Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда - Забіла Наталя

Але за допомогу я буду вдячний. Тільки треба це ось як зробити: приходьте через два тижні — саме тоді в нас почнеться чергове вилуплювання курчат. Протягом шести днів ви допомагатимете мені стежити, і якщо ми й тоді нічого не помітимо — то я вже ке знаю, що й робити!..

— Оце добре! — вигукнув Юрчик. — Через два тижні в школі саме починаються весняні канікули, й ми зможемо приходити щодня!

— Тільки не всі зразу, по черзі! — зауважив завідувач, — І нехай це буде у вас гурток юних натуралістів. Інакше я не зможу дозволити вам щодня товктися біля інкубаторів.

— Гаразд! Так і зробимо. До побачення!

І Юрчик побіг далі, щоб не спізнитися на урок.

Все ж таки він не міг погодитися з завідувачем, що тут нема чого шукати ворожої руки. Завідувач, мабуть, просто ніколи не читав книжок про шпигунів та диверсантів! А всім хлопцям, і Юрчикові в тому числі, добре відомо, що ці підлі люди полюють за будь-якими нашими таємницями. Хоч би вони й не мали оборонного значення.

А тут же саме й є така таємниця — наукова таємниця, новий винахід. І вже напевно знайдуться в капіталістичному світі зажерливі люди, які схотіли б заволодіти цією таємницею!..

І тут Юрчик аж зупинився й розкрив рота від раптової згадки: ой, та й справді, і як це він міг забути про отого туриста-капіталіста, який хотів купити в діда його винахід!.. Хіба ж цей капіталіст не радий був би якимось способом накапостити дідові, і нашій науці, і взагалі нашому народові?.. Чи не його рука в цій справі?..

Під час уроків довелося думати про інше, але як тільки продзвенів дзвінок на велику перерву, Юрчик покликав у затишний куточок своїх найближчих друзів Сергія та Олежка і все їм розповів.

— Мені здається, що тут справа непроста й треба її розслідувати, — сказав він їм наприкінці. — Чи згодні ви мені допомогти?

Обидва хлопці, звичайно, погодилися з великим захватом.

Напередодні весняних канікул троє друзів зібралися в Юрчика, взяли чистий зошит і гарними літерами різнокольоровими олівцями надписали на обкладинці:

Щоденник гуртка юних натуралістів.

Потім вони розподілили між собою дні — коли кому чергувати, і наступного дня пішли до дослідного господарства.

— Добрий день! — сказав Юрчик, входячи разом з друзями до того приміщення, де стояли інкубатори. — Ми — гурток юних натуралістів 2-го "А" класу 235-ї школи. Можна нам провадити у вас наші спостереження?

— Будь ласка, будь ласка, — відповів завідувач, — ми завжди раді нашій зміні — молодим птахівникам. Ось познайомтеся, прошу, із нашими старими спеціалістами в цій справі.

Хлоп’ята ввічливо привіталися з двома жінками в білих халатах, що стояли біля інкубатора. Одну з них аж ніяк не можна було назвати "старою", бо це була ще зовсім молода, червонолиця дівчина. Вона привітно посміхнулася нашим хлопцям і потиснула їм руки.

Зате друга й справді була стара. Сиві пасма волосся висувалися з-під низько напнутої на лоба білої хустки. Вайлувата широкоплеча постать її виглядала якось дивно, і це враження ще посилювалося її великими спритними руками й величезними пласкими черевиками, що виглядали з-під досить довгої спідниці. Вона суворо подивилася на хлопців і сказала хриплим голосом:

— Це непорядок, щоб у робочому приміщенні перебувало весь час стільки сторонніх осіб!

Юрчик подумав, що це правильно, і до того ж йому сподобалось, що стара птахівниця сказала про них, хлопчаків, як про дорослих — "сторонні особи"! Він подивився на неї з повагою і ввічливо пояснив:

— Ми не перебуватимемо тут усі водночас. Ми будемо по черзі.

— А-а, то інша справа! — схвально кивнула головою стара і повернулася до інкубатора, бо курчата от-от вже мали починати вилуплюватись.

Першого разу залишилися при цьому всі троє. Було дуже цікаво. Кожну таблетку завідувач сам передавав птахівницям з банки, де ці таблетки зберігалися, а "юні птахівники" напружено стежили, як птахівниці брали курчат і вкладали їм у дзьобики зелені блискучі кульки. Всі курчата своєчасно збільшилися. Потім у звільнений та вичищений інкубатор заклали нові яєчка, щоб через три тижні з них знову вилупилися курчата.

— На сьогодні все! — сказав завідувач, — Завтра почнеться вилуплювання в другому інкубаторі, потім у третьому, четвертому і так далі. Отже, приходьте завтра, післязавтра і ще протягом трьох днів, поки не вилупляться курчата в усіх наших інкубаторах.

Хлопці були дуже задоволені. Вони записали в свій щоденник:

"2 березня. Спостереження провадили всі троє. Всі курчата збільшилися".

— А хто ця стара птахівниця? — спитав Юрчик, коли завідувач вийшов проводити хлоп’ят, — мені здається, що тоді, коли ми приходили на екскурсію, її не було, була якась інша.

Завідувач засміявся.

— О, я бачу, ти спостережливий хлопець! — сказав він. — Справді, в нас була раніш інша птахівниця. Але вона звільнилася, бо мала кудись виїхати, й ми прийняли на роботу оцю стару. Це надзвичайно досвідчена спеціалістка, вона знає про курей і про курчат все, що тільки можна знати!

Наступними днями в щоденнику з’явилися такі записи:

"3 березня. Спостереження вів Сергій. Всі курчата збільшились. Була екскурсія з цукеркової фабрики".

"4 березня. Спостереження вів Олег. Двоє курчат залишилися малими. Відсаджені в окрему клітку. Уважне розслідування довело, що таблетки з їхнього рота не повипадали, бо їх ніде нема. Можу заприсягтися, що я бачив, як курчата їх ковтали. Сторонніх осіб у приміщенні не було".

Неважко собі уявити, як схвильовано обговорювали хлопці цей запис, зібравшись увечері в Юрчика. Адже залишилося тільки три дні до кінця вилуплювання курчат з усіх інкубаторів!.. А через два тижні вже йтимуть знову заняття в школі, й "гурток юних натуралістів" аж ніяк не зможе провадити спостереження. Невже ж отак і не пощастить за ці останні три дні що-небудь помітити й знайти хоч якусь розгадку неприємної таємниці?!..

— Ви ж пильнуйте як слід ці два дні, Юрчику й Сергію! — сказав Олежко. — А на третій, останній, день ми вже підемо знов усі втрьох спостерігати!

III

На другий день після цього Юрчик щодуху поспішав до дослідного господарства. Це було його чергування. Він біг бігцем, аж захекався.

А чому це він так захекався?

А тому, що після кількаденної весняної відлиги цього ранку добре підморозило й у багатьох місцях на тротуарах створилися чудові сковзалки. Хіба ж можна байдуже пройти мимо такої сковзалки?! Юрчик, звичайно, не міг. Він обов’язково повинен був з розгону прокотитися по кожній сковзалці хоча б двічі!.. Біля сковзалок юрбилися хлопці й дівчатка, кожному хотілося посковзатися, отже, поки Юрчик чекав щоразу на свою чергу, час ішов. І тепер, звичайно, йому доводилось бігти щодуху, щоб не запізнитися на чергування.

Та ось вже й Наукова вулиця!.. На розі тут був годинник, Юрчик побачив, що не запізнюється, й трохи притишив ходу.

Раптом він помітив, що перед ним в тому ж напрямку поквапливо посувається якась дивна, але нібито знайома постать. Це була широкоплеча, вайлувата жінка, яка поспішно йшла великими кроками, розмахуючи руками. Довгі поли її непоказного пальта й спідниці, що висувалася з-під нього, смішно метелялися навколо ніг, взутих у величезні пласкі черевики.

"А-а, — здогадався Юрчик, — це ж стара птахівниця! Значить, не я один сьогодні мало не спізнився!"

Тільки він встиг це подумати, коли раптом жінка посковзнулася на підмерзлій калюжі, незграбно змахнула руками, намагаючись втриматись на ногах, але не втрималась і гепнулася на землю. Юрчик злякано скрикнув і кинувся на допомогу.

Зненацька він побачив, що при падінні з кишені старої випала якась бляшана коробочка, розкрилася і по підмерзлому снігу розкотилися блискучі зелені кульки.

— Що це таке?! — вигукнув Юрчик, — Таблетки? Звідкіля вони тут?

Птахівниця в ту ж хвилину схопилася на ноги з такою швидкістю, якої важко було чекати від старої жінки.

Але, глянувши на коробочку й на розгублене Юрчикове обличчя, вона хутко обсмикнула спідницю й засміялася своїм хрипким голосом:

— Які таблетки! Це ж цукерки! Звичайні ментолові цукерки від кашлю! Поласуй, якщо хочеш, і допоможи мені їх зібрати

Справді... Юрчик згадав, що, коли він кашляв, мама купувала йому такі точнісінько цукерки. Машинально він узяв одну, сунув до рота й одразу відчув її приємну солодку прохолоду. Юрчикові стало соромно своєї підозрілості, він почервонів і заходився якнайшвидше збирати розсипані цукерки в коробочку.

— Доводиться смоктати оцю погань, — сказала жінка, — бо чуєш, як я захрипла? Тільки ти нікому не кажи про ці цукерки. Ніхто ж не знає, що я застуджена, думають, що це в мене зроду такий голос. І якщо дізнаються, то можуть відсторонити від роботи, поки не пройде, а це мене зовсім не влаштовує!

Юрчик пообіцяв не говорити, хоч йому все це здалося трохи дивним.

Але день проминув без будь-яких ускладнень. Курчата вилуплювалися й потім збільшувались як годиться. Все йшло спокійно й тільки раз у раз Юрчик помічав, що стара птахівниця нібито трохи стривожено поглядає на нього.

"Невже вона боїться, що я патякатиму про її застуду? — подумав Юрчик. — Шкода, що вона не знає, як я добре вмію тримати язик за зубами!"

Повернувшись додому, Юрчик записав у щоденнику:

5 березня. Спостереження Юрка: все гаразд, всі курчата збільшились".

Записав він це і замислився.

А все ж таки підозріло... Якийсь навмисний збіг обставин: оця застуда... і ментолові цукерки, такі подібні до збільшувальних таблеток... Ні, все це неспроста! Треба порадитися з хлопцями...

Але хлопці чомусь не йшли. В цьому не було нічого дивного, адже зараз канікули, в усіх кінотеатрах ідуть цікаві для школярів картини. Та Юрчик хвилювався все дужче й дужче і зрештою вирішив, що він наробив дурниць, не розповівши нічого завідувачеві. Треба негайно це виправити!

І вже не чекаючи товаришів, він побіг знову до Наукової вулиці.

Вже стемніло, Юрчик підійшов до воріт дослідного господарства й побачив, що ворота замкнені. Крізь ґратчасту огорожу було видно, що у вікнах двох будинків на території господарства не світилося жодного вогника. Юрчик щосили застукотів у ворота й загукав:

— Гей-гей! Чи є там хто живий?!

І раптом він побачив крізь огорожу, що від другого будинку, — того, де містився маленький завод, що виробляв збільшувальні таблетки, — метнулася вбік якась незграбна постать.