Надія - Слісаренко Олекса

Над глухими асфальтами пішоходів замислилась важка
Нерухомість кам’яниць.
А між стоокими огромами був Рух.
Асфальтами пішоходів, дрібно ступаючи, йшла жебрачка.
Важкий оберемок дров нахиляв постать і нівечив ходу.
Але на обезбарвленому буднями обличчі, з глибини одцвілих очей било джерельце Світлого.
На дні погаслих очей жеврілося лагідне тепло.
…Жебрачка дивилася на двох білоголових хлоп’яків, що ступали їй услід.
Діти несли маленькі оберемки трісок і постаті їх хилилися, як у матері.
Вони удавали що несуть важкі дрова і раділи хорошою дитячою радістю – вони працювали!
…І розгадалося таємне світло на дні погаслих очей.
У глибині очей било прозоре джерельце Вселюдської Надії на Майбутність.