Казка на косичку - Галицька Олена
Усі її платтячка були барвистими, квітчастими, а ще їй дуже подобались різні блискучі прикраси, шпильки, бантики та інший такий дріб'язок. Дебе була справжнім кулінаром, що відповідним чином позначалося на її фігурі. Найбільше в світі вона любила печиво, тістечка, солодкі булочки та пиріжки і якось навіть брала майстер-клас у самої Чаро Пічі. Тепер Дебе пекла і готувала найскладніші страви так, що перевершила б будь-якого кухаря.
Веліюр Лотароз тяжко зітхав: – Усі потвори як потвори, лише ви в мене якісь… непотворні!
– Не НЕПОТВОРНІ, а НЕПОВТОРНІ, дядько Юр!!! – весело сміялася Ва Маккам. Вона, відклавши чергову книжку, сідала обік Лотароза. До них підбігала Ламля, вмощувалася поруч. Неспішно підходила Дебе, несучи велику тацю, повну пиріжків. – Ну, розказуй нарешті!!! – хором казали потворки.
– Що ж вам розказати? – завчено питав Веліюр Лотароз.
– Як що? КАЗКУ ПРО ЧОРНИХ ПОТВОР! СТРАШНУ-ПРЕСТРАШНУ!!!
Так кожного вечора починалися страховечорниці, і кожного разу Веліюр Лотароз розповідав Дебе, Ламлі та Ва Маккам нову СТРАШНУ-ПРЕСТРАШНУ казку. Але не сьогодні. Цього разу він суворо сказав:
– Ні, це ВИ мені тепер розкажіть, про який-такий кастинг у вас наразі мова йшла?
Розділ 2
СВЯТ БАГАТО НЕ БУВАЄ
Маленька Бабка Йожка та Хатинка на Курячих Ніжках залишилися у Завороженому Лісі. Треба було відбути усі зимові свята, а їх виявилося пребагато і до кожного треба було ретельно готуватися.
На Святого Миколая заворожці отримали найдорогоцінніший подарунок. Цей день – 19 грудня – вирішили святкувати як Велике Обʼєднання імені Святого Миколая. Відразу почалися непорозуміння: зайці поголосили про своє обʼєднання того самого імені! А за ними вовки та інші звірі! Почалися суперечки. Нарешті Хатинка на Курячих Ніжках пояснила, що одне й те саме слово може мати зовсім різні значення. Наприклад, у назві свята "Обʼєднання" то дія, результат повернення додому дітлашні, яка ховалася у Ведмежому Барлогу від Заморожища. Натомість зайці мали на меті створити організацію, спілку, у яку б входили тільки ці звірята.
Потім почалися суперечки щодо того, коли саме святкувати. Всюдисуща Сорока розповіла заворожцям, що і Різдво і Новий Рік можна зустрічати двічі! Багато хто не повірив. Але Хатинка на Курячих Ніжках, покопирсавшись в інтернеті, зʼясувала, що Новий рік можна відзначати 1 січня за новим, григоріанським, календарем і через два тижні – за старим, юліанським. Різдво дехто святкує 25 грудня, а дехто – 7 січня. Це сталося через календарну плутанину. Хотіли поліпшити літочислення, але вийшло як завжди.
– Новий Рік – то таке. Можна хоч кожного дня святкувати. Його взагалі в різних країнах світу у різні дні зустрічають, дехто навесні, або навіть восени, наприклад, в Індії, Ізраїлі чи на Гавайях, – сказала Хатинка. – До того ж на 13 січня, або Старий Новий рік, припадає ще два свята – Василя та Маланки. Але Різдво – то Різдво. Будемо святкувати його разом з усім просвіченим людством.
На Святвечір зібралися за святковим столом під гарно убраною ялинкою та чекали появи першої зірки. Наступного дня влаштували бал на ковзанах. Ватаги перевдягнених колядників носили велику звізду, співали щедрівки та зображали жартівливі сценки з пісень-колядок. У перший день нового року взяли шлюб Принцеса Льодяничка та Князь Паморозко. На святкування в Ліс прибула Королева Льода з усім своїм почтом. Одразу після обряду та урочистих вітань молодята вирушили у весільну подорож до Антарктиди. Їхні світлини з пінгвінами на фоні безкрайніх льодовикових пейзажів і темних вод океану неабияк прикрасили стіни Хатинки.
Щедрий Вечір в ніч під Старий Новий рік пройшов ще веселіше. Чаро Піч випекла два величезні хліби: "Василя" та "Маланку". На столі стояли миски з різноманітними стравами. За ними ховався Заєць та питав свою численну малечу: "Чи бачите ви мене, діти?" Зайченята відповідали, як годиться: "Не бачимо Вас, батьку!". "То дай, Боже, щоб і на той рік не бачили!". За словами Івася, який добре розумівся на народних звичаях та обрядах (бабуся навчила), цим ритуалом замовляли щедрий врожай та добробут в домі.
Знову влаштували веселий маскарад. Пані Лиса передяглася у Василя, а Пан Ведмідь став Маланкою. Дуже смішно було дивитися на Мудрого Кота, який представляв Чорта. Заєць та Зайчиха стали Дідом та Бабою. Маленька бабка Йожка та Білосніжка вирядилися в Цигана з Циганкою.
Хатинка на Курячих Ніжках хотіла було перевдягнутися у Ейфелеву вежу, але їй трохи зросту не вистачило. Порадившись з Чаро Піччю, вона стала одним з ресторанів цієї визначної споруди. Ряджені залюбки заходили в середину і наче опинялися у Парижі: на екрані комп'ютера змінювалися види міста з пташиного польоту. Чаро Піч та чарівнички готували національні французькі страви на замовлення.
– Шкода, що я раніше до цього не додумався, – поскаржився Рипучій Вітряк Млину-Водолію. – Якщо Вовчик-братик рядиться у козу, Білка з Їжаком у нареченого та наречену, Миша у слона, то й ми можемо обернутися якимись знаменитими архітектурними спорудами, щоб народ розважити!
– Наприклад, я можу стати Ніагарським водоспадом, що у Північній Америці, – підхопив Млин-Водолій.
– Але це вже буде не архітектурна, а природна памʼятка, – поправила його доскіплива Хатинка. – Різниця в тому, що архітектурні памʼятки споруджують люди, а природні утворилися завдяки матінці-природі.
– Цікаво, хто створив Заворожений Ліс? – замислилась Маленька Бабка Йожка. – Невже теж природа?
– Чула я, що це – юнацькі пустощі чарівника Лотароза, – втрутилася у розмову Всюдисуща Сорока.
Розділ 3
ЧИМ ЗАЙНЯТИ ВІЛЬНИЙ ЧАС
– То я вас дуже уважно слухаю, – твердим, як йому здавалося, голосом ще раз запитав Веліюр Лотароз, прискіпливо дивлячись на потворок з-під суворо насуплених брів. Потворки почали знічено переглядатися між собою. Нарешті Ламля забелькотіла, відводячи в бік очі:
– Це така наче гра. Наряди різноманітні вдягнемо, потанцюємо, поспіваємо і все.
– Я б обов'язково виграла, – простодушно додала Дебе, – коли б змагалися у випіканні тістечок.
– Дядько Юр, не хвилюйся, – Ва Маккам, відклавши чергову книжку, підійшла до Лотароза і погладила його по руці. – Кастинг – це коли вибирають найкращих. Я б хотіла стати сценаристом. Це ж так цікаво – вигадувати історії для кіно чи мультиків. А ще – режисером і самій створювати фільми…
– А я – акторкою або моделлю, – перебила її Ламля. – Моделі отак красиво ходять на подіумі у вишуканих нарядах. Усі на них задивляються, а деякі навіть стають видатними акторками і знімаються в кіно.
– А я могла б організувати щось на кшталт виїзного ресторану для творчої групи, – додала Дебе.
Виросли дівчата, подумав Веліюр Лотароз і, наче не розуміючи, спитав:
– Але до чого тут кастинг?
– Наприклад, хтось надумав зняти фільм… – почала пояснювати Ва Маккам.
– Хто? – підвищив голос Лотароз.
Дебе і Ламля почали штовхати одна одну: – Кажи ти! – Ні, ти!! – Ні, краще ти розкажи!!!
Ще поб'ються, подумала Ва Маккам. Треба, мабуть, все чесно розповісти Веліюрові Лотарозу.
– До нас їде Творче ПО із самого Меджиквуду , – видихнула вона. – ПО – це програмне обʼєднання.
– До чого тут програмісти? – незадоволено спитав Лотароз. Він яскраво уявив собі гомінливу юрбу юнаків та дівчат, які заставили усі кімнати його замку своїм комп'ютерним обладнанням.
– Меджиквудське Творче ПО, дядько Юр, – терпляче продовжила Ва Маккам, – до програмістів, які розробляють програми для комп'ютерів, не має жодного дочинення. Його мета – сприяти різним творчім задумам. От, наприклад, хтось надумав зняти фільм. Ну не фільм, мультик. Хто його підтримає? Творче ПО. Саме там допоможуть перетворити просто ідею у життя. Для цього складуть спеціальну програму по виконанню цієї задачі. Памʼятаєш, наші потвори літали на екскурсію до кінематографічного Голлівуду? Потому вони вирішили самі створити мистецький центр разом із заворожськими чарівничками. І допомагати не тільки кіношникам, а й художникам, музикантам – тобто всім, хто любить і розуміє мистецтво.
– Щось я нічого не розумію, – похитав головою Лотароз. – До чого тут ви? Одна – ласунка, друга – вертунка. Хіба що ти, – глянув він на Ва Маккам, – схильна до творчості, але, здається, більш арифметичної.
– Вибач, дядько Юр, ми без твого дозволу запросили їх до нашого замку. Він якнайкраще підходить для фільму про страшних чорних потвор, який зніматимуть незабаром. І ми хочемо приймати участь у зйомках!
Насправді Лотароз добре розумів дівчат. Замолоду він дуже нудився на самоті у Чорному замку. Спочатку він заселив його замковими привидами, яких позбирав між нелюдей. Перші мешканці були лютими та жорстокими страхітливими істотами. Вони ховалися по темних кутках, нападали зненацька, намагалися то штовхнути, то вкусити. Розігнали усіх мишенят, з якими чарівник товаришував. Налякали кажанів, які жили на горищі. Голубам, що отаборилися на даху, довелося шукати іншого притулку. Навіть таргани повтікали!
Лотарозові швидко набридли ці шибеники. Однієї чорної ночі він зібрав їх докупи і закинув в АНІЩО, яке заснував саме з цією метою. Лише декілька зачепилися за шафу, яку так не любили малі потворки. Шафа тримала розбишак міцно, не дозволяла ніяких вибриків. Але чарівник знову залишився на самоті.
Саме тому (Всюдисуща Сорока не помилилася) Лотароз вирішив створити Заворожений Ліс. На це в нього пішло трохи більше тижня. Треба було просто взяти чудесні олівці та чарівний пензлик, намалювати план, поворожити над ним і все: ось він, Заворожений Ліс!!! Тепер чарівник міг скільки завгодно милуватися його красою з височини свого замку, населяти його дивними істотами і бавитися, заплутуючи стежки і міняючи місцями пустелі з льодовиками. В лісі швидко оселилися чарівнички і почали ретельно ним опікуватися.
Розділ 4
ЛЕДІ ЗІ СВІТИЛЬНИКАМИ
Чарівнички не тільки добре пильнували лісові справи. Коли Маленька Бабка Йожка і ще дехто із заворожської малечі захворіли (ні-ні, ніякої страшної пошесті – звичайна застуда), вони стали дбайливими медсестрами. Зі своїми чарівними світильниками чарівнички розносили цілющий чай з малини і липи, обходячи лазарет, який влаштували на декількох поверхах Рипучого Вітряка, коли в Хатинці на Курячих Ніжках не залишилося місця для хворих.
19 січня, у найзліші хрещенські морози, Маленька Бабка Йожка вмовила заворожську дітлашню скупатися.
