Потомки запорожців - Довженко Олександр
Потім поник без тями. Потім прокинувсь: "Нікому не прости мене..." і знов поник. Потім в останній раз так ніжно й глибоко, і разом з тим неначе здалека на хлопця глянув.' "...ні, синку, піднімись над злом. Літай високо-високо, хай радується світ". Потім...
Пасічний. ..."Прощай..."
Скидан. ...і вмер... От велетень! Один за мільйон сказав... Ордени блищать над серцем...
Пасічний. Ордени... барельєфи епохи... Мене теж усе питав: "Скажи, оправдається?" — "Да", — говорю. "Все?" — "Все!" — "І я?" — "І ти!" — кажу. "Клянись!" І я поклявся Леніним. От велетень!
Скидан. Давай вип'єм за його... пам'ять... . Пасічний. Давай.
Скидан. За Тихого! За вірність, і дружбу, й за такт... Сюльки такту в людині!..
Вигура. Залиште мертвого. І майте мужність повернутись до живих. Державу підвели обидва.
Скидан. Підвів державу я. Коли Гусак на зборах одним лиш вигуком зламав наш план, піднявши його вдвоє, і ви, пам'ятаєте, плескали йому...
Вигура. Я? А народ не плескав?
Скидан. Плескав і народ від бажання добра своїи державі. Письменник плескав... Як я ненавиджу себе, що не заперечив тоді зразу поверх ваших оплесків і не злетів тоді...
Гусак. Тепер злетиш. І далеко.
Скидан. Псина... (До Вигури). Не про себе дбаю, народ розбредеться з колгоспу.
Гусак. Народ! А хто його підбиває на втьоки? Га? Втекла твоя жінка, як криса з корабля!.. Вже десять днів... І ти мовчиш! Дітей покинула... "Хай, — каже, — пропадають з вашим колгоспом..."
Скидан. Кому вона сказала?
Гусак. Казала!..
Вигура. Годі! Приступимо до діла.
Пасічний. Іще раз прошу вас як людина людину...
Вигура. Яку людину? Що за людина? У мене область відстає! Буду я слухать тут бабські розмови.
Входить Уляна.
Уляна. Он як!
Гусак. Прошу вийти! Сію минуту, нуі
Уляна. Куди! (Підходить до Вигури). Не бійся... чого одступаєш? Вйтуро, Вигуро! Чому нема щастя в нашому колгоспі, кажи?
Вигура. Спитай у Скидана.
Уляна. Питала. Скидан каже — нема щастя і не буде, доки ми душу не однесем у колгосп. Так от ми й дупіі однесли. А де воно? Розкрий секрет, Вигуро. Земля прекрасна, небо синє, роса вечірня, ранішня роса. І сонце, й цвіт, і плід, і пахощі насіння. Чому ж дочка вже хоче кидати нас, батьків старих? Донечко моя...
Вигура. Годі поезії! Роса вечірня... У мене область... Гусак! Гаркавий!.. Де Гаркавий!?
Уляна. Гаркавий? Міліцію вже кличеш? (До Вигури), Де твоя совість? В портфелику захована.
Вигура. Я поїхав... (До Скидана). Все ясно... До вечора весь хліб на станцію по плану! А вечором ми взагалі тебе провіримо. (Виходить).
Уляна (до Гусака). Районний Гусак! Тепер ти в вас хліб забираєш...
Гусак. А ти думала...
Уляна. Який нечуваний, нелюдський сором... Як ж^ це ми допустилися, люди робочі? Отак охляти па землі багатій і родючій. Забур'янити Її, не виорати. Створити план не по врожаю... Хто заморочив нам розум у великому чистому ділі? Які безбатченки?!
Гусак (до Уляни). Підводи готуй!
Скидан. Приготуємо. А тебе, Гусак, я все одно знищу.
Гусак. Спізнивсь.
Скидан. При людях кажу. Ось члени партії. Сам загину, але... тебе приборкаю.
Уляна. Каїн!
Скидан. Законспірована куркульська нечисть тебе, роздосянка незгод і наклепів, за ніс водила, сукиного сина. "Харко Гузак! Який розумний!" — і ти вже набиндючився. "Харитон Гусак! Який державний!" — і ти задрав носа. "Товариш Гусак, красавець!" — і ти в свою красу повірив, чгордяка репана!
Гусак. Причім тут зовнішність?
Скидан. Я про путро твоє кажу ледаче. З партії вилетиш.
Гусак. Не вилечу.
Скидан. Вилетиш!
Гусак. Жартуєш! Я одмежуюсь од своїх помилок. Я вже одмежувався. Понятно? Транспорт готуй!
Входить Верещака.
Верещака. Як радісно транспорт готувати! Бойовому колективу привіт!
Входить Нечитайло.
Пасічний. Товариші, по конях і машинах!.. Час!.. Пасічний, Гусак і Уляна виходять.
Нечитайло. Петре, щось у мене в очах пливе.
Скидан. А ви посидьте трохи... Писатель, здрастуйте...
Верещака. Моє вам шанування, вже сказав.
Скидан. Ви часом не зустрічали Мар'яни?.. Де вона?.. Верещака. Чому я мушу знати, де Мар'яна? Я тільки що прибув.
Скидан. Як довго... Ай-ай-ай!.. (До Верещаки). Слухайте, що ви про нас написали в газеті?
Верещака. А що?
Скидан. "Свято хлібоздачі в колгоспі "Пам'ять Леніна"". (Показує газету). Для чого ці рожеві фарби? Кому потрібні ваші патетичні вигадки про стан речей у нашому колгоспі?.. Читав народу — сміялися.
Нечитайло. Не всі. Жінки кляли. Верещака. За що?
Скидан. Не впізнали себе у вашім дзеркалі. (До Нечитайла). Догодив якомусь сатапюзі. (До Верещаки). Чи ж ми такі? Нащо ви вигадали нас?
Верещака. Хто? Я вас вигадав? Я вас не вигадав! Я узагальнив ваш образ з любов'ю і написав про вас високу піднесену правду, до якої всі повинні прямувати в перспективі.
Нечитайло. Нащо ж іак високо иравду підносить, що вже й землі не торкається? Написав би по нашому росту, що означає, наприклад, коли хліба обмаль? Лихо народне чи наклеп на високість?
Верещака (до Скидана). Що це за настрої? Раніше я тут чув подібне щось хіба у Тихого Захарка...
Скидан. Помер.
Верещака. Тихий?.. Від чого?
Скидан. Не сказав.
Нечитайло. Все жалів, що писати не може. А тут ще письменником його продражнили. Так ото він балакав, поки й не той... Ну, припустім, каже, ворог народу мене спантеличив, і я не посіяв. А те, що посіяв, оддав в порядку перевиконання. Частично, знов же, каже, припускаю, що хтось з великих начальників... ой-ой-ой!.. Великі діла! (До Верещаки). Ну, ви ж серед нас живете!!! Хто вам ману наводить на очі?!
Скидан. Подумали хоч раз у всесоюзному масштабі, в яку ціну влетить Держплану ваша висока і дуже зручна делікатність, що йде в обхід турбот, страждань і небезпек?
Верещака. Ви мелете дурниці!
Нечитайло. Мовчи, Петре!
Скидан. Нема!.. Чуєте!
Верещака. Чого?
Скидан. Не знаєте? Який гнітючий сором!..
Верещака. Соромитись, товаришу, тут нічого.
Скидан. Соромитись, товаришу, тут є чого!
Верещака. Цікава думка. Запишу. Цікава й вельми підозріла.
Скидан. Не лякайте. Записуйте всі слова, які невірно вимовляв, як матюкався з ланковим і Гусаком сьогодні і морди підкуркульникам — ох, жалію! — не побив оцим от кулаком.
Нечитайло. Та не волнуйся, Петро. Годі!
Скидан. Горілки б мені чи самогону, чорт би їх побрав!.. Може б, я виспався хоч раз за тиждень... Чи я вже сплю, і все це сон?.. Товаришу, у вас нема горілки? Хоча письменники, я чув, не п'ють...
Верещака. Не п'ю. Ніколи. Чарки в рот не брав. Як комуніст...
Нечитайло. ...Тверезий. Бачу. А ми, хоча і теж партійні, — п'ємо.
Скидан. Що я наробив! Що ж я наробив, товариші?.. (До Верещаки). Чого ви мовчите? Порадьте. Ви ж у Москві були. Звольте доложить урядові про все, що я тут натворив. Чи напишіть...
Верещака. Як написати? Це неможливо.
Скидан. Ой товариші... Неправильно. Може порушигїись гармонія робочих і селян. А хто винен? Чи саботажники і підкуркульники самі? Чи обласні очковтирателі? Чи районні перевиконавці? Чи, може, я, що дію тут? Га? Може, винен я, що не зумів гаразд того, чого ніколи ще ніхто й ніде не вчив?.. За що люди працювали? Не покладали рук! На восході восходили, на заході заходили...
Верещака. Ну, знаєте, в умовах даного уривка часу суть не завжди в тім, що єсть, а головним чином в аспекті певної спрямованості.
Нечитайло. Глупості!
Скидан. Он як!
Верещака. І я, я теж уповноважений, зрештою, навіть не маю права...
Скидан. Серця!..
Верещака. Без афектацій. Єсть же директива...
Скидан. Ну, виконаємо, виконаємо, годі! Обставини міняються, могли б і директиви змінитись... Ой!..
Верещака. Товаришу Скидан, я дуже вас шаную. Ви вірите, я преклоняюсь перед вами.
Скидан. Спасибі.
Верещака. Але ви можете злетіти з посади. Попереджаю.
Скидан. Куди? Летіти можуть зави чи наркоми. Нам а вами нікуди летіти. Письменнику і біографе мій, посад у нас нема. Я хліб творитиму державі все життя, ви — твори. Шаную все, що потрібне державі, і розумію посади, ранги і пости. Тільки я говорю, ви чуєте мене: заготовителі також приходять і уходять, а ми тут вічно. Тому їм план і хліб, нам — спір... Як голова болить і серце... І десь Мар'яна... Ой досада... Ви дивитесь на нас звисока, знаю.
Верещака. Неправда! Несправедливо!
Скидан. Можливо, не те слово вжив. Для многих з вас ми взагалі існуємо як булочка, яєчко, молочко. Ми хитрі, ви — одворті. Ми "собі на умі", ви — бездоганні... Тільки буде так, послухайте! Хто з нас і що оддасть на комунізм процептуально, на щастя людства кому судилось що оддати, — колись же стане ясно всім. Усім буде легше, всьому світу. А зараз так чогось мені жаль... Я пішов. (Іде. Спиняється в дверях, щось збагнувши). Да! Два слова... Хочу я, аби ви втілили в мистецтві мої діла. І не в холоднім результаті, а в самому пеклі процесу. Є величезний смисл, їй-богу. Щоб не пропала разом з нами ні одна краплина поту...
Верещака. Ну, що ви!.. Слухайте...
Скидан. Аби мій запорозький рід, мої нащадки в комунізмі пишалися моїми навіть помилками, як діти лицарів в старовину пишалися шрамами на темних портретах своїх батьків трудних — розбійників і оборонців віри.
Верещака. Ви збожеволіли! Я вас не чув!
Скидан. Не чув? О, мій співець з голоском побутовим... Від меяе не чує. Як ви смієте мене не чути?!
Верещака. Як ха смієте на мене кричати?
Скидан. Я не кричу. У мене діти в хаті кричать без матері вже другий тиждень, а я... Запишіть: літературний образ у складному етапі. Безодня труднощів і перешкод, недосконале, поспішне знання, і жаль, і ненависть до темряви й нікчемства, і біль народження нового, і муки творчості не в кабінеті, не в уяві, а на иотому всесвітньому полі... Хліба не вистачить, чув?! Постарався Вигура!
Верещака. Так... Ну, добре... Он як... Слухайте, невже не?.. Цього бути не може!..
Скидан. Не повжнно бути.
Верещака. Я... я мушу щось зробити... (Виходить).
Пауза.
Скидан. Написав листа. Провір мене. (Читає). "Шановний товаришу Сталін. В дорученім мені колгоспі діла тугуваті. Кругом несправедливості чимало, плям капіталізму і дурниць. І трохи забагато вже розносників суворих директив з портфелями попід руками. Через незгоду і невміння вибилися з сил і почали потроху ненавидіти одне одного. Пришліть негайно в допомогу розумного більшовика, да не штрафного, ми, бачте, село, а з вищою освітою марксизму-ленінізму і з добрим серцем, інакше можем пострілять один одного до суду.
