Українська література » Класика » Хмари - Нечуй-Левицький

Хмари - Нечуй-Левицький

Читаємо онлайн Хмари - Нечуй-Левицький
столоначальника, то я на інше місце ще й не сяду. Я вже настоятель на одно таке місце, - говорив Кованько.

- Ну, в тебе правди ніколи не допитаєшся через твої жарти, - сказав Радюк. - В тебе правда все якось ніби повита туманом жартів чи нещирості, прикритої жартами.


- Ще що вигадай! Щирішої од мене людини й на світі не знайдеш. В мене що на умі, те й на язиці, як у п'яного, - сказав Кованько, кидаючи на стіл ніж та виделку й підвівши свої чималі веселі, трохи вирячені й блискучі, наче скляні очі.


Він одсунув набік чарку, вхопив стакан, налив до половини його вина й випив одразу, неначе нахильці.


- Оце я й пополуднував в вас. Буде, годі! Душа міру знає, - сказав Кованько, втираючи губи й вуса.


- Хоч і приємно мені в вас сидіть, але час мені додому, - сказав Дунін-Левченко, встаючи з стільця. - Та й гарно ж у вас в покоях! Чисто, недавно ремонтовано, побілено й помальовано. А в нас же то все запущено в домі, не білено й не мазано і нігде не помальовано. Мій тато чогось оце на старість зовсім якось осунувсь. Не забувайте ж, панове, що післязавтра мої іменини. Приходьте так надвечір. Я певний, що назбирається моїх товаришів чимало, бо вже багацько з їх повидержували екзамени. Приходьте й ви, Ганно Іванівно! Моя мама й сестра будуть вам раді.


- О, спасибі вам! Нехай вже іншим часом ми вдвох прийдемо до вас, бо, як я бачу, в вас буде тільки ваше паничівське товариство, - обізвалась Галя.


- Нам доведеться побалакать про дуже поважні справи, - сказав Радюк. - Час би вже нам заходжуваться коло роботи, коло практичного чогось. Вже в Петербурзі Костомаров [92] та Куліш [93] почали видавати для народу книжечки на українській мові, видали "метелики". Треба б нам побалакать, дещо обміркувать і взяться за цю справу без жартів і з завзяттям.


- То прийміть і мене до своєї спілки. Ти, Павле Антоновичу, писатимеш для народу "метелики", а я фельєтони, бо це теж "метелики". Ти по-сільській, а я вже по-своєму, по-міському. От і будемо в спілці та в супрязі для загальної праці.


- Ну, це не дуже гарний буде для вас спільник та супряжич, - сказав Радюк.


- Ще й який гарний спілець вийде з мене. От побачиш! От поназдивишся! - жартував Кованько.


- А з вас і справді вийшов би пречудовий фельєтоніст! - аж крикнув Дунін-Левченко. - Не забувайте ж і ви про мої іменини. Приносьте свої фельетони, - просив на прощання Кованька Дунін-Левченко.


- Добре! Спасибі за пам'ять! Як не вмру до завтрього, то прийду.


- Тільки як йтимеш, то покинь дома свої фельєтони. Замкни їх у скриню на замок на два зводи, щоб часом не повтікали та не потяглись наслідці за тобою в гості на іменини, - жартував Радюк.


- Добре, добре! Але вже й мені час додому. Ходім разом! Прощайте! Бувайте здорові! Спасибі за шинку та за сільську колендру, - говорив Кованько, прощаючись з Галею.


І вони похапцем одяглись і вийшли.


- Та стережись там у дворі, щоб часом не вискочив з дверей наш полковник та не застрелив тебе з своєї гармати! А то ще твої фельєтони й ноги задеруть серед двора, - говорив Радюк.


- Ще побачимо, чий батько дужчий: чи його гармати, чи мої фельєтони, - кричав з двора Кованько. - Може, не мені, а йому доведеться задриґати ногами од моїх фельєтонів, бо цей полковник обшахрував полк та з того й стулив собі оцей дім, та ще взяв багату вихрестку, а вона йому приліпила до дому ще й другий дім. Мене нехай стережеться та не дуже нехай влучає.


Радюк з Галею вернулись в кімнату. Галя кинулась мити посуд та прибирать з стола недоїдки та недопитки, наче переїди після товаряки.


- Як же тобі здавсь мій веселий товариш? - спитав Радюк в жінки.


- Сказати по щирій правді, твій веселий товариш чомусь не припав мені до вподоби таки одразу, хоч він і веселий, і реготить, і смішить. Щось є в йому таке, що мені одразу не сподобалось.


- Товариші в нас його любили за веселу вдачу, хоч він і причепливий, та аж в'їдливий з своїми жартами, але не вважали на його як на поважну, статковиту людину, з котрою можна всмак побалакать про якісь поважні справи. Він просто ненавидить такі поважні питання й од їх позіхає без сорому або зараз глузує з їх, повернувши усю справу на жарти. Ти ж чула дещо з його поглядів.


- Це правда, - сказала Галя, - але як же то оті веселі жартовливі зуби перетерли таку поважну річ, як ота тверда наука, коли він скінчив курс?


- Ця псяюха талановита, хоч ніби легенька на вдачу, як пір'їна. Кованько з тих, що б'ють летючу й котючу опуку, як кажуть на селі. Здатність в його до наук здорова. Але він нездатний спиниться на чомусь одному, скласти собі якісь ясні міцні пересвідчення. Це людина, як бачиш, зовсім безпринципна. Це метелик, що весело пурхає на сонці.


- Але ж цей твій приятель, скільки я зауважила, неначе трохи брехливий, бо все щось плете, чого я гаразд не втямила: плеще щось схоже на сім мішків гречаної вовни.


- Твоя правда, але тільки трохи. Кованько й справді з тих штукарів, в котрих ніколи гаразд не допитаєшся правди, бо він все повертає на жарти, про що не спитай, і одбріхується, й прикриває правду, наче якоюсь мрякою з жартів. Але часом забудеться та й скине з свого язика ту мряку; якось ненароком ніби прохопиться та й скаже правду. Це буває з ним, коли він або дуже голодний, або трохи слабий, або роздратований і злий.


- Як слабий, то говорить правду? Це щось смішніше за самого Кованька, - сказала Галя й зареготалась на всю кімнату.


- Таки справді так! Як здоровий, то все бреше, а як слабий, то каже правду, бо тоді катма в його снаги до жартів: обрік в кому тоді не грає.


- По-моєму, нехай би він краще все нездужав та

Відгуки про книгу Хмари - Нечуй-Левицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: