Кохання з притичинами - Нечуй-Левицький Іван

Оповідання

В Васильківщині в одно чимале село приїхала з Києва нова вчителька Настя Тихонівна Легёза, прислана в церковно-парафіальну народну школу, в котрій вчились вкупі і хлопці, і дівчата. Вона заїхала найнятим на вокзалі фаетоном з Білої Церкви в двір до священика отця Мойсея Турчанинова й дала йому свої документи. Батюшка вже давненько достав з пошти завідомлення од начальства про неї, щодня сподівався її в гості й був дуже радий її приїзду, бо незабаром треба було розпочинать роботу в школі і, передніше од усього, приймати в школу нових школярів та школярок. В отця Мойсея саме пили чай, і він запросив її в столову кімнату й порекомендував своїй жінці. Матушка, ще молода й проворна, привіталась з нею щиро й з прихильністю, бо нова вчителька вчилась в тому самому другому єпархіальному духовному вчилищі, в котрому вчилась і вона. Матушка була рада приїзду нової гості, як бувають раді на селі рідким гостям, посадовила її за столом поруч із собою, розпитувала її за вчителів, за начальницю, котра була завжди дуже ласкава й прихильна до неї, бо дуже її вподобала. Після чаю матушка поставила закуску, остачу од обіду й нагодувала її, ще й подала яблука та груші з свого чималого садка на десерт. Після чаю батюшка одвів її в школу. Школа стояла в тій самій великій садибі, де була його оселя з чималим садком та городом і де за його током стояв дім псаломщика з усіма хазяйськими забудуваннями на його подвір'ї. Школа з огородом стояла в самому кутку рядом з домом псаломщика й виходила ворітьми на широкий вигон.

Це оповідання вперше було оцифровано бібліотекою УкрЛіб. Будь ласка, при використанні матеріалів сайту вказуйте посилання на першоджерело http://www.ukrlib.com.ua

Насті показали її кімнату, котра була й пекарнею з піччю й комином. Піч була заслонена перкалевою завісою. Кімната була невелика, але світла, з двома чималими вікнами, чистенько вимазана й очепурена. Сторож Свирид зараз позносив з фаетона пакунки й убогі Настині манатки й кинув на порожнє ліжко. Вчителька порозв'язувала завиніння, одчинила скриньку, прибрала ліжко й почепляла на обох вікнах білі перкалеві завіси. Кімнатка наче засяла білим матовим світом, освічена вечірнім промінням сонця. Настя впоралась швиденько та проворненько й вийшла на ґанок, зирнула бистро на всі боки й оглядала околицю: хати за вигоном з двох боків серед старих високих груш та селянські городи за вигоном, густо обсаджені кучерявими вербами. Просто проти школи Настя Тихонівна вгляділа гарний домок псаломщика, котрий виступав ґанком просто до школи, і його було видно, як на долоні, між повіткою з одного боку й клунею по другий бік.

Приїзд вчительки неначе розворушив псаломщикову оселю. Собаки загавкали на візника за ворітьми. Діти й псаломщик повибігали на ґанок. Псаломщикова жінка Ксенія Климівна збігла з східців додолу, бо кортіло її подивиться на нову вчительку, та так швиденько збігла, що аж сполохала квочку з курчатами пізнюрами коло самого ґанку. їй заманулось подивитись на нову вчительку так здорово, що вона була ладна побігти до самої школи. Псаломщик, Лука Корнійович Євтушевський, молодий, повненький на виду, таки не втерпів і пішов до школи. Жінка нишком звеліла йому запросить нову вчительку на чай, бо в їх саме закипів самовар.

Вчителька угляділа його й зійшла з східців ґанку до його ніби назустріч і порекомендувалась. Псаломщик сам передніше вчителював у школі й разом з тим вчив хор церковних співів, бо був регентом і колись замолоду він сам співав басом в хорі в Києві в Михайлівському монастирі й добре тямив цю справу. Псаломщик одімкнув двері в два класи школи, ніби дві чималі горниці, показав їй мізерний шкільний скарб, дав ключ од шафи, де стирчало кільки здорових церковних книжок та лежали на поличці деякі школьні книжки і де не було ні однісінької книжечки для читання задля школярів.

Псаломщик запросив вчительку до себе на чай, чому вона була дуже рада, бо там вона могла хоч побалакати з людьми й познайомитись з сусідкою. Псаломщиця була проста людина, але не старосвітська. Хоч вона була тільки письменна, вміла тільки читати й зовсім не вміла розмовлять по-великоруській, але на вигляд вона була неначе людина новосвітська, убрана в чистеньку чорну сукню, мов справжня дама, ще й до того була весела на вдачу, жвава та говорюча й у розмові була розумна й навіть гостра й ущиплива на словах. Вона як було розкаже про яку-небудь людину, чи матушку, чи молодицю сусіду, то так влучно обмалює їх, неначе цвяшком приб'є.

Довго вони сиділи й розмовляли за чаєм, доки й надворі смеркло. Лука Корнійович грав на скрипці й заграв кільки українських пісень та козачків до танців. Його жінка Ксенія Климівна була весела й говорюча. Молода вчителька приємно проводила вечір і вже лягома попрощалась. Псаломщик дав вчительці підсвічник з свічкою та сірники, провів її до самої школи, обороняючи ломакою од двох собак, в сінях черкнув сірничком об коробочку, засвітив світло, налапав клямку в дверях й одчинив перед Настею двері. Він трохи посидів, побалакав, пожалкував, що сторож десь загаявся й досі не прийшов до школи, і зараз пішов додому.

Вчителька розв'язала своє завиніння, повитягала деяке убрання й почепила на кілках на шибениці коло порога, потім сіла коло стола й задумалась.

В школі й навкруги школи на вигоні було так тихо, неначе в селі не животіло ані духа! Навіть нігде й собаки не гавкали. В покоях навіть миші не шелестіли. На молоду дівчину найшов смуток та задума. Вона була городянка, навіть була не з духовного стану. її батько був кравець родом з села, а мати була швачка й навіть брала шити дамські сукні й цим дещо заробляла. Вона була католичка, але не полька, а українка, бо й посольській не вміла говорити. Саме проти житла Легези було єпархіальне духовне вчилище для дочок духовенства. Легеза оддав Настю в те вчилище, бо мав доволі засобу, щоб платить за право вчіння, та й малій дівчині було недалеко бігать в училище на вчіння. Настя дуже добре скінчила науки й просила місця вчительки в якому-небудь міському панян-ському вчилищі. Але настоятелів на такі місця була така сила, що вона не добула собі місця в Києві й мусила їхати на село за вчительку в сільській школі, бо її батько був сім'янистий і мав не дуже-то великий заробіток, ледве настачаючи грошей на харч для сім'ї.

Настя змалку звикла до міського шумливого житія, і вона вперше на віку опинилась на селі в порожньому житлі, та ще й уночі. Тиша мертва й якась важка, неначе густий туман, обгорнула її з усіх усюдів, неначе оповила її саму душу чимсь мертвим і темним, мов тишею в льоху або в погребі.

Настя довго сиділа й зітхнула. В неї неначе перед очима майнуло батькове житло з віконцями на двір, освітлений світлом з вікон. Вона згадала своїх менших братів та сестер, котрі ввечері ворушились по кімнатах після вечері, неначе почула їх сміх та щебетання та й важко зітхнула. І сльози покотились з її очей. її почутливе серце неначе одразу щось здавило й стисло, ніби жменею.

Несподівано рипнули сінешні двері. Настя аж жахнулась і здригнулась уся, мов перелякана. Вона підвелася з стільця й гукнула на всю кімнату:

— Хто то такий?

Але зопалу й спотання вхопила защіпку й защепнула.

— Це я! Сторож! Це я прийшов до школи ночувать. Може, вам чого треба? — обізвався в сінях сторож.

Настя одщепнула защіпку й одчинила в темні сіни двері. В темряві з'явилась постать високого кандибистого, вже пристаркуватого сторожа Свирида.

— В мене нема ні крапельки води в кімнаті. Може б, ти приніс мені на ніч хоч кухоль води,— сказала Настя.

— Добре! Ось у мене є кухоль. Я побіжу до псаломщика й зараз наберу води з діжки та й принесу вам,— сказав Свирид і зник за дверима. Насті стало якось веселіше на душі, як з'явився живий чоловік у сінях. Стало не так сумно на душі й страшно в порожньому темному житлі сливе серед порожнього вигону. Незабаром Свирид, неповертайливий, мов віл, вернувся, поставив кухлик з водою на столі й поклав два шматочки хліба й шматочки шкуринки й спідушки.

— А це нащо? Я повечеряла в гостях, — сказала Настя.

— А щоб обороняться вночі од собак, як часом вийдете на двір, бо тут у дворі дві люті собаки. Борони боже, ще й покусають.

— Як же я оборонюсь од їх хлібом? Може, в тебе є ломака?

— Та ви киньте їм шматочки, то вони й не кидатимуться на вас, мов ті вовки на вівцю,— осміхнувшись, сказав Свирид.— Тут вони вже раз як обстали одну вчительку, то пошматували спереду сливе усю спідницю, так люто смикали її зубами. А завтра повидному киньте їм по шматочку, то вони оговтаються з вами та вже й не зачіпатимуть. Теперечки я сплю в меншому класі насупроти ваших дверей, ото де стоїть у кутку півкуля. Але цієї ночі я ляжу в сінях під драбиною, щоб ви не боялись спати самі. Розстелю куль соломи та й спатиму. В нас були вже і вчителі, і молоді панни вчительки, і старі, то я вже гаразд знаю їх норови,— сказав Свирид і пішов навпомацки в клас, а потім полапки постелив свою аскетичну постіль і незабаром засопів та захропів на всі сіни й на все забудування.

Настя ще довгенько сиділа й думала, але Свирид так хропів, та цмакав губами, та свистів носом, що не можна було й думать, бо ті музики стали притичиною для її думок. Вона загасила світло, закуталась з головою в укривало й одразу заснула міцним важким сном, трохи здорожившись та натомившись од порання й прибирання в своїй убогій кімнатці. їй вже снились люті собаки та якісь чудернацькі, неначе апокаліпсичні звірі, котрі обставали її з усіх боків та все дивились на неї лютими блискучими здоровецькими очима.

Вранці, як вона тільки що вмилася й зачесалась перед маленьким дзеркальцем, псаломщикова наймичка прибігла в кімнату й сказала, що псаломщик запрошує її на чай. Вона накинула на себе кращеньке убрання, вийшла на ґанок і попростувала до псаломщикового дому. Але вона вгляділа, що між клунею й повіткою стоїть якась звірюка, схожа на апокаліпсичну, і рушила з місця їй назустріч. То була йоркширська свиня, така завбільшки, як

ведмідь, з страшною мордою, кирпата, з рилом, дуже задертим вгору, та з страшними очима. Свиня була зовсім схожа на гієну й ішла просто до Насті, неначе мала на думці кинутись на неї, мов псаломщикова собака.