Дванадцять - Власюк Анатолій

Тривожно дивився поперед себе. Періщив дощ. Враз потемніло надворі. Попереду мало що було видно. Славко подумав, що батько зупинився через вибрики погоди. Він був у навушниках. Співала Тоня Матвієнко – його улюблена. Не раз думав про те, що класно би було, якби вона стала його дружиною. Це на якийсь час збивало його думки про Наталку. Але зовсім швидко все знову ставало на свої місця.

Нишпорка зателефонував Наталці. Поза зоною досяжності! Де вони набирають таких байдужих операторок?

Дощ падав, але вже не такий різкий. Надворі проясніло, і вони поїхали.

59

Адвокат був у відчаї. Він витратив свої останні заощадження, щоби зробити рекламу на цій справі воїна АТО, який у стані психозу й депресії вбивав дрогославців. Крім того, мав ще й чимало боргів, бо журналісти виявилися справжніми здирниками. Навіть звістка про вбивство головного редактора "Дрогославської зорі" чи втеча батька Наталки його засмучували менше, ніж туга за даремно витраченими грішми, хоча він би мав розуміти, що залишився лише один крок до власної смерті, адже після пані нотаріус на черзі був він.

Звичайно, його клієнт не був божевільним, але на його псевдо-хворобі адвокат хотів зробити кар'єру. Це мало наробити шум по всій Україні. Тепер з утечею того все йшло котові під хвіст.

Адвоката дратувало все: дружина, діти, колеги-адвокати, водій маршрутки, продавчиня, перехожі, сусіди, гавкання собак. Здається, ще трохи – і він сам збожеволіє.

До тями його привів пан Костів, який запропонував професійну охорону. Ціни були захмарні, й адвокат уже не мав ні копійки за душею, але в заставу оформили його офіс в центрі Дрогослава.

60

Вбивця, якщо це був він, явно відставав. Уже не стало головного редактора "Дрогославської зорі", а на сайті "Дрогослав-Інфо" він вмістив статтю "Чому я вбив директора магазину?". Дрогославець писав у тому ж стилі, що й про повію Віру, але дещо жвавіше, додавши декілька пікантних подробиць із життя убитого. Проте все одно було нудно, і його моралізаторство зводилося до думки, що великим злом є продаж алкоголю у нічний час, а також підліткам, які не досягли шістнадцяти років, особливо дівчатам. Дехто з читачів уже почав подумувати, що це не вбивця ховається за псевдо Дрогославець, а хтось інший.

Втім, анонімні коментатори статті розгулялися не на жарт. Один писав, що під маркою серійного вбивці директори інших магазинів просто прибрали більш успішного конкурента. Інший стверджував, що директор магазину знюхався з дружиною міського голови, був її коханцем, ось його й грохнули. Ще якась екзальтована дамочка під псевдонімом Кокеточка написала, що покійний директор магазину був гомосексуалістом, і його вбив партнер, помстившись за зраду. А поважний пан, який сховався за псевдо Аналітик, серйозно стверджував, що в Дрогославі тепер розпочнеться перерозподіл алкогольного ринку і наступними жертвами стануть інші директори магазинів.

ДРУГА КОПА

1

Нишпорка змушений був залишити машину внизу. Далі йшов крутий підйом. Звісно, можна було витиснути зі свого старезного друндулета все можливе й неможливе, якби була дорога. А тут, здається, природа чи людина навмисно зробили так, аби познущатися з колишньої дороги. То дерево виросло посередині, де можна було проїхати, то буревій не знати якої сили заніс камінь, його й десятці міцних чоловіків не зрушити з місця.

До хатинки треба було підійматися метрів триста, але Нишпорка давно вже не лазив по горах, тому дихалка доволі швидко дала про себе знати. Тішило одне. Він тут відчував себе у повній безпеці – на відміну від перебування у Дрогославі, в якому після вбивства головного редактора "Дрогославської зорі" ввели президентське правління. Минув тиждень, нікого більше не вбивали, і Нишпорку ніхто не турбував. Він сам, здається, змирився з думкою про відсутність Наталки, хоча з цим іменем прокидався й засинав. Він уже не крився перед самим собою, що закоханий у цю ефектну блондинку з голубими очима.

Нишпорка притишив хід, насолоджуючись життям. Можна було не поспішати. Серце, яке вискакувало з грудей, поволі почало заспокоюватись. Щоденна напруженість, погоня за вбивцею чи вбивцями висмоктували у Нишпорки останні соки. Результат фактично був нульовим, хоча буквально щодня він знаходив щось нове, але пазлів було явно недостатньо, щоби вималювалася цілісна картина. Пора зупинитися, відпочити, тим більше якщо твоя робота не приносить бажаних результатів. Звісно, він лише тішив себе тим, що може зупинитись, відпочити, але в глибині душі розумів, що не зробить цього, поки не докопається до суті.

На сонці блиснув оптичний приціл снайперської гвинтівки. Нишпорка інтуїтивно впав на землю. Над вухом продзижчала куля.

2

Пані нотаріус стало подобатися щоденне товариство охоронця. Вона ніколи б не подумала, що до цього можна спочатку звикнути, а потім ще й отримувати насолоду.

Охоронець від пана Костіва був не таким високим, як би їй хотілось, але в рисах його обличчя вона вбачала щось особливе, привабливе. Пані нотаріус відчувала себе у безпеці, коли він сидів у офісі, чи перебував у сусідній кімнаті, якщо знаходилась вдома. Тепер вона довго не могла заснути, еротичні фантазії переповнювали її.

Після вбивства головного редактора "Дрогославської зорі" пані нотаріус надали ще й безкоштовну державну охорону. Це були два молоді хлопці, які радше хизувалися своїми бронежилетами і пістолетами, ніж реально дбали про її охорону. Вони відчували себе неперевершеними мачо на тлі введення у Дрогославі президентського правління, мало не вершителями людських доль. Будь-хто, здається, міг легко вирубати їх перед офісом пані нотаріус, бо вони геть чисто втратили пильність.

3

Нишпорка лежав під дубом обабіч того, що колись було дорогою. Тут його не вб'ють, але й руки у нього зв'язані: не може йти ні вгору, до будинку, ні вниз, до машини. Снайпери – народ терплячий, можуть довго його вичікувати. Навіщо він їм знадобився? Адже його нема у списку дванадцяти. Надто близько підібрався до розгадки цієї таємниці? Так могли просто в місті грохнути – показово, щоб усі бачили. Щось тут не те. А може, з кимось його переплутали? Чи він опинився не в тому місці й не у той час?

Це вдруге у нього стріляли за все життя. Перший раз, коли він, ще молоденький лейтенантик, хотів показати який він хоробрий і поліз на відомого рецидивіста. Той вистрелив, але куля пройшла поруч. Наступна була від Василя Юхимовича, начальника карного розшуку, – і злочинець закінчив своє земне існування. "Хай би краще він утік, – повчав його тоді Василь Юхимович, – а ти під кулі не лізь, твоє життя ще й іншим знадобиться".

Ось і сьогодні він ішов у гості до Василя Юхимовича. Тому було вже під вісімдесят, але ще бадьоро тримався. Відданий роботі, він проґавив виховання дітей. Син і донька вигнали його з квартири, потім її продали, а гроші поділили між собою. Василь Юхимович змушений був жити ось тут, на горі, подалі від міста, в невеличкому будиночку, який радше нагадував халупу. Колись це був так званий дім лісника, а потім усе занепало й зруйнувалося. Василь Юхимович облаштувався тут, як міг, і доживав свого віку.

Коли почало сутеніти, Нишпорка таки зважився вилізти зі свого схрону. Снайпер, якщо він ще залишався на своєму місці, міг, звісно, підстрелити його, як куріпку, але Нишпорка вже по самі вінця був наповнений злістю. Чого це він має ховатися на рідній землі не знати від кого?

4

Можна було сказати, що після введення президентського правління Дрогослав мало чим зовнішньо змінився. Люди продовжували жити своїм життям і вже звикли до комендантської години з десятої вечора до шостої ранку. Місто наводнили цивільні, які щось винюхували й розпитували. Подейкували, ніби розшукують російських диверсантів, на яких і списали ті загадкові убивства дрогославців.

Міський голова щодня відправлявся на роботу до ратуші, але реально містом керував військовий комісар. Панові полковнику виділили кабінет, в якому проводили засідання виконкому та наради в розширеному складі, і всі ниті управління реально тягнулися туди.

Подібні президентські правління, крім Дрогослава, були введені ще в двадцяти одному місті України. У кожному була своя історія, чому це зробили, але на цьому тлі дрогославці відчували себе мало не обраними.

У повітрі витало розуміння того, що Росія все-таки готується до повномасштабної війни проти України. Здавалося, всі були готові до цього давно, лише не знали, коли конкретно воно станеться. Водночас прийшло усвідомлення, що якщо раніше війна була десь там, далеко, то тепер вона прийшла і до тебе, постукала в кожну домівку.

Дрогославці з розумінням поставилися до того, що потрохи почали висмикувати, особливо в нічний час, колишніх членів Компартії України та Партії регіонів, яких називали посібниками Росії. На цьому тлі різко пішла на спад діяльність тих, кого звично називали патріотами. Коли війна була далеко, вони гучно хизувалися своїм патріотизмом, проводили різноманітні акції, збирали кошти на ті чи інші потреби. Тепер вони вимерли, немов динозаври, ніби боялися приходу до Дрогослава російських окупаційних військ. Втім, чому "ніби"?

5

Здавалося, ні снайпера, ні тих, хто міг бути разом з ними, не було навколо будиночку Василя Юхимовича. Але сліди їхнього хазяйнування Нишпорка уже побачив. На подвір'ї лежав убитий пес – добрий Бровко, який і так мав незабаром здохнути від старості.

Нишпорка на ходу згадував навички молодості. Зняв запобіжник з пістолета і хвацько, мов якийсь комісар із зарубіжного детективного серіалу, увійшов до будиночка. Усередині ніхто не подавав ознак життя. Він покликав Василя Юхимовича, але жодної відповіді не почув.

Труп колишнього начальника карного розшуку Нишпорка побачив за столом. Василь Юхимович лежав на спині. Уважно придивившись, Нишпорка помітив дірочку в серці. Важко сів на крісло і задумався. Мобільний зв'язок тут не тягнув. Було зрозуміло, що звідси треба чим швидше вшиватись, але щось його стримувало, ніби мав знайти дуже важливе, аби пролити світло на всі ті події, які відбувалися навколо нього останнім часом.

Обнишпорив усе, що міг. Не знав, що шукає, але відчував, що це невідоме має бути. Вже наступив вечір. Не хотів вмикати світло, аби не привертати до себе увагу.