Балада друга - Свідзінський Володимир

Коли над вільхами засвітиться
Вечірній місяць – і на березі
Запахне водяною м’ятою,
І стане тихо на млині;

Коли замовкне в місті музика,
І над вершинами дубовими
Шумне дрімлюга, блискавицею
Ламаючи свавільний лет, –

Тоді з долин, зарослих тернами,
Із лісових яруг, де урвища
Спредвіку тяжко захаращені
Уламками камінних брил,

Виходять звірі, дивні постаттю,
Нахмурені і настовбурчені,
І походою величавою
До берега поволі йдуть,

І там на скелях розлягаються,
І, перед себе лапи витягши,
Кладуть на них гривасті голови
І чола, повні темних дум.

І цілу ніч лежать, зітхаючи,
На дальнє місто видивляючись,
І на хребтах їм, проти місяця,
Вилискує зловісно шерсть.