Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда - Забіла Наталя

Але просто красти було небезпечно, бо завідувач або друга птахівниця могли б помітити, що курчата нічого не ковтають. І тому Скілфул надумав спритно підміняти таблетки дуже схожими на них ментоловими цукерками, які продаються в усіх наших кондитерських магазинах. І це йому пощастило робити до певного часу.

Але випадок з падінням на вулиці і другий випадок, коли Юрчик застукав його вночі на подвір’ї дослідного господарства і він ледве-ледве встиг утекти, вселили неспокій в підлу душу шпигуна. Отже, він і справді весь час думав про небезпеку, коли Юрчик прийшов із думкоприймачем. І думав він про це, звичайно, своєю, а не нашою мовою...

Занепокоєний злодій вирішив швидше нахапати ще якнайбільше таблеток і своєчасно зникнути. Але виявилось, що хлопчик Юрчик випередив його! І, незважаючи на своє прізвисько Скілфул, що значить "Спритний", шпигун був спійманий на гарячому.

Так і не вдалося містеру Квіку заволодіти нашою науковою таємницею. І довелося йому по-старому витрачатися на годівлю свого мільйона двохсот тисяч курчат щодоби й довго чекати, поки вони виростуть. Та ще й змагатися з іншими "курячими королями", які врешті перемогли його, і містер Квік розорився. Але нам його зовсім не жаль!

Далі все йшло гаразд на дослідному господарстві. Дід надзвичайно пишався своїм внуком, який виявив стільки спостережливості, розуму й сміливості в небезпечній справі. Але самому внукові він намагався цього не показувати, щоб той, бува, не задер свого кирпатого носа.

ЕПІЛОГ

На цьому доводиться закінчувати розповідь про дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда, вченого винахідника. Дуже шкода, звичайно, але нічого не поробиш!

Справа в тому, що невдовзі після подій, змальованих в останньому оповіданні, Юрчикові батьки поїхали працювати на будівництві в найдальшому кінці нашої великої Батьківщини. Досі якось не прийшлося до слова сказати, що Юрчикові тато й мама були досвідчені будівельники, і коли тільки десь починалась якась важлива побудова, їх завжди посилали туди. Так сталося й тепер.

Юрчика вони, звичайно, взяли з собою. А дід залишився й далі працювати в своїй лабораторії Наукового інституту на Науковій вулиці. Тільки тепер він вже не міг показувати кожен новий винахід своєму улюбленцю-внукові раніше за всіх інших людей.

А якщо так, то, значить, не може бути й нових оповідань про хлопчика Юрчика та його діда. Можна, щоправда, розповідати про Юрчика окремо, а про діда окремо. Але, ви самі розумієте, що це будуть вже зовсім інші оповідання!..

В усякому разі можна сказати тільки те, що Юрчиків дід і надалі наполегливо працював над удосконаленням своїх дивовижних винаходів і над вигадуванням нових.

І якщо колись, у майбутньому, живі істоти зможуть по волі людини збільшуватись і зменшуватись; і люди зможуть розмовляти між собою, не вимовляючи вголос жодного слова: і зможуть хоч ціле життя нічогісінько не їсти — крім, звичайно, морозива та інших смачних речей; якщо з’являться неймовірні й небувалі винаходи, такі, що ми зараз і уявити собі не можемо, — ви напевно відразу ж здогадаєтесь, що в усьому цьому брав участь Юрчиків дід.

А може, й сам Юрчик йому допомагав. Бо він давно вже вирішив завжди вчитися на п’ятірки, щоб стати вченим і допомагати дідові.

Поки він виросте й вивчиться, пройде немало часу. Але можете бути певні, що його мрії здійсняться, і вони з дідом довго працюватимуть вкупі. Адже зараз дід ще не зовсім старий, а до того часу, поки Юрчик підросте й дід постаріє, люди обов’язково винайдуть засоби, щоб знищити будь-які хвороби й продовжити людське життя.

До нас дійшла чутка, що Юрчиків дід навіть зараз вже працює над таким винаходом, щоб люди взагалі ніколи не старіли і не вмирали.

Але не всі люди, а тільки хороші. Такі, які за все своє життя нікого не покривдили і не заподіяли нікому жодного лиха.

Ото вже буде чудовий винахід, найкращий з усіх!

Тоді кожен, кому заманеться смикнути дівчинку за кіску, образити товариша або принести з школи двійку і тим гірко засмутити своїх батьків, — кожен такий шибеник мимоволі добренько поміркує, перш ніж оте робити, бо кому ж таки охота прикорочувати собі життя!..

А різні злодії, шпигуни, капіталісти та фашисти, палії війни — всі ті, хто тільки те й робить, що чинить людям лихо?!. Їм вже напевно доведеться або раз назавжди кінчати з своїми чорними справами, або згинути.

Хоча треба сказати, що навіть і без отого чудодійного винаходу вся така людська нечисть рано чи пізно буде знищена. Справедливість і добро все одно візьмуть гору над злом, рано чи пізно. І всі хороші люди на світі намагаються, щоб це сталось якнайраніше.

Та годі вже, час кінчати книжку!.. Багато ще є про що розмовляти, але все те вже безпосередньо не стосується хлопчика Юрчика та його діда.

Отже, до побачення, любі читачі! Спасибі за увагу!