Пилинки-пустунки - Заржицька Еліна

– Мня-ау! – сказав Кіт, з огидою оглядаючи свої лапки. – Знову митися доведеться – скільки на підлозі пилюки... Чому цього пилу завжди так багато?

  – Чим нас більше – тим веселіше жити, – відповіли йому Пилинки.

  Вони зіскочили з сонячного Промінчика й затанцювали гопака.

  – Який жах! – поскаржився Кактус. – Ці Пилинки такі невгамовні, такі метушливі, що у мене від їх витівок у носі свербить.

  – Будемо гратися? – шурхнув Вітерець, зазираючи у кімнату. І, не дочекавшись відповіді, підкинув Пилинки вгору, до стелі.

  – Пчхі-і-і! – чхнула Люстра. – Дзинь-дзяк! – затріпотіли, вдаряючи товстобоку Лампочку, дрібненькі кришталики.

  – Яка вона гладенька, лискуча! – раділи Пилинки, вкриваючи Лампочку суцільним сірим шаром.

  – Відчепіться! – зайшлася криком Лампочка, намагаючись позбутися пройдисвіток, зігнати їх зі своєї, колись прозорої, шкіри.

  – Знову цей пил... – зітхнула Мама й дістала Пилосос.

  До кімнати увійшов Хлопчик.

  – Допоможи мені прибирати, синку, – попрохала Мама. – Інакше я не встигну приготувати обід.

  – Ми з Пилососом давні друзі, тому охоче попрацюємо разом, – погодився Хлопчик й увімкнув Пилосос.

  Намагаючись перекричати басовите гудіння, Хлопчик заспівав бадьору пісеньку.

  – Треба тікати звідси, – вирішив Кіт. – Цей гамір заважає мені відпочивати.

  І, помахуючи хвостом, він велично покрокував до кухні, намагаючись опинитися подалі від надокучливого залізного звіра й поближче до улюблених смачних котлет.

  Саме у цей час Пилосос вправно тицяв довгий ніс у найдальші закутки.

  – Де ви, рідненькі? Куди заховалися? – пахкав він, підстрибуючи спересердя.

  Пилинки задоволено реготали й перелітали з місця на місце.

  – Знову бешкетувати? – розлютився Пилосос. – Ото я вас... Зупиніться! Від мене вам не втекти! Все одно, спіймаю та з’їм!

  – Горлаєш, аж на десятій вулиці чути, – дражнилися Пилинки. – Ми на книжковій шафі. Хіба не бачиш?

  – Ні, ми тут! – гаморили з карниза інші.

  – На нас подивися! – кричали Пилинки, які мешкали у скляній вазі.

  – Стривайте, дурненькі, почекайте на мене! – ревів Пилосос.

  – Ти вже прибрав, синку? – поцікавилася Мама, яка вже не тільки приготувала обід, але й розклала посуд.

  – Ні-і! Ці Пилинки хитрі, вони від нас ховаються, – в один голос поскаржилися Хлопчик та Пилосос.

  – Нічого, – заспокійливо посміхнулася Мама. – От я навчу вас, що робити. Треба спочатку у цьому напрямку, а потім у зворотному – так, так і так! – і Мама швидко повела щіткою спочатку в один бік, а потім в інший. Потім вона взяла спеціальну серветку і протерла нею стіл та шафу.

  – Спіймалися, голубоньки, – радів Пилосос, ковтаючи Пилинок, які спохмурніли і більше не хихотіли.

  – Ми будемо сумувати у темряві, – схлипували деякі Пилинки, зникаючи у залізному тілі Пилососа.

  – До побачення! – бурмотіли інші. – Ми ще зустрінемось з вами, і тоді...

  – Мняв! Як охайно стало навкруги! – радів Кіт, вмощуючись на канапі.

  – Як легко дихати! І в носі не свербить! – підтримав його Кактус.

  – Боротьба була важкою, але ми перемогли! – заплескав у долоні Хлопчик.

  – Ходімо обідати, герою. Тільки руки спочатку помий, – нагадала Мама.

  Зазирнувши у вікно, нові Пилинки перелякано сахалися. "Чому в кімнаті немає жодної нашої родички? – тривожилися вони. – Щось тут не так. Підемо шукати інший притулок". І летіли далі, обминаючи чисту кімнату.