Потомки запорожців - Довженко Олександр
Сіяти почнем нормально, через тиждень. Насіння маєм. Ваш Скидан". (До Нвчитайла). Як?
Нечитайло. Треба сіять. Державу мусим годувати. Лист добрий.
Скидан. Послав з Мар'яною. І ось — ні Мар'яни, ні одвіту.
Входить Тягнибіда. За ним Уляна.
Скидан. О! Степане! Приємно... Ти що?..
Тягнибіда. Мовчу.
Скидан. Так... Понятно. Маєш?
Тягнибіда. Да... Прошу всіх вийти.
Скидан. Нащо?.. Роби при людях. .
Уляна. Це що таке?.. Ой!..
Скидан. Хвилиночку... Робота Гусакова?
Тягнибіда. Да. Пригадуєш розмову?.. Сьогодні я міг би сказати, як мені жаль. Але тут люди... Виконую обов'язок сумний.
Уляна. Ой!
Скидан. Без зайвих слів. Виконуй.
Тягнибіда. Громадянине Скидан, ви арештовані.
Уляна. Не дам!.. Рятуйте!.. Мино!.. Левку!
Входять Цар, Трубенко, Біднина, кілька жінон.
Цар. Що сталося?
Уляна. Петра арештували!
Левко Цар. Петра? Хто смів?!
Нечитайло. Он як! (До Тягнибіди). Бери вже й нас! Арештовуй разом з нами всю "Пам'ять Леніна".
Левко Цар. Не йди, Петре. Нема за що тягти тебе до криміналу!
Скидан. Спокійно. Не будемо вчиняти бунту. (До Уляни). Прошу не плакати. (До Тягнибіди). Три слова колективу на прощання.
Тягнибіда. Можна.
Входить Гусак.
Гусак. Товаришу прокурор, ви пе маєте права вчиняти мітинги злочинців.
Тягнибіда. Не маю. (До Скидана). Говори.
Скидан. Прощайте, товариство. Простіть, що не вистачило в мене знання і розуму розкрити вам ясну картину світу... Що був я часом косноязикий перед вами і що не повірили ви напочатку моїм домашнім аргументам. Але, товариші, з того часу, повірте мені на прощання, з того Великого часу, як розчахнувся світ і Ленін став на стороні людського, не покладав я рук. Прощайте.
Всі. Прощай.
Левко Цар. І ти прости, Петре, що не повірили тобі до кінця. Бо ти такий же, як і ми, та ще й з нашого села. Що не хотілось нам вважать тебе за вчителя життя.
Скидан (до Гусака). Прощай і ти... переможець... Презираю.
Гусак. А що мені твое презирство вже. Ніщо!
Тягнибіда сидить за столом, обнявши щільно голову руками. Раптом підводиться.
Тягнибіда. Ніщо?.. Хто сказав? З яких це пір презирство Скидана до ворогів звелося па ніщо? (До Гусака). А коли я порву (рве ордер) і плюну на це паперове шмаття?
Гусак. Он як! Ти кинув під ноги свою долю.
Тягнибіда. Чорт з нею.
Скидан. Ой дивись, Степане...
Тягнибіда. Петре, поки я прокурор, я сам розслідую сьогодні...
Гусак. Кого? Ти маєш наказ товариша Вигури! Його розслідуєш? Зволь діяти негайно!
Тягнибіда. Я буду діяти, як велить закон — єдиний для всіх! І моя совість...
Входить Мар'яна. Вся її постать—страх, тривога і торжество.
Мар'яна. Петре!.. Що це тут?
Нечитайло. Розбій!.. Арештувати хотіли!
Левко Цар. Вже забрати прийшли Петра.
Скидан. Уже мене Вигура прикончив, Марисю!
Мар'яна. Хто... Ніхто тебе... Ніхто вже не посміє... (Іде назустріч).
В сусідній кімнаті шум і галас. Відчиняються двері. Чорнота двічі стріляє в Мар'яну з нагана, але не влучає. Мар'яна падав в обійми Скидана. Лунає третій постріл. Чорнота надає. Його вастрілив Сторчак. Загальне збентеження.
Сторчак. О господи! Безневинну людину... Що ж це таке?.. До чого дожили.
Тягнибіда. Несогласована стрільба. Врозбрід пішла. Гусак. Зброю! (Кидається на Сторчака).
Сторчак впустив наган на підлогу. Гусак хутко його піднімає.
Сторчак. Я... Я смерть хотів одвести... Клянусь... (До Гусака). Ви пам'ятаєте, я казав вам: не стріляти ж...
Гусак. Хто казав?.. Кому?.. (До Тягнибіди). От вилазка!.. Три роки панькались!.. Скільки раз я говорив — знищити гадів.
Тягнибіда. Знищим... до одного...
Входить секретар обкому партії Орацький.
Орацький. Що за шум? Здрастуйте... Хто і кого тут вбирається нищити?
Нечитайло. Скидана забирати хочуть!
Уляна. І вже стріляли Мар'яну, трохи не вбили!
Орацький. Мар'яну? Хто?
Хутко входить Вигура.
Вигура. Товаришу секретар!.. Уповноважений по заготівлі... хлібообласті... Вигура!
Орацький. Бачу. Видно Вигуру по фігурі. Що ви тут накоїли? Як це розуміти?
Вигура. Я... проявляв твердість. (Тихо), Пропав. Орацький. Твердість? Яку твердість?.. Дубову. Так я і ЦК повідомлю.
Вигура. Я... Хотів сказати...
Орацький. Мені вже сказали Мар'яна й Орися в дорозі. Все і всіх уже знаю... Навіть в обличчя; товариш Нечитайло, Гусак, товариш Цар Левко?
Левко Цар. Я, вашій милості.
Орацький. Будьмо знайомі. Я — новий секретар обкому партії Орацький. Як живете?
Левко Цар. Не питайте. Погано.
Орацький. Чому?
Левко Цар. По сукупності многих причин і обставин. Орацький. Що ви кажете!
Левко Цар. Молекули не утряслися — раз. Тепер — письменники аналіз учинили: страждання, кажуть, не те — спрямоване не на головні предмети. Навіть сумніви, повірите, і ті вже не годяться.
Верещака. Він одноосібник.
Орацький. Ну і що ж? Сьогодні одноосібник, завтра — колгоспник, і не абиякий, а член правління, а там, може, й голова колгоспу, якщо ми Скидана порекомендуєм в інструктори замість Вигури. Як ви, товаришу Цар?
Левко Цар. Премного вдячний. Згоден на все добре. Ну, скажу наперед, щоб ви знали, — діло наше навряд чи вийде.
Орацький. Вийде. Вже вийшло. Весь світ схвильований.
Левко Цар. Що ви кажете?
Орацький. Їй-богу!
Левко Цар. А я, признатись, думав, що таких людей, як ми, на світі немає. Що не дружні, а не любезні...
Орацький. Хто? Найдружніші.
Левко Цар. Хлібом не годуй, — дай обсудити щось своє, огудити...
Орацький. Ну... Позвольте... Ви ж самі й осуджуєте...
Левко Цар. І я ж такий, хіба який. І сини були якісь, хто їх зііає, неслухняні. Повиростали — подалися з дому. Ну, правда, роботящі були і великі любителі бійки.
Орацький. А де во'ніт?
Левко Цар. Десь па війлі повбивано.
Скидан. Сини були герої. Коли ми втратили їх під ІІовоградом, тужив, повірте, весь Богунський полк.
Орацький. А де їх пам'ятник? Що названо їх іменем в селі? Лікарня, школа, вулиця? Нічого! Все іменем Лассаля, Рози Люксембург!
Нечитайло. Клари Цеткін.
Орацький. Де їх портрети? У вад нема художника в колгоспі?
Уляна. Професор. Ось!
Безверхий. Безверхий.
Уляна. Будяки все малює та горщики на тину. А зараз взявся за корів.
Безверхий. Не за перів, а за колгоспну череду.
Орацький. Наскільки пам'ятаю ваші твори, раніше цих корів ви просто чередою називали..
Безверхий. Да. Нет. Позвольте. Зачем? Я ось тут намітив собі цілу п'ятилітку. Думаю бабахнуть ось так вот (перелічує на пальцях): взятіє Зимнього дворця, взятіє Києва, взятіє Перекопа — шість на три. Потім рішив засмалить засєданіє етого, как его... А корови й будяки — ето пустячки, так сказать, для душі, а вообще мій жанр: взятія, вступлепія, заседанія і портрети видатних діячів.
Орацький. Так. А ви напишіть портрет Тарасика чи його батька — Скидана, та так, щоб навіть діт через п'ятсот, милуючися вашим твором, народ казав: "Які красиві були люди великої революційної доби".
Вигура (підходить). Товаришу секретар, дозвольте...
Орацький. Ну?..
Вигура. Після того, як ви розкритикували й викрили мене з такою ясністю і геніальною прозорливістю, я глибоко зрозумів, що я... людина не наша.
Орацький. Чого там — не наша. Наша. Ви непоганий ворог ворогів, але друг друзів ви нікчемний. Нікчемний! І це велике наше лихо. (До колгоспників). Оці Вигури, Гусаки, па жаль, все паші люди.
Уляна. Самі наплодили! Ото як вийде на трибуну, поверх людей як гляне, та так розумно й гарно промовляє, та довго так, що плачеш і не знаєш — па небі ти чи на землі., Злізе додолу — хмара. Голос міняється. І хоч би тобі раз усміхнувся! Усміхніться, прошу вас, хоч разочок) Як трудівниця! "Ніколи всміхатись. Мені треба соціалізм будувати!"
Орацький. всть і такі. А зачепи його — па партію обижається. Не зрозуміла його партія. (До Вигури). Ні, зрозуміла. Війну об'явили вигурівщині, війну! Бездушність, лиху, холодну байдужість, казенщину, дурість — усе, щ6 ображає "Пам'ять Леніна" і гідність народу".
Уляна. ...виметемо залізною мітлою!
Орацький. Так, Удяно. Кальоним залізом. Все в наших силах. Нема перепон добру!
Левко Цар. А скажіть, отепер лак, коли все, казав той, уже наше і нема нігде нічого там такого, так от теперечки, коли людина, скажім, умирає, то як от її трактувать: списується вона з бригади в яму, як безполезний інвентар, чи можна думати, що е щось зараз таке...
Орацький. Великий Ленін буде вічно жити.
Левко Цар. Ленін — зрозуміло. А ми — прості, звичайні люди, оті, що по церквах колись копійчані свічки перед образами палили, вимолюючи крлхітку безсмертя...
Орацький. Безсмертне .людство, товаришу мій. І в ньому людина знаходить безсмертя через свої діла. Якість содіяного і буде його мірою •в комунізмі. Іншеї міри життя я не знаю. Бездоганна ленінська міра, безсмертного Леніна. (До Скидана). Спасибі за мужність, Скидане. Податок зменшуємо до ваших пропозицій. І всім спасибі!
Всі. Спасибі й вам!
Орацький. Все.
Пауза.
(Поволі повертається в бік Гусака і Вигури і, ледве стримуючи гнів).
Громадянине Вигура, громадянине Гусак, вийдіть вперед. Народ вас хоче розглядіти.
Гусак і Вигура виходять, спустошені, на авансцену.
Завіса
