут відвідувачку.

Віра кілька разів дзвонила і стукала в двері, оббиті дермантином. Через неї звук дзвінка розносився луною по всьому житлу, але чи то квартира була порожня, то господарі принципово не хотіли відкривати двері.

Спустившись і сховавшись в машині, як у фортеці, Віра набрала чоловіка подруги.

— Альо, Михайло, привіт. Прости за занепокоєння. Слухай, ту адресу, яку я дуже просила у Вікі. Перевір, будь ласка, ти вказав вірний номер квартири? Я дзвоню, ніхто не відкриває двері, може я неправильно почула або записала.

— Привіт, Віра. Я не встиг сьогодні тебе набрати. Я не знаю, навіщо тобі треба було з нею побачитися і у що ти вплуталася. Але мені кілька годин тому подзвонили з моргу. Моя клієнтка Маргарита Симонова — мертва.

Глава 28

— Як мертва? Міша? Що це означає? — Віра перейшла на фальцет.

— Віра, у що ти вляпалася? Навіщо тобі потрібна була адреса?

Через кілька годин Віра сиділа, як на лаві підсудних перед сім'єю Волох в неповному складі. Михайло і Вікторія грізно дивилися на подругу, яка заїкаючись, розповідала про Олега, Ару, Анатолія Івановича, аборт і дивні видіння.

Вона дійшла до візиту до медсестри і замовкла.

Віка, яка дізналася про подругу стільки нового, сиділа з відкритим ротом, а її чоловік відкрив ноутбук і почав швидко клікати мишкою.

— Віра, я подзвонив хлопцям, дізнатися інформацію. За попередніми даними моя клієнтка була збита на смерть автомобілем марки ауді синього кольору. Водій затриманий і провину свою визнає, він відразу ж вибіг з машини і на очах десятка свідків викликав швидку і намагався надати першу допомогу. Зараз він дає свідчення і повністю співпрацює зі слідством. Мабуть, боїться, що я попрошу максимальний термін. Зі мною відразу ж зв'язалася її сестра. Власне вона і розповіла мені про смерть сестри. Найняла для того, щоб я владнав всі питання з судом і виграв все, що можливо виграти для сім'ї і для її двох неповнолітніх дітей.

— Міша, це він. Це він убив. Віка! Він-вбивця!

— Заспокойся, не можна заявляти таке не маючи доказів. Не смій кричати такого ніколи і нікому! Ти розумієш, що за такі звинувачення можна отримати великі проблеми? А тепер спокійно. Мені, як на духу. Хто вбивця? Хто на твою думку причетний до смерті моєї клієнтки і чому?

Віра осіклася і прикусила язик. Вона звикла бачити Михайла в домашніх капцях, спортивному костюмі на розмір більше, що вічно готує на кухні рибу або м'ясо за своїми особливими рецептами. Він завжди тихенько посміхався і з обожнюванням дивився на дружину, збентежено поправляючи окуляри. Але зараз це була зовсім інша людина, жорсткий, розумний, карбує кожне слово. Очі крізь окуляри здавалися крижинками, які не здатне розтопити навіть відео з пухнастими новонародженими кошенятами або маленькими дітьми. Вона зітхнула, випила ковток води з гранованого синього келиха, купленого в Ікеї, поклала руки собі на живіт і можливо вперше в житті була чесна навіть з собою.

— Я майже впевнена, що Анатолій Іванович Тихомиров винен у смерті Маргарити Симонової. Думаю, що вона почала базікати зайвого або шантажувати головного лікаря, який власноруч робив аборти коханкам свого друга Олега Брянцева. Я не знаю, чи знає Олег, що відбувається щось дивне, але те, що всі три коханки зробили аборти і більше не можуть мати дітей, якось пов'язано з Аріною Брянцевою. Після мого аборту я чула, як вони удвох воркували в кабінеті головного лікаря і я майже впевнена, що вони причетні до чогось страшного, — Віра перевела подих і продовжила, — вони намагалися залякати мене, Анатолій Іванович і Ара приходили до мене додому і наказали тримати рот на замку. Вони навіть підіслали до мене липову коханку Олега, Лялю, щоб вона налякала мене розповідями про смерть найпершої, Наташі.

— Звідки ти знаєш, що вона липова? — Михайло фіксував щось у блокноті, нервово поправляючи окуляри.

— Я за ними стежила вночі.

Віка викотила очі і з подивом заново знайомилася зі своєю подругою.

— Я приїхала на машині до їхнього будинку і бачила, що доктор і фальшива Ляля дорогі друзі Аріни і Олега, який очевидно не здогадувався ні про доктора і Аріну, ні про його екс коханку, роль якої грала дівчина доктора.

— Добре, скількох коханок Олега ти знаєш?

— Три: Наташа, яка померла при аборті, ще давно, Лариса Білозерська і я.

— Чому ти впевнена, що доктор вбив медсестру? Чому ти вважаєш, що це не нещасний випадок?

— Тому що він боїться, що щось спливе назовні. Я не знаю що, але мені здається це пов'язано з тим, що Наташа померла, а я і Лариса більше ніколи не зможемо мати дітей. Може Аріна мстить нам, коханкам? Може вона спеціально намовила і спокусила доктора, щоб його руками покарати тих, хто спить з її чоловіком?

— Це серйозне звинувачення. Навмисне заподіяння шкоди здоров'ю. Ти ж розумієш, що якщо прийдеться, ти повинна будеш дати свідчення в суді? Ти готова йти до кінця?

Віра кивнула і залпом допила воду.

На Фейсбуці Ларис Білозерських не було, було кілька однакових прізвищ, але імена і вік абсолютно не збігалися. Віра пам'ятала, що Олег показав їй справжню Ларису лише одного разу, коли вони посварилися і він подумав, що Віра хоче обдурити його або влаштувати сцену ревнощів. Він відкрив її сторінку в інстаграм, але нік, під яким Ляля зареєструвалася в цій мережі, був настільки банальним і непримітним, що Віра витратила битих три години переглядаючи чікас, чикуль і чикульляль, написаних латинськими літерами. Пошук не приніс абсолютно ніяких результатів і Віра зайшла у Фейсбук.

Вона кілька разів вбивала ім'я та прізвище, міняла місцями, але результат був все той же. Точніше результату не було. Віра глянула на годинник, майже опівночі. Вона, позіхаючи, поплелася на кухню і включила чайник. Віра взяла упаковку чаю, дістала пакетик і кинула в чашку. "Бадьорість і свіжість кожен день!" упаковка рясніла гаслами і штампами. Трьома мовами було зазначено, що це зелений чай, українською, англійською і судячи з ієрогліфів, китайською.

Дизайнери пішли ще далі і написали не тільки green tea, але і zeleny chai, очевидно вирішивши розсунути межі мов і маркетингу. Віра посміхалася, дивлячись на напис, але через секунду кулею полетіла до комп'ютера. Вона набрала латиницею Лариса Білозерська і о диво, пошук знайшов профіль саме тієї жінки, яку вона мигцем бачила у Олега.

Це був закритий профіль з мінімумом інформації для загального огляду, але дата народження і місто Київ лише підтвердили Вірині здогадки.

Вона постукала в акаунт і з чистою совістю пішла спати.

Ранок сірим байдужим котом ліниво пробрався у вікно.