Лахтак - Трублаїні Микола

— Загинули. От тільки як загинули? Безперечно, віт вибуху котлів, хоч що б там не казав Федір Іванович.

— Хтозна, чи загинули. Поки ще не доведено, важко від розшуків одмовитись, — задумливо відповів Кривцов.

Загинули, — стояв на своєму старий капітан. До кают-компанії увійшов радист Валя. Сівши на своє місце коло столу, він звернувся до Кривцова:

— Дмитре Прокоповичу, тільки-но слухав передачу радіограм з мису Желанія в Архангельськ. Є цікава новина.

— А саме?

— Там до берега разом із кригою принесло шлюпку, догори дном перекинуту. На шлюпці зберігся напис: "Лахтак".

Капітани мовчки подивилися на Валю і потім усі разом, шморгнувши носами, глянули на стелю:

— Очевидно, ви не помилились, Іване Федоровичу, — сумно сказав Кривцов, — треба вважати: капітан Гагін, штурман Кар і з ними двадцять п'ять моряків загинули!

РОЗДІЛ II

...Дзз-із...дз...дз...дз — дзижчанням і свистом ішов ПІВНІЧНО-СХІДНИЙ вітер, розсипаючи сніг над торосами, змітаючи його з рівного льодового простору і знову намітаючи в кучугури. Вітер мчав, наче чукча на нартах із запряжкою в десять тисяч собак. На крижаній рівнині на сотні, а може, и тисячі кілометрів він не зустрічав жодної перепони. В темряві полярної ночі мільярди кубометрів повітря при 50° нижче нуля перемішавшись із мільйонами кубометрів затверділих, як шріт, сніжинок, мчалися й вили в концерті велетенського урагану.

Над морем Лаптєвих другу ніч ревла шалена полярна буря. В таку бурю навіть білі ведмеді, одвічні бродяги полярних крижин, не одважувалися вирушати в мандри. Де їх захопив ураган, там і закопувались вони в сніг під якимсь невеличким торосом, щоб перечекати непогоду.

Цієї ночі особливо дико й зловісно на кригах пустинного моря Лаптєвих. Та є різниця між цією ніччю і багатьма подібними до неї над цим самим морем. За сотні кілометрів від суходолу, серед моря, цієї ночі здригається від вітру пароплав, обмерзлий кригою, обсипаний снігом. Полярна ніч над морем тягнеться місяцями. Саме тепер середина цієї довгомісячної ночі. Вже кілька тижнів по палу бах пароплава чи по крижинах біля нього протягом 24 годин на добу можна ходити лише з ліхтарем. Коли б поодкидати сніг і кригу від бортів пароплава, то на носі можна було б прочитати — "Лахтак", а на кормі — "Порт Архангельськ".

У темряві блимає світло електричного ліхтарика. На даху капітанського містка вовтузяться двоє якихось людей. Обоє в незграбному хутряному одязі. Той одяг — наче великі мішки. Люди оглядають метеорологічну будку.

— ...О-о-о! — чути голос крізь вітер. — Барометр іде вгору. Запиши температуру повітря — 51,6, напрям вітру — ост-норд-ост, вітер — 6 балів.

— Вщухає! — кричить другий, але за вітром його не чути. Він стає до вітру спиною і навпомацки щось занотовує в зошиті. Люди закінчують свої виміри, спускаються трапом униз, провалюються під шоглою по коліна в сніг, простують до люка, який веде у верхній трюм. Одчиняють двері і скочуються під світло електричної лампи

— Ура! — кричить один з них. — Барометр іде вгору, вітер вщухає. — Він скидає з голови хутряний капюшон, і з'являється голова Стьопи Черлака.

Поруч нього — Запара.

У великій трюмній кімнаті довгий стіл, стільці й дві маленькі пічки.

Круг столу вся команда "Лахтака". Вона, очевидно, обідає. В одних тарілках парує якась м'ясна юшка, а в других — смажене м'ясо. Біля кожного лежить лише два маленькі сухарики.

— Роздягайтесь, сідайте до юшки і розповідайте, що надворі, — запрошує Торба.

Сьогодні механік виконує почесні обов'язки куховара. Обличчя людей за кілька місяців перебування серед криги значно змінилися. Усі трохи зблідли. Повідростали бороди й вуса. Не ростуть вони лише у Стьопи. Взагалі серед моряків вирізняються двоє. Це — безвусий юнга із жвавими рухами та радісним огнем у карих очах і Кар з гранітним обличчям, — він щодня голиться, — з сталевим блиском очей, що свідчить про залізну волю і невтомну роботу мозку.

Четвертий місяць, затиснутий кригою, дрейфував "Лахтак" морем Лаптєвих. Незнані течії несли його то на північ, то на схід, то повертали назад на південь, а часом зносили потроху на захід. 10 жовтня пароплав знаходився під 79°46' півн. широти та 113°11' східн. довготи, 12 листопада — під 80°55' півн. широти, 139°17' східн. довготи, 8 грудня — 80°32' півн. широти, 129°58' східн. довготи. У січні його знову понесло на північ.

Від вересня до початку жовтня мисливській бригаді пощастило вбити трьох моржів, двох морських зайців, двох нерп і дев'ятьох ведмедів. З цих мисливських трофеїв половина була здобута завдяки кмітливості та досвіду Вершомета. Моряки заощаджували хліб і, особливо, картоплю, бо цих продуктів в них було дуже мало, — вони більше наполягали на ведмеже сало, тримаючи в запасі моржеве та заяче. Сподівались, що не доведеться переходити на моржатину, але поки що шансів на таке закінчення зимівлі майже не було. У листопаді ведмедів не бачили, а в грудні Вершомет застрелив лише одне худе ведмежа.

Жили у верхньому трюмі, розгородивши його на їдальню і загальну спальню. Там же виділили окремі комірчини: для Кара і одну спільну — для Торби та Запари, їдальню урочисто називали кают-компанією. Лише Павлюк не жив у трюмі. Цей дивак уперся на тому, що, мовляв, попсує свої легені, бо там багато курять, — хоч! зважаючи на обмежену кількість тютюну, Кар видавав тільки по дві цигарки на курця. До того ж Павлюк налагодив наверху вітряний двигун, з допомогою Торби зв'язав ного з динамомашиною і освітив пароплав дешевою електрикою, а тому, мовляв, мусить частіше бувати на палубі щоб наглядати за вітряками. Тим-то і влаштувався в одній із кают на палубі. Мерз там надзвичайно і часто прибігав навіть ночами у трюм грітися. Скільки його не вмовляли, щоб він залишив свій "глетчер", як називав Лейте каюти на верхніх палубах, він не погоджувався. Щоб люди не нудилися без діла, Кар поділив усіх на три бригади. Протягом декаади одна бригада працювала на камбузі, — камбуз був тут же в трюмі, — та господарювала в приміщеннях пароплава, друга заготовляла лід для води та порядкувала на палубі, третя відпочивала і займалася полюванням. Крім того, кожен мав індивідуальне навантаження. Стьопа став помічником Запари у

наукових спостереженнях, Павлюк дбав про електрику, Котовай відав бібліотекою, шахами та музичним гуртком, тобто скрипкою, балалайкою, старезним грамофоном. Так само й усі інші мали навантаження.

Кожного дня читалися лекції. Кар викладав штурманську справу, математику та астрономію. Запара — метеорологію, гідрологію та хімію. Обидва вони виступали і в ролі географів. Торба провадив розмови про парову машину, паровики і подавав деякі відомості з фізики. Машиніст Зорін викладав суспільствознавство і кожного третього дня влаштовував відкриті партійні збори, хоч членами партії були лише він, Кар та Шелемеха. Стьопа репрезентував комсомол.

Неймовірна радість охопила всіх, коли Павлюк одного дня налагодив радіоприймач і виставив у трюмі гучномовець. Правда, настроював Павлюк навмання, не знаючись на цій справі, і часто замість співів, музики та промов, чути було тріскотіння абетки Морзе, ні для кого не зрозумілої, або промови німецькою, англійською чи навіть японською мовами.

РОЗДІЛ III

Кожні чотири години робили метеорологічні спостереження. Це виконували Запара та Стьопа. Звичайно вони чергувались, а двічі на добу, коли треба робити докладніші спостереження, виходили обидва, і тоді Стьопа допомагав Запарі.

Того дня, о восьмій годині вечора, юнга готувався вийти на палубу для спостережень. Він убирався в оленячі хутра. Поверх звичайних штанів одяг хутряні. На ноги, поверх вовняних шкарпеток, натяг панчохи з собачого хутра і тоді взув піми, тобто чоботи, оленячим хутром наверх. Застібнув на грудях нерп'ячу жилетку і впірнув у широкий совик, тобто шубу, оленячим хутром наверх, що її одягають через голову. Щоб захистити руки від лютого морозу, їх довелося заховати у дві пари рукавичок і вже на рукавички натягнути велетенські рукавиці. Озброївшись електричним ліхтарем — таких ліхтарів мав Запара кілька, але дозволяв ними користуватись лише для метеоспостережень, — узявши анемометр [Метеорологічний прилад для визначення швидкості вітру.] Стьопа вийшов на палубу.

Повітря ледве коливалось, але цього коливання було досить, щоб при сильному морозі обпалити обличчя. Юнга обережно пройшов у темряві палубою і зійшов трапом, не засвічуючи ліхтаря; він економив електричну енергію батареї. Вибравшись на дах штурманської рубки, юнга взявся до роботи. Він натиснув пружину, піднявши анемометр високо над головою. Анемометр легесенько затріскотів. За хвилину Стьопа засвітив ліхтаря, щоб глянути на циферблат. Не гаючи часу, записав покази. Після цього швиденько заховав прилад у скриньку, схопився за рукавиці, натяг їх на руки і став бити руками об плечі, як то роблять візники, коли заходять у руки зашпори.

Зігрівши руки, Стьопа поліз до метеорологічної будки. Там він узяв покази анероїда [Прилад, яким вимірюється тиск повітря]. Відзначивши, що стрілка анероїда пішла вгору, записав покази гігрометра [Прилад для вимірювання вогкості повітря] — і максимального та мінімального термометрів. Тоді, знову зігрівши руки, почав спускатись на нижню палубу. З-під ніг зсипався сніг, і Стьопа подумав, що завтра палубна бригада матиме роботу. Раз шторм припинився, то, безперечно. Кар пошле їх зчищати звідси сніг.

Пройшовши кілька кроків, на хвилину зупинився біля того місця, де чималий торос уперся в борт "Лахтака". Глянув у безодню темряви навколо, над замерзлим морем. Завжди, коли він дивився в цю безодню, його охоплювало бажання піти в темряву ночі. "Так і ішов би до самого полюса", — не раз думав Стьопа.

Зсунув рукавицею сніг з борту і, спершись на нього, схилився, напружено і водночас мрійливо вдивляючись У ніч, у ледве сіріюче снігове вкриття криги.

Почуття журби майже ніколи не відвідувало цього хлопця. Йому притаманні були лише цікавість, бажання переборювати перешкоди та велика рухливість. Жодного разу він не висловив докору на адресу своєї долі, що закинула його сюди. Обличчя юнги сумнішало лише тоді, коли він згадував товарищів, що загинули біля берегів острова Уєдінєнія. Темниці Арктики, з якими стикався він, про які розповідав Запара, ще більше розпалювали його цікавість.

Та не простояв хлопець і півхвилини, як на торосі з'явилась якась істота, піднялась над бортом, і Стьопа, відчувши дужий удар у спину, простягся на палубі.

"Ведмідь", — майнуло в голові юнги, але він не відчув ніякого страху.