Казка на косичку - Галицька Олена
Кажани у падінні змогли розкрити свої перетинчасті крила і злетіти у повітря. Вони пустили Заворожище, і той каменем ринув до землі. Маленька Бабка Йожка одчайдушно намагалася зберегти рівновагу, але не втрималася на вузенькому сніговому карнизі – сніг обвалився, і вона полетіла слідом …
…Кажуть у котів сім чи навіть девʼять життів. Це неправда. Так, здається, що коти здатні дуже легко уникати небезпеки: стрибають на відстань, довшу за їхні сім хвостів; падаючи з висоти у декілька поверхів, встигають перевернутися і приземлитися на усі лапи. Але тільки не з вершини Превисоченної Гори…
Маленька Бабка Йожка прокинулася ясним ранком. Поруч на подушці, згорнувшись пухнастим клубком, міцно спала Білосніжка. В ногах на ковдрі тихенько мугикав свою пісеньку Мудрий Кіт. По стінах метушилися різнокольорові сонячні зайчики. За вікном хтось голосно сварився:
– Я перша взяла цю шишку!
– Ні, це я після тебе перша взяла!!!
– Дівчата, на сваріться, – почувся чийсь дуже знайомий голос. – Іграшок на всю ялинку вистачить!
Івась? Це ж його голос! Мудрий Кіт, Білосніжка! Хатинка на Курячих Ніжках, сонце за вікном! Може, то мені все тільки сниться? Чи навпаки, сном були ті страшні події, що лишилися у памʼяті?
Наразі двері розчахнулися – на порозі стояв розчервонілий від морозу Івась. Усміхаючись, він сказав:
– Прокинулась, нарешті! Виходь! Чарівнички гарну ялинку виростили, ми вже її прикрашати почали!
– Не студи хату, – пробурчала Хатинка, і Івась щез за дверима, ще раз гукнувши: "Виходь!".
Білосніжка вигнулася дугою, потягнулася і м'яко скочила з ліжка. За нею стрибнув Мудрий Кіт і обидва потрусили до мисок зі сметаною. Знову розчахнулися двері, повіяло смачним духом чаропіччиних пиріжків.
– Сніданок готовий! – почувся її солодкий голос і на столі задиміла велика миска зі смаколиками.
– Хатиночко, будь ласка, поясни, що то було і що відбувається?
– Швиденько вмивайся, одягайся та сідай снідати. На тебе друзі зачекалися, ти так довго спала!
Поки Маленька Бабка Йожка збиралася та сідала за стіл, Хатинка на Курячих Ніжках почала:
– Сама ж я не бачила, нам Льодяничка розповіла. Та й лише те, що вони із Князем Паморозком спостерігали на власні очі. Коли Заворожищу вдалося звільнитися від наших сміливців (коти запишалися), Филимон і Лелла прожогом кинулися за ними. Біля самої землі встигли підхопити, – розчулено схлипнула Хатинка.
– Я теж мала розбитися, – сказала Маленька Бабка Йожка, простягнувши руку за останнім пиріжком.
– Тебе приніс до фаетону якийсь чоловік. Не встигли його розпитати, як він щез. Ти наче нежива була…
Хатинка на Курячих Ніжках знову зарюмсала, а Маленька Бабка Йожка раптом згадала великі сильні долоні, які підхопили її на льоту, низький заспокійливий голос. Далі все щезало у білій туманній безтямності…
– Ну скоро ти? – знову забіг Івась. – Там білки сперечаються, на яку гілку яку іграшку чіпляти. Потрібен твій жіночій погляд. Чарівнички за тобою скучили, тільки з тобою хочуть гірлянди розвішувати. Ходім!
Маленька Бабка Йожка вибігла на морозне повітря і побачила виблискуючий на сонці, не злий – лагідний – сніг. Млин і Вітряк були прикрашені прозорими, немов кришталевими, бурульками. Віти дерев вкривала сяюча срібляста паморозь. А посередині Майданчика височіла пухнаста новорічна ялинка!
Розділ 20
НАРЕШТІ СВЯТО!
Біля Дитячого Майданчика стояла івасева машина, вщент заповнена пакунками. Деякі з коробок були вже розкриті. З них витикалися гірлянди з різнокольорових прапорців і ланцюжків, сріблястий дощик і різнокольорові кульки. Чарівнички у новеньких плетених капелюшках та шаликах (мабуть, встигли вже розібрати частину подарунків) пурхали навколо ялинки. Їжачки витягали з коробок ялинкові прикраси і подавали їх білкам. Білки миттєво заносили прикраси на гілля. Маленька Бабка Йожка підійшла ближче.
– Завтра Різдво, а в нас ще ялинка не убрана. Треба бал підготувати, стільки справ! – Світла, Вітра та Блискітка разом з Лісною підлетіли до Маленької Бабки Йожки. – Бачиш, усі страхіття скінчилися. Заворожище згинув, його сніжні велетні розсипалися і стали просто снігом. Сонечко сяє!
Бал вирішили влаштувати просто на Дитячому Майданчику. Друзі працювали цілий день. Разом прикрасили ялинку. Поруч із нею Кришталик залила справжню велику ковзанку. Вітра здувала надлишок снігу з доріжок, Блискітка зі Світлою розвішували навколо різнокольорові вогники. Пан Ведмідь розставляв деревʼяні кругляки-ослінчики, Рипучий Вітряк і Старий Млин надавали усім поради. Хатинка на Курячих Ніжках тупцяла навколо, закликаючи піти погрітися тих, в кого вже почервоніли носи. Осторонь пихкала Чаро Піч. Пані Лиса зібрала заворожську дітлашню і щось прошепотіла зі змовницькою посмішкою. Уся компанія вмить щезла.
– Давайте скоріш, поки їх нема, розкладемо подарунки, – запропонувала Маленька Бабка Йожка.
Нарешті Різдво! З-за вікна лунав жвавий гомін і радісні зойки – то заворожці під ялинкою розбирали різдвяні подарунки. У двері постукали – на порозі стояла Пані Лиса, за нею скупчилася лісова малеча.
– Пішли з нами, – запропонувала вона. Маленьку Бабку Йожку не треба було запрошувати двічі.
Вони пройшли крізь святкову гомінливу юрбу біля ялинки і вийшли на стежку, яка вела на Кришталеву галявину. Чарівнички, які летіли поруч, почали пустувати. "Закрий очі, закрий очі", – дзвеніли вони. Як же я піду далі, подумала Маленька Бабка Йожка, але послухалася. А коли розкрила їх, то побачила…
Через усю галявину йшли величезні літери, виліплені зі снігу:
Д Я К У Є М О!
Маленька Бабка Йожка зрозуміла: то був подарунок для неї! Подарунок, зроблений від щирого серця! Вона розчулено дякувала, обіймала Пані Лису, притискала до грудей чарівничок, пестила їжачків та білочок, малих ведмежат та зайчат. Їй ще ніколи не доводилося отримувати ТАКОГО подарунка!
– Навіть коли навесні сніг розтане, – урочисто сказала Лісна, – пам'ять про те, що ти для нас зробила, залишиться в наших серцях.
– Я підгледіла цю ідею, коли літала до Голлівуду, – на вушко прошепотіла Вітра. – Саме там виробляють найкращі мультфільми. Я восени туди потвор із Чорного Замку супроводжувала на мультипроби. Перше місце зайняли! Кажуть, звідти до нас мультизьомочна група має скоро приїхати! Ото розвага буде!
Маленька Бабка Йожка дуже хотіла розпитати про потвор із Чорного Замку докладніше, але не встигла: назустріч їй біг Івась з ковзанами через плече. На великій коробці, яку він тримав у руках, теж були намальовані ковзани. Це був ще один різдвяний подарунок, до того ж такий доречний!
– Вмієш кататися? – спитав Івась. – Якщо ні, я навчу!
На ковзанці вже грала музика і кружляли пари. Не всі мали ковзани, але й на лапах виходило непогано.
Настала ніч. У хатинчине віконце заглядали зорі, такі великі та яскраві, що здавалося, ніби й саме небо прикрашене святковими новорічними вогнями. "Якщо я колись захочу розказати друзям про мої пригоди, мені ніхто у світі не повірить, – думала Маленька Бабка Йожка. – Навіть Івась недовірливо крутив головою, коли я розповідала йому про Заморожище, страшну битву із сніжними велетнями, літання на кажанах і блукання гірською печерою…"
Закрила очі й міцно-міцно заснула…
Кінець другої книжки
Частина третя. КРАЇНА ПОТВОРІЯ
Ніхто не повертається з подорожі таким, як був раніше.
Китайське прислів'я
Розділ 1
МЕШКАНЦІ ЗАМКУ
Ранок розпочався зі сварки. Сварилися дві потворки – пухкенька чорноока Дебе з косичками-дрібнушками, наче сплетеними з чорних шовкових ниток, та тоненька, як гілочка, білява Ламля. Ламля крутилася біля дзеркала, а Дебе несамовито верещала:
– Нащо ти взяла моє найкраще плаття!!! У чому я тепер піду на кастинг?
– Вдягни якесь моє! Можеш вибрати яке тобі до вподоби!
– Воно будь-яке на мене буде замале. А це, – Дебе намагалася втиснутися у ясно-зелену з червоними трояндами сукню,– ще й замало дране як на вихідне потворчине вбрання!
– Коли ти його вдягнеш, буде аж ЗАНАДТО дране, – захихотіла Ламля та, підперезавши заширокий одяг тоненьким золотавим паском, закрутилася по кімнаті як справжня дзиґа.
– Я вважаю, що на кастинг треба йти у традиційних строях, які ще наші прабабусі носили, – подала голос третя потворка на іʼмя Ва Маккам. Вона хитнула головою у бік величезної старовинної шафи на драконячих лапах, яка займала пів коридору. Дебе і Ламля незадоволено скривилися.
Потворки цю шафу, вщент забиту древніми, побитими міллю запорошеними шатами, не любили. По перше, вона рипіла як несамовита. По-друге, на її кришці сиділи злющі химери, які починали роздратовано махати крилами, коли хтось проходив коридором. По-третє, на дверцятах шафи щирили довгі зуби страшні вампірські фізіономії. Вампіри завжди шукали нагоди хапнути когось за палець. Навіть сам Веліюр Лотароз, повертаючись з АНІЩО, дуже обережно торкався важезних стулок з червоного дерева.
Про АНІЩО Лотароз якось розказав під час страховечорниць, які влаштовував з метою виховання потворок у справжньому потворчому дусі. Вхід до АНІЩО був за задньою стінкою шафи. Аби потрапити туди, треба було знати чарівні слова, занадто складні, щоб з першого разу їх запам'ятати. "Та й взагалі, НЕМА ЧОГО вам робити там, де НІЧОГО НЕМА", – казав він потворкам, підтикаючи перед сном їхні ковдрочки.
Чорний замок Потворський, яким з діда-прадіда володів Веліюр Лотароз, стояв на самій вершині Превисоченної Гори, прямо над Арахнеєвою Печерою. Потвори жили тут з давніх-давен, але останнім часом багато з них залишили замок. Найстарші та найнемічніші переїхали у Перетворювальний санаторій на березі Мореозера. Там ними опікувалися чарівнички із Завороженого Лісу. Дехто подався до великого міста у пошуках кращого життя, але більшості випало лише щастя жити на пропилених горищах та лякати запізнілих мешканців. Багато юних потвор вирішили вчитися на справжніх чарівниць. Вони вступили у різні навчальні заклади (дехто, як кажуть, потрапив навіть до Хоґвартсу і був особисто знайомий із самим Гаррі Поттером).
У замку залишилися тільки три найменші потворки – Дебе, Ламля та Ва Маккам. Ва Маккам була найсерйознішою з подружок. Вона вміла читати, знала всю абетку і рахувала аж до тисячі. Ламля завше крутилася біля дзеркала.