Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда - Забіла Наталя

Метнулася до паркана, з несподіваною спритністю перемахнула через нього й зникла в глибині провулка.

Недовго думаючи, Юрчик з криком кинувся за нею. Але наздогнати не зміг і тільки побачив, як за ріг майнуло знайоме пальто й довга спідниця...

Так, це був не хтось інший, а саме вона, та стара птахівниця! Вона чомусь нишпорила тут, на території дослідного господарства, ввечері, коли нікого нема... І потім отак спритно перестрибнула через паркан, коли почула стукіт і вигуки біля воріт! Стара жінка — і отак стрибати?!. Як хочете, а це вже без всякого сумніву підозріло!

Що ж тепер робити? Як дізнатися, що це за людина — ота стара птахівниця? Якщо вона й є прихований ворог, то як її викрити?..

Раптом Юрчик згадав, як він торік дізнався, хто винний і хто невинний в одній шкільній пригоді. Це він зробив за допомогою чудового дідового винаходу — кишенькового думкоприймача. Прикладеш цей прилад до вуха — і чуєш усі думки тої людини, на яку дивишся, так, ніби вона їх вимовляє вголос.

Кишеньковий думкоприймач! Так, зараз негайно треба йти до діда й попросити в нього цей прилад на завтрашній день. Під будь-яким приводом!

Дід не відмовить — хоч цей винахід досі ще, мабуть, не затверджений, але дід знає, що Юрчикові можна довірити... Отже, не гаючи часу, швидше — до діда!..

Дід і справді не відмовив. Він навіть не став наполягати, щоб Юрчик розповів, навіщо йому потрібний думкоприймач.

— Ти можеш мені повірити, діду, що я беру його не для пустощів, а для важливої справи! — сказав Юрчик, — Я тобі потім усе розповім, ти можеш мені повірити.

— Звичайно, я вірю тобі, — відповів дід. — Єдине, що ти мусиш пам’ятати: як і раніше, про цей прилад ніхто не повинен знати!

Юрчик прийшов до дослідного господарства, навмисно трохи спізнившись. В цей день чергував Сергій. Юрчик заздалегідь придумав правдоподібне пояснення свого приходу в непризначений час.

Але йому не довелося нічого пояснювати. Біля інкубатора він застав завідувача, двох птахівниць і Сергія в надзвичайно нервовому стані. 1 було чого нервуватись: вилуплювання курчат в черговому інкубаторі тільки почалося, а з висаджених у клітки курчат аж четверо не збільшилося ні на крихітку!

Отже, з непослабною, потроєною увагою всі й далі виймали вилуплених курчат і вкладали їм у дзьобики таблетки і на прихід Юрчика ніхто не звернув жодної уваги. Тільки стара птахівниця кинула на нього погляд, і Юрчикові здалося, що він побачив у цьому погляді острах і злість.

Тоді, не зволікаючи, Юрчик витяг з кишені затиснутий в кулаку прилад, приклав його до вуха і вп’явся очима в стару. Якісь незрозумілі звуки швидко-швидко забриніли в приладі. Що це таке? Невже це її думки? Чи, може, прилад зіпсувався?..

Юрчик відвів очі від старої птахівниці й подивився на завідувача.

"Доведеться, мабуть, повідомити про все професора!" — заклопотано думав завідувач, і Юрчик добре розумів його думки так, ніби той їх проказував вголос. Отже, прилад діяв безвідказно? Чому ж не можна взнати, про що думає стара?..

Юрчик став слухати її ще раз — знову він почув тільки якусь безладну нісенітницю. І раптом він зрозумів: стара птахівниця думала не нашою мовою!.. Так, так!.. І це свідчило, що вона була не та, за кого себе видавала. Вона була чужачка. І пробралася сюди, напевно, з лихими намірами!..

Для Юрчика було досить одної хвилини, щоб вирішити — що йому треба робити. Розповісти завідувачеві про своє відкриття — не можна, бо не можна ж казати про прилад. Але й зволікати з цим ділом не можна — хто знає, що надумала ця стара відьма?! Значить, треба негайно бігти до діда й розповісти все йому. А дід вже миттю придумає, що робити далі.

IV

Юрчик одразу зметикував, що зараз, в робочий час, дід. має бути в своїй лабораторії, тут же, поруч із дослідним господарством. І справді, він був там і, як завжди, зрадів приходу свого внука.

— Діду! — вигукнув Юрчик, навіть не привітавшись, — От слухай, про що я зараз дізнався!

І він хутко розповів дідові все з самого початку: про те, як курчата знову стали не всі збільшуватись, а завідувач вирішив не турбувати діда, поки не простежить, в чім справа: і про те, як вони — Юрчик, Олежко й Сергій — взялися допомогти завідувачеві; і про те, як Юрчик побачив у старої птахівниці коробку ментолових цукерок, схожих на збільшувальні таблетки, і як ця стара птахівниця перестрибнула через паркан... І проте, як він хотів дізнатися, про що думає ця жінка, яка, до речі, не так давно прийнята сюди на роботу. І як нічого не можна було зрозуміти за допомогою думкоприймача, бо та стара думає, напевно, чужою мовою!..

— Так, так! — похитав головою дід. — Все це дуже цікаво. Але те, що вона думає незрозумілою тобі мовою, ще нічого не значить. Може, вона з якої-небудь іншої республіки нашої ж країни? Ти нічого не розібрав з того, що вона думала? Може, хоч якесь одне слово?

Юрчик замислився.

— Мені здається, — сказав він, трохи вагаючись, — нібито вона кілька разів вимовляла в думках "день же... день же...".

І на мене при цьому зиркала начебто сердито або злякано.

..."День же"? — задумано перепитав дід, — День же... день же... Стій! А може, не "день же", а "дейнджер"?! Дейнджер — англійською мовою значить "небезпека". Ну, звичайно ж, вона думала про небезпеку, яка їй загрожує!.. О, я бачу, справа серйозніша, ніж ми собі уявляли. Можеш не турбуватись, я тепер сам займусь цим ділом. Біжи собі додому, а завтра приходь разом з своїми товаришами провадити спостереження, як завжди.

Юрчик віддав дідові чудесний прилад і пішов, а дід негайно став дзвонити по телефону в ту установу, яка стежить за тим, щоб ніякі шпигуни й диверсанти не могли шкодити в нашій країні.

— Дуже цікаво все те, що ви нам повідомили! — відповіли дідові з цієї установи, коли він усе розповів, — Ми саме дізналися, що до нашої країни потайки пробрався один відомий шпигун, на прізвисько Скілфул. Але слід його десь загубився, й ми досі на нього не натрапили. Може, ота ваша птахівниця якось зв’язана з ним?!

І вони пообіцяли в той же день надіслати свого досвідченого співробітника, який під виглядом пожежника буде пильно стежити за всім, що робиться в дослідному господарстві. І саме такого співробітника, який добре знає англійську мову...

Завідувача теж про все сповістили, й коли закінчився робочий день, і в будинках дослідного господарства нікого не залишилося, по подвір’ю вже походжав високий молодий чоловік у синьому одязі пожежника і гострим зором оглядав усе навколо.

Цей пожежник зустрів біля воріт наших хлоп’ят, коли вони всі троє прийшли на останнє своє чергування. Олежко й Сергій не звернули особливої уваги на появу тут нової, незнайомої людини. Але Юрчик одразу збагнув, за чиїм проханням посилено охорону господарства. До того ж йому здалося, що молодий пожежник ледь помітно посміхнувся й кивнув головою, коли Юрчик проходив повз нього.

— Дорогі юннати! — сказав завідувач, коли він сам, хлопці й птахівниці приготувалися до появи курчат у шостому інкубаторі. — Сьогодні останній день ваших спостережень у нашому дослідному господарстві. Тому сьогодні ви не тільки дивитиметесь, як усі попередні дні, а й візьмете безпосередню участь у нашій роботі. Кожну таблетку з банки я передаватиму у руки одному з вас, а ви вже передаватимете її нашим шановним птахівницям. Згода?

Хлопці страшенно зраділи. Ви самі розумієте, що стояти й дивитись, як хтось що-небудь робить, завжди буває не так цікаво, як робити самому! Отже, коли курчата почали вилуплюватись, першим став передавати таблетки Олег, за кілька хвилин його змінив Сергій, і нарешті — Юрчик, який до цього часу стояв збоку й уважно придивлявся — чи не трапиться чогось підозрілого.

Але все йшло спокійно. Ось одну таблетку передав Юрчик старій птахівниці, ось другу, третю... Курчата неухильно збільшувались як годиться.

Раптом, передаючи птахівниці чергову таблетку, Юрчик помітив, що в її простягнутій до нього руці нібито блиснуло щось зеленкувате... Так, він не помиляється!.. Стара вже взяла в ліву руку курча і намірилась покласти йому в рот таблетку, коли Юрчик раптом схопив її за праву руку.

— Стійте!!! — вигукнув він. — Покажіть, що у вас в руці?!

Стара злякано висмикнула руку, не розтуляючи кулака.

Курча випало з її лівої руки на підлогу. З другого боку підскочив до неї завідувач і теж схопив її за праву руку, і так стиснув, що кулак сам собою розтулився, й всі побачили на долоні дві блискучі зелені кульки!.. Це була таблетка, яку Юрчик щойно передав їй, а друга — що ж то за кулька?!. Це ж ментолова цукерка!..

Стара жінка обурено подивилась на завідувача й хотіла щось сказати, коли раптом її спинило голосно вимовлене речення. Всі миттю оглянулися на двері й побачили, що в дверях стоїть молодий пожежник і, притуливши руку до вуха, дивиться на стару.

"Дід йому дав свій прилад! — пронеслося блискавкою в Юрчиковій голові, — Він зрозумів думки старої і відповів її мовою!"

Так, він сказав оте речення не нашою мовою, бо ніхто нічого не збагнув. Але стара птахівниця, видать, зрозуміла. З прокляттям на вустах кинулася вона до вікна, стрибнула на підвіконня і вже занесла руку, щоб вибити шибку й вистрибнути надвір, але зненацька заплуталася у довгій спідниці й полетіла додолу!..

Під час падіння з її кишені вилетіла вже знайома нам бляшана коробочка з ментоловими цукерками і покотилася по підлозі.

Водночас із цим з голови старої жінки злетіла хустка разом із пасмами сивого волосся, що визирали з-під неї, і всі ошелешено побачили перед собою стрижену йоржиком чоловічу голову! Людина дивилася на всіх із зненавистю й переляком.

— А-а, та це ви, Скілфуле, власною персоною?! — із сміхом вигукнув "пожежник" і, вихопивши з кишені револьвер, додав: — Руки вгору. І не здумайте чинити опір!!!

Що ж нам іще залишилося розповісти?

Ви, мабуть, вже й самі здогадалися, як все це сталось. Підмовлений містером Квіком шпигун переодягся старою жінкою й, використавши набуті на квіківських птахофермах знання, легко домігся, щоб його прийняли на роботу в дослідне господарство.

Викрасти рецепт виготовлення збільшувальних таблеток було не так легко. Отже, Скілфул вирішив поки що накрасти якомога більше самих таблеток, щоб потім можна було зробити аналіз і дізнатися, з чого вони зроблені.