Казка на косичку - Галицька Олена
У ніч напередодні цього свята вода отримує цілющу силу, запевняла вона. Дарма Хатинка на Курячих Ніжках попереджала її про небезпеку зимового купання, але та впевнено переконувала:
– Млин-Водолій обіцяв воду підігріти. Та й у Мореозері вода має бути вже тепла. Як можна не скупатися в ополонці на Водохреще! Це ж таке свято спеціальне, коли всі-всі мають в воду залізти!
Хатинка подумки кляла Івася, який розповів малій про цей обряд, але той вже поїхав до міста і сварити було нікого, окрім себе – нащо дозволила? Сама вона рішуче відмовилася купатися і чекала біля ополонки з рушниками напоготові. Поруч пихкала Чаро Піч, готова зігріти нирців гарячим чаєм. Чарівнички купатися теж не схотіли, але чатували неподалік, намагаючись хоч трохи пом'якшити мороз та отеплити повітря. Незважаючи на ці безпрецедентні заходи, малеча застудилася. Чарівнички як вірні послідовниці Флоренс Найтінгейл зайняли місця біля ліжок хворих та ретельно їх лікували чарівними трунками. Пан Ведмідь приніс меду і весь час тинявся поруч лазарету, пропонуючи допомогу.
Коли знизилася температура, пройшов нежить і перестало боліти горло, Маленькій Бабці Йожці навіть сподобалося хворіти. Часто заходили знайомі. Івась теж провідав немічну подружку та привіз цілу купу книжок. У відповідь на її здивований погляд: навіщо, мовляв, так багато, хлопець сказав:
– Читай якомога більше і книги стануть тобі вірними друзями, з якими ніколи не буде нудно та самотньо. Тепер багато хто електронні книжки має. У транспорті з нею зручно та й містить одна така купу творів. Але хіба можна її порівняти з улюбленою старою зачитаною до дірок книжкою з малюнками!
Івась закинувши руки за голову, замріяно згадував:
– Ото, бувало, у дитинстві: лежиш у ліжку, хворієш. Тобі усілякі ласощі пропонують. А після роботи мама чи тато приносять з бібліотеки чергову купу книжок. Вибираєш найтовстішу та пошарпану – значить, цікава. До ночі батьки вмовляють вимкнути світло. Але ти вже потоваришував з Вінні Пухом та його друзями, або подорожуєш разом з Еллі до Смарагдового міста, блукаєш з Робінзоном Крузо безлюдним островом, або разом із Шерлоком Холмсом та Калле Блюмквістом розслідуєш заплутані злочини. Читаєш з ліхтариком під ковдрою до самого ранку. А коли видужаєш, сам летиш до бібліотеки поміняти вже прочитані на нові. Не втримуєшся і починаєш перегортати сторінки вже по дорозі до дому, на ходу!
– Як я вас розумію! – зітхнув Арахней, який мандрував стосом книг, уважно вивчаючи назви. – Коли мені поталанило потрапити до замкової бібліотеки, моє життя змінилося! Воно почало мати сенс! Читати це все одно що пізнавати світ. Звісно, щасливий той, хто може мандрувати світом і бачити його красу на власні очі, але нам, печерним самітникам, випадає задовольнятися лише докладними ілюстраціями та бурхливою уявою.
– Чекай-чекай, що то за бібліотека? – зацікавився Івась. – Де ти її знайшов?
– Як вам вже відомо, моя печера знаходиться майже на вершині Превисоченної Гори, – докладно почав розповідати павучок. – А на самій вершині стоїть Чорний Замок Потворський. Саме його хазяїн, Веліюр Лотароз, допоміг тобі (він звернувся до Маленької Бабки Йожки) врятуватися, коли ти впала разом із Заморожищем та кажанами. Кажани злетіли у повітря, однією рукою Лотароз підхопив тебе, а другою впіймав за комір Заморожище. Тебе він відніс до карети, а Заморожища забрав із собою і закинув до АНІЩО.
– То все це насправді було, – не витримав Івась. – Але до чого тут книжки? Бібліотека?
– Я її виявив, – сором'язливо промовив павучок, – і трохи книжок перечитав. Вона там, у замку.
Чарівнички, які зайшли зі своїми ліхтариками до Хатинки перепочити, багатозначно переглянулися:
– Здається, треба готуватися до нової подорожі, – прошепотіла Лісна. – А також до нових пригод!
Розділ 5
ПРО ЛОТАРОЗА, КНИЖКИ, ЧОРНІ ДІРИ
ТА ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ
– Якщо цей замок історичний.., – почав Івась, але Сорока, яка куняла біля миски з горіхами, втрутилася:
– Історичний, ще й який історичний! Стільки дивних і страшних історій про нього розповідають!
– …то там мають бути старовинні книжки, – не звертаючи на неї уваги, продовжив Івась. – Уявляю собі: величезна кімната, шафи до стелі… Товстенні середньовічні пергаментні фоліанти в шкіряних оправах; сувої написаних від руки давніх манускриптів; може, навіть, єгипетські папіруси або глиняні таблички з ієрогліфами!
– Навіть не уявляєш, – Арахней відірвався від чергової книжки і завис на павутинці прямо навпроти Івася. – Ця бібліотека не просто величезна, вона БЕЗКІНЕЧНА! Збирати її почали ще Лотарозові предки.
– От би організувати справжню наукову експедицію до цього замку, – захоплено продовжував Івась. – Уявляю, скільки нового можна там відкрити! Але чи згодиться його хазяїн? – згадав він нарешті про Лотароза.
– Веліюр Лотароз непересічний чарівник, – вступила до розмови Лісна, – суворий і немилосердний до недругів. Водночас він ніжний та дбайливий опікун і вихователь трьох зовсім юних потвор. Володіючи незліченними багатствами, знаючи про купу скарбів, захованих у його володіннях, він ані шеляга не витрачає на власні забаганки. Водночас Лотароз завжди готовий будь-кому допомогти при потребі. Усе, що є навколо, – гори, води, пустелі – під його наглядом та піклуванням. До речі, саме він колись створив наш Заворожений Ліс.
– Чому ж він не допоміг захистити його від Заморожища? – скептично спитала Маленька Бабка Йожка.
– Не знаю, – зітхнула Лісна. – Може, вдома не було. Може, часу не було. Може, просто хотів побачити, що з цього вийде. Його наміри невідомі. Ніхто не знає його стежок. Може, він просто в АНІЩО заблукав!
–— А що таке АНІЩО? Може, це острівець? А може, це путівець? – під лад чарівничці продовжила мала.
– Знаю тільки, що там НІЧОГО НЕМА.
– А як же Заморожище? Він же там? – не вгавала мала.
– Гадаю, що це щось на кшталт чорної діри, – сказав Івась.
– А що таке чорна діра? – знову спитала Маленька Бабка Йожка
– Чорні діри – це згаслі зірки неймовірних розмірів. При згасанні вони стискаються і перетворюються на своєрідний космічний пилосос – всмоктують все навколо себе і нічого вже не випускають назовні, – якомога зрозуміло почав пояснювати Івась. – У чорній дірі час тече в рази повільніше і простір міняє стан.
– Тобто Заморожище вже ніколи-ніколи не повернеться? Адже Лотароз повертається до свого замку!
– Кажу ж – на кшталт! Може, АНІЩО має зовсім інші фізичні особливості. Треба самому подивитися. Може, дійсно, влаштуємо навесні експедицію до Потворського замку, – благально подивився він на чарівничок.
Чарівнички перезирнулися між собою, і Лісна спитала:
– Ви всі подумали те, що і я? Розповімо про наші плани? Як розповідати – докладно чи скорочено?
– Звісно ж, докладно, – скрикнула Маленька Бабка Йожка, яка дуже любила довгі цікаві розповіді.
Наприкінці осені, коли усі господарські справи було виконано і Ліс підготовлено до зими, заворожці почали нудьгувати. Припасів у коморах повно, впадати у зимову сплячку ще рано, про Заморожище й чутки не було – чим себе розважати? Молодь почала бешкетувати: Вітрякові крила канатами від мотузкового парку зв'язали, Млинові у басейн сухого листя накидали. Малеча весь пісок із пісочниць по майданчику розкидала.
– Слоненятко Джу знову намагався моє джерельце зіпсувати, – поскаржилася Кришталик. – Жирафеня Плямка від нема чого робити почав кущі та дерева ламати. Хуліганили, аж поки їхні мами, Тумба і Пумба не втрутилися і не забрали синків до Африканської савани, що за Далекими горами. Хай тепер там гасають.
Всюдисуща Сорока, яка від нетерплячки крутилася, мов дзиґа, не витримала і втрутилася у розповідь.
– Коли Слониха Тумба сказала: "що за цирк ви тут влаштували", у мене зʼявилася геніальна ідея…
– Жени її, – машинально промовила Хатинка на Курячих Ніжках. Вона уважно шукала в інтернеті рецепти до Масляної. – Масний, Тлустий, Жирний тиждень, – прочитала вона. – А ще Колодій, Запусти, Сиропуст! Як цікаво! Виявляється, свята можна не тільки у різний час святкувати, а й по різному називати!
–…і я придумала створити мультфільм про Заворожений Ліс, – натхненно продовжила Сорока.
Розділ 6
ЯК ЗГАДАТИ ПРО ПРИГОДИ?
– А до чого тут цирк? – спитала Маленька Бабка Йожка.
– Та просто якось подумалося: слоненя із м'ячем – циркова арена – багато глядачів – зал – екран – кіно – МУЛЬТИКИ!!! Десь так, – нарешті видихнула Сорока. – Діти найбільш за все мультики полюбляють.
– Це називається асоціативний зв'язок, – втрутився Івась. Це коли в голові за одним словом, яке приходить вам на думку, само собою з'являється інше. Так буває, коли щось справляє на нас дуже сильне враження або у зв'язку з чимсь новим. Наприклад, вам кажуть "канікули", а ви одразу думаєте про цікаву подорож, пригоди… Інколи, щоб краще щось запам'ятати, треба створити якусь пов'язану з цим картинку – уявити, що на той момент вас оточувало.
– Давайте, я буду якісь слова казати, а ви – говорити перше, що спаде на думку, – запропонувала Маленька Бабка Йожка: "пташка".
– Курка, – швидко відповіла Пані Лиса.
– Чого це курка? – образилася Всюдисуща Сорока. – Чому не я?
– Бо з тобою асоціюються плітки, безлад та халепа, – вступила Хатинка.
– Добре, добре, – спробувала запобігти сварці Маленька Бабка Йожка. – Тоді "книжки", – глянула вона на Івася, чекаючи відповіді.
– Павутиння, – випередила його Хатинка на Курячих Ніжках. – Уся книжкова полиця павутинням заросла. Мало читаєш, – дорікнула вона.
– Ні, то я винен, знітився Арахней. – Дуже мені там подобається…
– Зробити гарний мультик – непроста справа, – сказав Івась. – Треба вміти малювати або робити ляльок, знімати їх на камеру відповідним чином. Можна, звісно, використовувати комп'ютер, але для цього необхідно знати спеціальні програми, навчитися ними користуватися.
– Чула я, що у Чорному Замку Потворському створюється якесь потворче, тобто Творче об'єднання на допомогу таким, як ми, новаторам. Якщо не спробувати розбити горішок, ніколи не скуштуєш його смачну серединку, – багатозначно додала Сорока й нишком підкотила лапою найбільший горіх ближче до себе.
Минув веселий та смачний Масний тиждень. На якийсь час усе в Завороженому лісі затихло, принишкло під снігом.