Казка на косичку - Галицька Олена

– Якщо ми розбухаємо їх у таку холоднечу, вони можуть загинути. Нема їжі, кажанам нічим поповнити запаси енергії, щоб дожити до весни. Заснувши вдруге, вони взагалі можуть більше не прокинутися.

– Ми здатні вирішити цю проблему, – сказала Чаро Піч. – Знаю, кажани – комахоїдні, моїх булочок їсти не стануть. Але у Старого Млина я знайшла великі запаси зіпсованого борошна – хробачиськи, вибачте, там завелися. Ще й сварила його через те, що своєчасно не викинув. А тепер – як знахідка, авжеж?

– Тепло ми забезпечимо, – замахали своїми чарівними віточками Світла, Вітра та Блискітка.

– Я можу скільки завгодно води принести, якщо милі кажанчики пити захочуть, – додала Кришталик.

Чарівнички разом з Леллою та пугачем Филимоном, який тягнув мішок з хробаками, полетіли до Палацу Кажанів. Згодом чарівнички розказали Маленькій Бабці Йожці, що то була низка просторих залів, прикрашених дивними скульптурами. Деякі з них виростали зісподу, утворюючи стовпчики різноманітного розміру та форми, а деякі звисали згори наче величезні камʼяні бурульки. Поєднані, вони утворювали величні колони, між якими, загорнувшись у плащі-крила та міцно притиснувшись один до одного, висіли вниз головою грона кажанів.

– Печерні химерні фігури виникли завдяки крапелькам води, що неймовірно довго несли у собі часточки вапняку та інших мінералів. Тих, що ростуть знизу, звуть сталагМітами. Уявіть собі, що літера М схожа на дві бурульки, які стоять поруч. Зверху спускаються сталакТити, наче з вертикальної рисочки у літери Т. Разом вони утворюють сталагНат. Горизонтальна риска літери Н допоможе запам'ятати, що бурульки поєдналися.

Хатинка на Курячих Ніжках, пояснивши Маленькій Бабці Йожці незнайомі слова, слухала далі:

– Ми вже майже втратили надію почути щось суттєве від кажанів: усі вони позасинали раніше, ніж у Завороженому Лісі трапилась біда. Нарешті прокинувся наймолодший кажанчик. На наше щастя, він мав хист завжди всюди запізнюватися. Цього разу він заблукав у бескидах і останнім вирушив до Палацу Кажанів. Пролітаючи повз Превисоченну Гору, кажан побачив, як хтось вилетів із печери, що розташована на самій її вершині. Спочатку він подумав, що то Веліюр Лотароз оглядає свої володіння, але коли незнайомець пролетів поруч, війнуло страшенним холодом. Ми думаємо, що то був Заморожище, який саме ховав там Лісну.

Князь Паморозко та Білаш, які вже трохи відпочили, підійшли ближче. – Ми можемо віднести вас до тієї гори на фаетоні, але навряд чи вдасться піднятися так високо, – сказав Князь.

– Ми разом з кажанами вигадали деяку річ, – втрутився у розмову Филимон. – З тонкого гілля дерев можна сплести міцний кошик, на кшталт тих, що прикріплюють до повітряних куль. Я їх багато бачив! Кажани, яких ми все одно пробудили, піднімуть той кошик у повітря. Тільки там має сидіти хтось не дуже важкий.

Маленька Бабка Йожка зрозуміла – настав її час. Тільки вона – легка й тендітна, зможе поміститися у кошику; тільки вона – розумна й кмітлива, зможе знайти ту печеру; тільки вона – безстрашна й рішуча, може у неї зайти. Тепер справа визволення Лісни перейшла до її рук.

Друзі зібралися швидко. У фаетон було покладено теплий одяг та трохи їжі. Не забули й чарівну віточку, яка належала Лісні. Запрягли Білаша й помчали в бік Превисоченної Гори, назустріч світанку. Тим часом кажани за допомогою чарівничок закінчували плести кошик. Привʼязали до нього безліч мотузок, підняли у повітря і швидко помчали слідом, намагаючись досягти цілі ще до сходу сонця.

Розділ 15

ЗНАЙОМСТВО З АРАХНЕЄМ

Білаш зупинився у підніжжя Превисоченної Гори, де друзів вже чекали кажани. Маленька Бабка Йожка швидко залізла у кошик. Він виявився досить просторим. Це помітили Мудрий Кіт і Білосніжка.

– Летимо з тобою, – майже одночасно сказали вони. – Без заперечень!

У Маленькій Бабки Йожки потеплішало на серці. Як добре мати таких відданих друзів! Але…

– Чи зможуть кажани донести нас втрьох до печери? – засумнівалася вона. – Давайте спробуємо.

Кажани підхопили мотузки, привʼязані до кошика, й миттю злетіли вгору. Вони не розібрали слів Маленької Бабки Йожки щодо пробного польоту, а коли відчули, що кошик занадто важкий, було вже пізно: підніжжя гори залишилось десь далеко. Кошик почав хилитися з боку на бік, кажани втрачали сили!

– Не хвилюйтеся за мене, я долізу до печери самотужки! – почувся відчайдушний крик Мудрого Кота. Він вискочив із кошика у слушний момент, коли той був зовсім близько до гірського схилу. Ніхто й зойкнути не встиг, але кошик вирівнявся і знову хутко полетів вгору.

Білосніжка сумними очами дивилася на маленьку чорну цяточку, яка швидко ставала зовсім крихітною.

– Чи побачимось ми знову? – розпачливо спитала вона. Її великі блакитні очі наповнилися слізьми.

– Обовʼязково, – прокричала крізь рев вітру Маленька Бабка Йожка. – В нього такі гострі пазурі! Він куди схоче залізе!

Гірська вершина була вже неподалік. Кажани першими побачили маленький отвір у горі – то був вхід до печери. Вони прожогом кинулися всередину, подалі від сонячних струменів, що вже сяяли з-за гір.

Якщо бути відвертою, Маленька Бабка Йожка дуже розраховувала на допомогу кажанів. Звірятка могли б, літаючи усією печерою, дуже швидко відшукати Лісну. Але коли вона, трохи оговтавшись від стрімкого підйому, здатна була оголосити свою пропозицію, то побачила, що кажани… вже сплять! Втомлені від незвичних умов та важкого перельоту, вони миттєво заснули вниз головою, міцно зачепившись лапками за нерівні стіни печери.

– Вони дійсно сплять ВНИЗ ГОЛОВОЮ! – здивовано промовила Маленька Бабка Йожка до Білосніжки. – Що ж нам далі робити? Дивись, як розгалужена ця печера! Куди піти в першу чергу?

Дійсно, печера мала безліч коридорів, що прямували у різні боки. Кожен коридор розгалужувався на інші численні проходи; ті у свою чергу ділилися на менші й тісніші. У такому плетиві знайти Лісну буде важко!

Маленька Бабка Йожка у розпачі крутила головою на всі боки. Білосніжка було сунулася до одного з найближчих коридорів, але миттєво відскочила назад і голосно зашипіла, дугою вигнувши спину: з темряви до них сунуло щось дивне! Кругла майже лиса голова, великі усміхнені очі – стрімко перебираючи вісімкою довгих лапок, до них наближався черевань, вдягнутий у чорний смокінг.

– Вітаю вас, шановні панни, у своїй печері! Мене звуть Арахней. Я – людинопавук. До речі, вас здивувала незвичайна манера кажанів спати догори ногами? Вони так роблять тому, що задні кінцівки в них дуже слабенькі. Кажани не можуть піднятися з рівної поверхні. Висячи головою донизу, вони уявляють собі порожній простір під собою. Це допомагає їм розпочати падіння для зльоту.

– Звідки ви це знаєте? – Маленька Бабка Йожка не могла приховати здивування.

– У мене тут велика бібліотека. Я дуже люблю читати. Та й що ще робити на самоті, – зітхнув Арахней. – Дозвольте вас, любі панни, запросити до моєї оселі! У мене затишно, не дивлячись на печерні умови.

Як він знаходить дорогу додому, подумала Маленька Бабка Йожка. Раптом вона побачила тонку нитку павутиння, яку Арахней недбало перекинув через лапку. Геніальна думка блискавично майнула у її голові.

– Вельми дякуємо за запрошення, – чемно відповіла вона. – Я – Маленька Бабка Йожка, а це моя подружка кішка Білосніжка. Ми залюбки відвідали б твою оселю, але маємо знайти чарівничку, яка схована десь тут. Чи не міг би ти нам допомогти? У цій печері дуже легко заблукати, але твоя павутинка може стати у пригоді. Якщо не знайдемо Лісну у якомусь коридорі, вона виведе нас назад.

Арахней дуже зрадів! Він скучив за відвідувачами, давно не маючи з ким поговорити. Він мріяв про небезпечні пригоди, про які читав лише у книжках. Він залюбки згодився допомогти мандрівницям.

Розділ 16

ПОШУКИ У ТЕМРЯВІ

Але зʼясувалося, що павучок погано бачить у темряві. Тут згодилися маленькі ліхтарики, цілу купу яких нашвидкуруч начарувала Світла. Маленька Бабка Йожка одягла свій ліхтарик на голову на кшталт спелеологічного, і Арахней одразу пояснив їй значення цього слова. Виявилося, що спелеологи вивчають печери і те, звідки вони беруться. Він розказав, що деякі з них виникають завдяки землетрусам та вулканам, а деякі утворює звичайна вода, яка протягом мільйонів років крапля за краплею вимиває гірську породу.

Подорожувати тьмяними коридорами було б досить нудно, якби на Арахней. Він не вгавав ані на хвилину. Павучок знав так багато різноманітних історій, що мандрівниці навіть не помічали плин часу.

– Колись печери вважалися оселями злих духів. Люди навіть наближатися до них боялися. Існує безліч легенд про чудеса та страшні події, що траплялися там в різні часи; про пустельників, які укривалися в них від світу; про розбійників та їхні заховані скарби… Розповідають про печери неймовірної краси з підземними річками та озерами; деякі з них досягають сотень кілометрів. Але моя, на жаль, не така цікава та гарна.

Згадавши кажанів, які допомогли Маленькій Бабці Йожці, Арахней переповів давню байку про них. Кажани – єдині тварини, що можуть літати, пояснив він. У прадавні часи, коли птахи та звірі розпочали війну за володарювання світом, кажани, які мали і руки і крила, допомагали то одним, то іншим. Коли нарешті запанував мир, колишні вороги засудили кажанів за їхню підступність, дозволивши їм літати лише вночі.

– Як цікаво! – захоплено промовила Маленька Бабка Йожка. – Чому ти, такий освічений, ховаєшся у печері? Адже павуки живуть всюди – у траві, в лісі на деревах, на воді та під водою; навіть, в оселях!

– Колись моя пра-пра-прабабуся завела безглузду суперечку із поважною богинею: мовляв, хто з них краща ткаля. Богиня, яка була покровителькою не тільки ремесел, а й військового мистецтва, звісно перемогла, а прабабусю перетворила на павучиху й жорстоко покарала разом з усіма її нащадками. Тепер ми вимушені вічно ткати своє павутиння, висячи по темних закапелках, – сумно зітхнув павучок.

– Коли знайдемо Лісну, ми заберемо тебе з собою. Ти будеш найкращім вчителем у нашій школі!

Шукачі пройшли вже багато коридорів, проминули безліч глухих закапелків. Вони не знали, як довго блукають у пітьмі; що зараз надворі – день чи ніч. Маленька Бабка Йожка дуже втомилася і зголодніла.