Українська література » Класика » Скринька з секретом - Нестайко Всеволод

Скринька з секретом - Нестайко Всеволод

Читаємо онлайн Скринька з секретом - Нестайко Всеволод

Тато отут на передньому сидінні педалі крутив, а дядя Стьопа, — він на два роки молодший, — на цьому задньому сидів. А дідусь Петрусь з бабусею отут… Такий спарений велосипед називається тандем. Влітку, у відпустку, вони по всій Україні мандрували. Завзяті туристи були… Здорово, правда?

— Здорово, — сказав Дениско і раптом побачив на письмовому столі досить величеньку синтетичну новорічну ялинку, обвиту червоною стрічкою з написом: "Вітаємо з Новим, 1988 роком!"

"Але ж зараз ще тільки серпень вісімдесят сьомого", — здивувався Дениско і запитально глянув на Зірку:

— А це що?

— А — ялинка?.. Це наш дідусь Петрусь достроково виконав річний план… І його привітали з заводу.

"Так от чому Дід Мороз! От чого вони всі ховалися і чого дід Кирило і Марія Іванівна не говорили правди! Дідусь Петрусь просив не розголошувать, тому й представники заводу разом із Дідом Морозом так себе поводили".

Остання таємниця квартири номер сім перестала існувати.

22. СЮРПРИЗ

І все-таки — ні! Секрети і таємниці ще існували.

Коли Дениско увечері ліг спати, то відчув незручність. Щось муляло йому. В головах у нього під простирадлом була диванна подушечка, поверх якої мама стелила простирадло, а тоді вже його подушку — щоб було вище.

Сьогодні було і вище, і твердіше, ніж звичайно.

Дениско сунув руку під простирадло і під диванну подушечку і намацав якийсь предмет. Витяг. То був той пакунок, що його тримала у руках Зірка, коли прийшла.

У Дениска закалатало серце.

Як він міг забути?

Він не згадав про це впродовж усього дня.

Що робити?

Розгорнути?

А якщо вона випадково забула?

Буде нечесно, негарно.

Та потім він подумав: "Ну хіба могла вона, принісши цей пакунок, "випадково" сунути його під диванну подушечку, та так, що навіть мама, коли стелила постіль, не помітила? Ні! Не могла!"

Мами в кімнаті не було. Коли Дениско лягав спати, вона завжди зачиняла двері і йшла на кухню — готувати обід на завтра, або до себе в кімнату — читати книжки по медицині.

І Дениско, намагаючись не дуже шарудіти папером, обережно розгорнув пакунок.

У пакунку лежали загорнуті в целофан брикетики різних східних ласощів — сушеної дині, інжиру, ізюму, кураги. І ще складена вчетверо візерунчаста тюбетейка.

Поверх усього лежала листівка з верблюдом у пустелі, на звороті якої чітким дівчачим почерком другокласниці було написано:

"Привіт із Фергани".

Дениска кинуло в жар.

Не він їй, а вона йому зробила сюрприз.

А малюнок лежав у шафі. Він так і не наважився витягти його.

Майже весь день був Дениско разом із Зіркою.

Вони дивилися разом мультики по телевізору, слухали дитячі платівки, яких у Зірки було багато, дивилися діафільми. Гуляли у дворі і — ви здивуєтеся — навіть грали у футбол. Зірка дуже непогано била по м’ячу. І на воротях стояла добре. Дениско згадував свій сон і всміхався.

Але найбільше вони розмовляли.

Вона розповідала йому про Фергану, про тамтешні звичаї, про різні цікавинки, які завжди є у кожному куточку землі, про те, як перетворюють пустелю у квітучий край.

Вона справді каталася і на осликах, і на верблюді. Хоча й не сама, а з дядьком Степаном, а найбільше з тітонькою Саїдою.

Між іншим, коли вони вийшли у двір, то раптом побачили, що по асфальтовій доріжці їде на велосипеді Пірат, а на рамі в нього сидить малий хлопчинка. То був один з тих малюків, яким будувала Зірка з піску замок, зруйнований Піратом.

Дениско й Зірка глянули один на одного і усміхнулися.

Пірат удав, наче не бачить їх.

Дениско спершу хотів розказати Зірці про свої сутички з Піратом, але потім подумав, що вийде, наче він хизується власним благородством. І не розказав…

Увечері, коли всі Гнатюки поприходили з роботи, була вечеря, на яку запросили Дениска з мамою.

Сиділи у великій кімнаті за довгим столом. На чільному місці дід Кирило і Марія Іванівна (яка не стільки сиділа, скільки метушилася навколо столу, подаючи страви і пильно стежачи, щоб усі добре їли). Тоді Петро Кирилович і Світлана Василівна. Далі Зірчині батьки Володимир Петрович і Галина Семенівна. Ще далі Зірка. А біля неї Дениско з мамою — якраз навпроти діда Кирила і Марії Іванівни, на чільному гостьовому місці.

Вечеря була не вечеря, а сама радість. Дениско навіть забував ковтати, бо весь час розкривав рота від цікавості. Всі по черзі щось розказували, різні новини, які сталися за день. А дід Кирило раз у раз кидав дотепні репліки, і всі дружно сміялися.

Марія Іванівна аж світилася, з любов’ю дивлячись то на одного, то на другого.

Ставлячи на стіл пиріг, вона схилилася до Дениска та його мами й шепнула:

— Ну як би ми жили окремо?.. Я задля цих вечірніх годин і живу зараз на світі. Коли всі отак посходяться й вечеряють… Снідати разом якось не виходить, кожен поспіша на роботу — хто раніше, хто пізніше… Обідають на роботі. А от вечеряємо завжди разом. І це щоденне моє свято…

Коли Марія Іванівна знову побігла на кухню, мама прошепотіла Денискові:

— Яка прекрасна дружна сім’я! Правда? — і, не чекаючи відповіді, зітхнула. — Як жаль, що ми зі своїми не живемо разом.

А потім був кіносеанс.

Під стіною поставили на маленькому столику кінопроектор.

І дід Кирило почав крутити свої "сюжети".

Спершу сільські.

Поле. Трактор. Висунувшись з кабіни, щось веселе кричить немолодий уже тракторист.

— Оранка на зяб, — коментує дід Кирило. — За кермом — передовик нашого колгоспу Іван Тертичний. Мій друг і напарник. Рік тисяча дев’ятсот шістдесят третій. Початок моєї кінокар’єри. Зйомка з сусіднього трактора.

Знову поле. Комбайни збирають урожай.

— Хліб — державі! Зйомка з комбайна. Тисяча дев’ятсот сімдесятий рік.

Колгоспний сад. Двоє дядьків з мішками тікають. Один обернувся, свариться кулаком.

— Розкрадачі колгоспного добра брати Дударенки. Зйомка "прихованою камерою". З велосипеда.

— А кому ото розкрадачі кулака показують? "Прихованій камері"? — в’їдливо спитала Марія Іванівна.

— Спершу камера була "прихована", потім трохи одкрилася, — незворушно продовжував дід Кирило. — Після показу цього сюжету у сільському клубі брати розкаялися і почали виправлятися.

Потім була закордонна хроніка — Прага, Братіслава, Брно…

— Це коли я їздив у Чехословаччину. Спецтурпоїздка — ветерани війни по визволених ними країнах. На честь сорокаріччя Перемоги.

Потім були міські сюжети — Київ, Харків, Полтава, Одеса…

Першотравнева демонстрація у Києві. Урядова трибуна. Знатні люди. Серед них — Петро Кирилович.

— Заявляю протест! — вигукнув Петро Кирилович.

Та було пізно. На екрані вже поспішала кудись заклопотана Марія Іванівна. Обернулася. Усміхнулася. Помахала рукою (не глядачам, звичайно, а своєму Кирюші, що знімав її "прихованою камерою").

А потім… Дениско побачив на екрані… себе.

Хлібний магазин. Кричить, затуляється руками підмальована продавщиця. А поряд з касою — він, Дениско. Усміхається. Рота роззявив. Кумедний такий. Якби ж знав, що дід Кирило і його знімає,— хоч рота закрив би…

— Сфера обслуговування. Рейд за скаргами трудящих, — рівним голосом диктора говорить дід Кирило.

І нарешті — кабінет Івашенка. Поважний, статечний, випещений Юрій Віталійович, одкинувши назад голову, сміється самовпевнено.

І враз — наче відро води на нього вилили — заметушився, руками безладно заметляв…

— Отакий… синочок! — мовив дід Кирило. І не сказав більше нічого. Мабуть, усі знали, про кого йдеться.

— Він приходив у лікарню. Разом із сином, — сказала Денискова мама. — Така була, кажуть, сцена!.. Клявся, божився, що ніколи не залишить більше матір, що регулярно двічі на тиждень приїздитиме до неї, а Ігор і ночуватиме в суботу-неділю… Так що…

Мати непомітно поклала руку Денискові на плече і погладила. У кімнаті була напівтемрява, але Дениско побачив, що всі обернулися й подивилися на нього. І Зірка, що сиділа поруч з ним, теж подивилася на нього й усміхнулася. І Денискові раптом здалося, що він знає її давно-давно, все життя. Так йому легко було й добре сьогодні з нею!..

І от перед сном — сюрприз!.. Вона навіть і словом не натякнула за весь день про пакунок. Оце характер! Дарма що дівчина.

Дениско схопився з ліжка, надів на голову тюбетейку і підбіг до дзеркала.

Звідти дивився на нього щасливий кирпатий хлопчик.

А потім він лежав у тюбетейці і, як завжди перед сном, позирав на карту.

І враз карта ожила перед його очима.

Отам, де Уральські гори, він побачив тата, що шукає в ущелині рідкоземельні елементи.

А ще вище, північніше, майже на березі Льодовитого океану — нафтові вишки і серед них у снігу обморожений Борис Васильович Ковгаленко, начальник УБР.

А внизу, на півдні, на березі Азовського моря, у місті Жданові біля вогнедишної печі сталевар Михайло Череда. А десь тут, в українських степах, голова колгоспу Алла Баранова.

І всіх Гнатюків побачив Дениско, і маму свою, і ще багатьох-багатьох незнайомих людей, яких він бачив колись по телевізору і які ожили зараз в його уяві. Всі вони щось робили, рухалися, поралися, клопоталися…

Карта була наче величезний людський мурашник.

І подумав Дениско — як багато людей на нашій землі, у Радянському Союзі, і як багато вони роблять різного всякого, щоб його Денискове, і Зірчине життя було радісним і веселим.

Бо якщо не знайде тато корисних копалин, руди, нафти, вугілля, рідкоземельних елементів, то не виплавить сталевар Михайло Череда сталі й чавуну. І не зробить дідусь Петрусь із тої сталі машини. А не добуде Ковгаленко нафти — не будуть машини рухатися. Не полетять літаки учня Марії Іванівни Віктора Кузовкова.

А без таких, як Зірчині батьки, не буде електроніки, тобто телевізора навіть не буде і мультиків по телевізору.

А без таких, як дід Кирило і Алла Баранова, не буде хліба та їжі всякої.

Словом, усі люди на землі потрібні одне одному.

Ці речі, такі прості й звичайні, вперше спали на думку Денискові.

І це було відкриття для нього.

Він подумав, що обов’язково розкаже завтра Зірці про своє відкриття.

Остання думка перед тим, як він заснув, була: "От виросту й одружуся із Зіркою. І прорубаємо стелю, зробимо кручені сходи й будемо жити усі вкупі, в одній квартирі на два поверхи — мама, тато, я, Зірка і всі Гнатюки.

От буде гарно!

От буде весело!.."

…І одразу йому наснилося, що він їде на "Артамоничі". Сидить на отому передньому крісельці і крутить педалі.

Відгуки про книгу Скринька з секретом - Нестайко Всеволод (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: