Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Надпоручник Лукаш запевнив його, що раніше як за дві години поїзд не рушить і що коньяк у пляшках продають з-під поли відразу за вокзалом. Капітан Сагнер ніби посилав Матушича, і той йому вже приніс за п’ятнадцять крон пляшку зовсім пристойного коньяку. Він дав Швейкові п’ятнадцять крон і наказав нікому не казати, що це для надпоручника Лукаша або що це він його посилав, бо, власне, ця справа заборонена.
- Будьте певні, пане обер-лейтенанте,- сказав Швейк.- Все буде гаразд. Я дуже люблю все заборонене і завжди вплутуюсь до чогось забороненого, хоч і сам потім не знаю, як це сталося. Одного разу в Карлінських казармах нам заборонили...
- Kehrt euch - marschieren - marsch! 490 - перебив його надпоручник Лукаш.
Швейк пішов на вокзал, повторюючи по дорозі всі завдання своєї експедиції: коньяк повинен бути добрий, отже, він його спочатку мусить покуштувати. Але коньяк - справа заборонена, тому треба бути обережним.
Тільки-но він завернув за перон, як знову натрапив на поручника Дуба.
- Ти чого тут вештаєшся? - запитав той Швейка.- Знаєш мене?
- Насмілюсь доповісти,- козирнув Швейк,- мені б не хотілося пізнати вас з гіршого боку.
Поручника Дуба вжахнула ця відповідь, але Швейк стояв спокійно і, не віднімаючи руки від козирка, вів далі:
- Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, я хочу вас пізнати лише з доброго боку, щоб ви мене не довели до плачу, як ви нещодавно говорили.
У поручника Дуба від такого нечуваного нахабства запаморочилася голова, він був такий обурений, що спромігся лише люто вигукнути:
- Забирайся геть, падлюко, ми з тобою ще поговоримо!
Швейк відійшов за перон, а поручник Дуб, опам’ятавшись, задріботів за ним назирці. За вокзалом, зараз же біля шляху, стояв ряд кошиків, перевернутих догори дном, а на них зверху стояли пласкі корзинки з усілякими невинними на вигляд ласощами, немов ці солодкі речі були призначені для шкільної молоді десь на прогулянці. Там лежали тягучки, трубочки з вафлів, купа кислих карамельок. Де-не-де в корзинках притулилися скибочки чорного хліба з кружальцями ковбаси, безсумнівно, кінського походження. Але під кошиками були приховані різні спиртні напої: пляшки коньяку, рому, горобинівки та інших лікерів і горілок.
За придорожнім рівчаком стояла ятка, і власне тут, у ятці, й відбувалася вся торгівля недозволеними напоями.
Солдати спершу вмовлялися біля кошиків, а пейсатий єврей витягав з-під невинного на вигляд кошика пляшку горілки і ніс її під лапсердаком до дерев’яної ятки, де солдат непомітно ховав її кудись у штани або за пазуху.
Отже, туди й націлився Швейк, а поручник Дуб від вокзалу стежив за ним з наполегливістю справжнього детектива.
Швейк зупинився біля першого кошика. Спочатку він узяв цукерки, заплатив і поклав їх у кишеню. Пейсатий пан прошепотів йому:
- Schnaps hab’ich auch, gnädiger Herr Soldat. 491
Переговори швидко закінчилися, Швейк увійшов до ятки, але гроші заплатив тільки тоді, коли пан з пейсами відкоркував пляшку, а Швейк трохи хильнув. Коньяк йому сподобався, і, застромивши пляшку за пазуху, він рушив на вокзал.
- Ти де був, гультяю? - перетяв йому дорогу поручник Дуб.
- Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, я ходив купувати цукерки.- Швейк засунув руку в кишеню і витяг жменю брудних, запорошених цукерок.- Якщо пан лейтенант не погребують... я їх уже куштував, непогані. Такі приємні, немов повидло, пане лейтенанте.
Під мундиром окреслювались округлі контури пляшки.
Поручник Дуб поклепав Швейкові по грудях:
- Що ти несеш, мерзотнику? Покажи! Швейк витяг пляшку з жовтуватою рідиною і цілком виразною етикеткою «Cognac». 492
- Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте,- відповів Швейк сміливо,- я у порожню пляшку з-під коньяку напомпував трохи питної води. В мене від того вчорашнього гуляшу страшна спрага. Тільки вода там, у тій криниці, як бачите, пане лейтенанте, трохи жовта. Певне, з залізом. Така вода дуже корисна для здоров’я.
- Коли ти, Швейку, вже так хочеш пити,- промовив поручник Дуб з диявольською посмішкою, бажаючи якнайдовше затягти сцену, яка, на його думку, мала завершитися цілковитою поразкою Швейка,- то напийся, але добре напийся. Випий усе одним махом.
Поручник Дуб уявляв собі наперед, як Швейк зробить кілька ковтків і більше не зможе і як він, поручник Дуб, переможно скаже: «Подай і мені пляшку, трохи нап’юся, бо я теж маю спрагу». І як цей негідник Швейк у грізну для нього хвилину скривить свою пику. Потім він подасть рапорт і так далі.
Швейк відіткнув пляшку, приклав її до уст, і напій ковток за ковтком зник у його горлянці. Поручник Дуб скам’янів. Швейк на його очах, не зморгнувши оком, усе випив, а порожню пляшку кинув по той бік шляху в ставок, сплюнув і сказав, немовби випив скляночку мінеральної води:
- Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, ця вода справді мала присмак заліза. В Камику над Влтавою один шинкар робив для своїх клієнтів залізну воду дуже просто: кидав до криниці старі підкови.
- Я тобі покажу старі підкови! Ходім, покажеш мені криницю, звідки ти взяв цю воду!
- Це недалеко звідси, пане лейтенанте, відразу ж за тією дерев’яною яткою.
- Іди вперед, халамиднику, я подивлюся, як ти тримаєш крок!
«Це справді неймовірно,- подумав поручник Дуб.- З вигляду цього негідника нічого не впізнаєш».
Швейк ішов, здавшись на волю божу, але щось йому підказувало, що там мусить бути якась криниця. Отже, він зовсім не здивувався, коли справді опинився біля неї. До того ж і помпа була ціла. Вони підійшли до криниці. Швейк почав качати, і з помпи потекла жовтувата рідина.
- Ось і залізна вода, пане лейтенанте,- заявив він з тріумфом.
До них підійшов наляканий чоловік з пейсами, і Швейк наказав йому по-німецькому принести склянку, бо пан лейтенант хочуть пити.
Поручник Дуб так
