Бог і Україна - Майданович Тетяна

Подумаєш: кінець доріг-тривог
І припадеш до слова "Україна".
І раптом зриш, уклякши на колінах,
Як понад ним могутньо сяє БОГ.
Насправді це Його – оця нетлінна
Земля прекрасна, рідний отчий край.
Оця в червоних кетягах калина –
І знак, і спогад про блаженний Рай.
Живлющий спогад – пий і ще бажай! –
Переведе крізь полум'я страждань.
Прорвавшись над червоних зим пожари,
Пропалюючи серцем смертні хмари,
Ідуть на білий цвіт і дух калини
Малишко, і Сосюра, і Тичина,
Кричевський… І Косинка… І Довженко…
Луценко… Стус… Тютюнник… Симоненко…
Всі, хто долав у серці біль і муку,
ГУЛАГ, байдужність, голод і наругу…
Ідуть на білий цвіт і дух калини –
На світлий милий образ України,
Над власне "я" розчахнуті серця –
Так дивно люблять у ділах Творця…
Випалюючись від оман нечистих,
Ідуть все далі по шляхах тернистих.
Подумають: кінець доріг-тривог!
І припадуть до слова Україна…
І раптом зрять, уклякши на колінах,
Як – понад ним! – потужно сяє БОГ.
Вкраїна – нитка у Його Покрові,
Лише ковток Безмежної Любові.