Білобрисий - Мінович Олександр

Вулицею міста йшла колона молодих хлопців, одягнених в стару зношену одежу. Дехто був поголений "налисо". Городяни з першого погляду впізнавали в них новобранців радянської армії. Бо хто ще так вдягається, так стрижеться, та йде колоною.

Збоку новобранців йшов прапорщик. Час від часу він щось голосно покрикував, не соромлячись перехожих. Для когось іншого це було б ненормально, кричати на все горло посеред міста, а для військового таке було звичним. У його голосі навіть вчувалася бравада.

Крики-команди падали на хлопчівську колону, яка ще не звикла до такого, яка ще вчора жила вільним життям. Хлопці з колони ще вчора, що хотіли, те й робили, куди хотіли — йшли. А тепер про таке треба забути надовго.

Вчора новобранців весело проводжали. Зі співами та танцями до самого ранку. Співали "Нє плачь дєвчьонка", бажали легкої служби, щоб недалеко відправили служити, щоб не попали в морфлот, бо там не два, як скрізь, а три роки потрібно тягнути лямку. Декого урочисто проводжали на заводах та фабриках. Говорили промови, казали, щоб чесно віддав "свящєнний долг Родінє", щоб не підвів колектив та був зразковим солдатом.

Пашка йшов в строю, як і всі, в невеселому настрої. " Прощай свобода, прощай безтурботна "гражданка", — билось в його голові. В армію йому не хотілося, але куди ж дінешся. Така штука, що не сховаєшся, не скриєшся. Скрізь знайдуть.

Волосся своє хлопець завчасно не зістриг. Вирішив покрасуватися ним хоча б ще день. Його русяві, майже білі кучері виділялися в натовпі стрижених голів. Прапор відразу вихватив його з загальної маси новобранців:

— (рос.) Что, белобрысый, решил заартачиться? Не мог дома свою шевелюру оставить? Сматри, не долго тебе осталось. Быстро сделаем с тебя человека.

— А я шо, вже не чєлавєк?

— (рос.) Не. Ты покуда что юнец лохматый. Вот когда тебя научат жрать и спать по часам и по норме, когда с тебя выбьют дурь, тогда будешь человеком.

— Шо ви так з погроз починаєте? Ми ж іще не солдати. А ви ж тільки прапорщик і ніякий нам не камандір.

— (рос.) Чего сказал, салага? Не понимаешь еще, куда попал? Мы тебе мигом рога обломаем. Смотри, какой барзой нашелся.

Пашка хотів ще щось відказати, але хлопці стримали. Радили не зариватися.

Колона дійшла до залізничного вокзалу. Майбутні солдати заселились в окремий вагон. Дістали свої пожитки та почали востаннє споживати домашню їжу. Дехто прихватив з собою пляшку горілки чи вина. Але прапор шниряв по вагону, як праска по штанях. Туди – сюди, туди – сюди. Кидався на запах спиртного, як собака-шукачка. Випити змогли одиниці. Прапорщика не обдуриш. Йому треба представити всіх новобранців на очі солдатського начальства тверезими.

Паша обдурити зміг. Свою самогонку він вилив у пляшку з томатним соком. Ще й поставив її на самому видному місці. Хлопці з усього вагону підходили, щоб відхлебнути трохи для підняття духу. Прапор довго не міг второпати, звідки б'є по вагону алкоголем, аж поки не запримітив, що сходяться найчастіше в те місце, де їхав Білобрисий. Так вже, про себе, став називати білявого хлопця.

— (рос.) Опять ты? Опять ты барзеешь? Все тебе не ймется? Ну подожди у мєня. За все ответишь.

— Та ми ж іще не в армії. Шо тут такого? Ну випили на останок по ковточку, — пробував змиритися з прапором Пашка. Але той вже готовий був його, як то кажуть, живцем з'їсти.

Ніч провели в поїзді, а вранці прибули на місце служби. Критими зеленим брезентом вантажними машинами приїхали з вокзалу в військову частину. Шлагбаум перед машинами спочатку відкрили, а потім закрили. Немов закрили від усього того світу, який був поза армією. В очі кинувся високий паркан з колючою проволокою поверху. "Неначе в тюрмі", — промовив хтось із прибулих.

Майбутніх солдат зустрів величезний плац, розписаний квадратами для стройових занять, довгі кам'яні сірі казарми, безліч червоно-зелених плакатів, які призивали захищати Батьківщину, бути пильними на посту та непримиренними до ворогів, славили партію та доблесну радянську армію.

Із-за казарми вийшла рота солдат, які вже звикли до служби, і не вигляділи такими безпорадними як молоді. Вони йшли, карбуючи крок та співаючи пісню. Коли порівнялися з щойно прибулими, пісню припинили та почали свистіти і кричати: (рос.) — "Вешайтесь, салаги! Хана вам пришла. Пропадете и мамочка не узнает, где вас искать"

Оглушених побаченим та почутим і геть принишклих хлопців повели в баню та в їдальню. Довго не затримали ні там,ні там.

В бані підстригли тих, хто не зробив цього вдома. Довгі хвилясті кучері впали з голови Паші на купу чужого волосся та змішалися з ним. Вся його індивідуальність залишилася в тій купі.

На виході видали всім зелену (чого то в цій армії така пристрасть до зеленого?) військову форму, чоботи, онучі, пілотки, ремені. Новоспечені солдати стали схожими один на одного, як горобці на дроті.

В їдальні до їжі ніхто не доторкнувся.

— (рос.) Ничо, — сказав прапор, — завтра будете так жрать, шо глаза в миску выпадут. Это вам не гражданка, здесь меню не подают. Встать! Строиться выхади!

Цілий місяць новобранці провели окремо, в так званому "карантині". Старих солдатів коло них не було. Тільки сержанти та офіцери. А ще прапорщик Козлов — той, що привіз їх сюди.

Волосся у Паші трошки відросло і він знову став відрізнятися від солдат в строю своєю білою чуприною. З подачі Козлова за хлопцем закріпилось прізвисько Білобрисий. По другому його вже ніхто не називав.

Почалася справжня муштра. Не прилягти, не присісти. Ганяють так, ніби хочуть, щоб шкіра полопала. Та вона й лопала. На ногах, що збивалися в криваві мозолі від невміло скручених онуч. Добре, як хто раніше мав діло з чобітьми. Тим легше. А хто їх ніколи не взував, то просто біда. Не витримують їхні ноги солдатських навантажень. Кривавлять, коли натерті мозолі полопають. Лікування ж одне від усіх болячок – зеленка. Перемішується зелене з червоним на онучах, як на радянських військових плакатах.

Їсти дають мало. Бажання наїстися не покидає ні вдень ні вночі. Їжа сниться.

Виспатися теж не вдається. Здавалося б тільки заснув мертвим сном, як вже кричать: (рос.) "Падьем!". І треба летіти стрімголов в шеренгу. Потім бігом справляти нужду, бігом на зарядку, бігом до їжі, бігом скрізь та всюди. А де не бігом, то стройовим кроком, задираючи високо ногу та гупаючи нею об землю чи асфальт.

Ще гірше, коли в якомусь наряді. В караулі чи на кухні. Там спати вдвічі менше дають, а ганяють теж вдвічі, але більше. Над всім цим постійно стоїть крик та команди сержантів. Весь час когось карають, хоча здавалося б куди тут ще карати. І так життя нестерпне, без всяких покарань.

Та на те вона і армія радянська. Тут треба повністю вбити свободолюбивий дух, зламати волю, навчити сліпій, бездумній рабській покорі. Саме для цього існують безліч безглуздих вправ та команд. Коли людина, виконуючи щось, перестає думати, тоді вона стає солдатом. Всякого, хто чинить спротив, ламають з великим старанням, а часом ще й з задоволенням. Ті, кого раніше підкорили, не терплять тих, хто має більше сили та духу, хто не хоче відразу здаватися.

Паша відносився до тих, хто довго не здавався. Де тільки міг, то старався проявити непокору. Карали його майже щодня. З нарядів не вилізав, але продовжував сперечатися чи всіляко проявляти непослух. Найбільше це доставало Козлова. Той прямо шаленів від одного виду хлопця. За довгу службу, здається, ще ніхто так не злив та не діставав прапора.

Чи не найдужче вивів Пашка Козлова коли той вів одного разу заняття по вогневій підготовці замість відсутнього офіцера. Вивчали траєкторію лету снаряда. Прапорщик розповідав молодим солдатам, що випущений з гармати снаряд летить не по прямій лінії до цілі, як здається, а дугою. Спочатку піднімаючись, а згодом опускаючись на ціль.

Паша проявив кмітливість:

— То шо ж воно виходить, товариш прапорщик, якшо покласти гармату набік, то можна з неї стріляти з – за рогу будинку і попадати в ціль. А ворог і бачити не буде, хто й звідки стріляє.

— (рос.) Не пори ерунды, белобрысый. Кто ж тебе гармату на бок положит? Она ж весит сколько. Думай головой своей бестолковой, раньше чем что – нибудь сказать.

— А якшо з автомата? З ним то можна на бік лягти?

— (рос.) Ну с автомата другое дело. Хотя, надо подумать. Вот пойдеш сегодня в наряд там и подумаеш, чтоб не умничал больно.

Про цей діалог взнали офіцери. Стали насміхатися з прапора так, що він не знав куди від них ховатися.

Зрозумів Козлов, як підставив його Пашка і ще більше обізлився. Постійно дратувало його й те, що непокірний хлопець не проявляв до нього поваги, а інколи навіть кпився та дражнив поза очі.

Жорстоко віддячив за таке Козлов. Як тільки карантин закінчився, стали новобранців розподіляти по різних підрозділах великої військової частини. Хто пішов в підсобне господарство свиней кормити, хто фельдшером в медпункт, хто в технічні служби, хто ще куди. Прапор попросив в штабі, щоб Пашу направили в будівельну роту. Штабіст аж остовпів від здивування:

— (рос.) Дак там же одни нерусские, все с Кавказа. Со всех рот собрали одних беспредельщиков. Пропадет парень. Не дадут жизни.

— (рос.) Ничего. Пускай попробует. Права качать и барзеть умеет, вот пусть и узнает, что такое служба. Месяц протянет, обтешется, потом переведем в другую роту. Если не прибьют, конечно. А прибьют, то туда ему и дорога.

Нова рота прийняла білявого солдата, неначе його спустили з іншої планети. Хлопцева біла голова була ніби чуже тіло в строю роти.

Почалося для Паші справжнє пекло. Словами не можна описати ті знущання та наругу, яку йому приходилось терпіти. Стусани, копняки, удари в груди були найлегшим, що приходилося виносити.

На молодому солдатові виміщали свою злість всі, хто служив раніше в інших ротах. Мстили йому за те, що самі винесли в свій час. Мордуючи примовляли:

— (рос.) Это тебе за чурок и абреков, которыми обзывали нас твои земляки.

— (рос.) Это тебе за свинину, которую заставляли нас есть силой и голодом. Будеш теперь жрать то, что и свиньи не ели.

— (рос.) Это тебе за то, что мы тупые, неграмотные и как нам говорили: " что только с гор спустились".

— (рос.) Это тебе за это, это тебе за то.

І не було кінця цим "за это".

Через тиждень Паша став мов сомнамбула.