Біблійні пригоди на небі і на землі - Ячейкін Юрій

Юрiй Ячейкiн.

Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

За столом сидiло двос нечистих.

Це був заляпаний чорниловi автор i забризканий тушшю художник.

Обох непокоуло питання:

— А що буде, коли вченi богослови i не менш вченi лiтературнi ортодокси образяться?

Раптом хтось iз них прочитас цi оповiдки i дасть на них нищiвну рецензiю:

— Брехня! Нiчого цього не було!

Пiсля легких дебатiв пара нечистих вирiшила вiдповiдати, як i належить iстинним атеустам:

— Правильно — брехня! Нiчого цього не було!

Отак! Ясно?

КНИГА ПЕРША. ОДНА СТОРIНКА З ЖИТIЯ рНОХА

"рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, i народив Мафусаула. I ходив рнох перед богом по народженню Мафусаула триста (300) рокiв, i народив синiв та дочок. Усiх же днiв рноха було триста шiстдесят п'ять рокiв. I ходив рнох перед богом, i не стало його, тому що бог узяв його".

БИТIр, розд. 5. ст. 21 — 24.

УНIКАЛЬНА ЗНАХIДКА

"Американському туристовi Фреду Куку, що подорожував по святiй землi за iндивiдуальним маршрутом, запала в душу незвичайна фантазiя: вiн вирiшив закинути сiтi у позбавлене життя Мертве море.

— Невже у такому великому морi нiчого нема? — запитував себе практичний мiстер Кук. — Якщо в нашi часи людство перетворюс в гiгантське звалище рiзного мотлоху i непотребу навiть океани, то чому бiблiйнi патрiархи не могли з тiсю ж метою використовувати свос сдине море? Адже нове — це добре забуте старе!

Та закинути сiтi було нелегко — в Мертвому морi не тоне навiть людське тiло. З цiсу ж причини досi не написано жодного детективу, де фiгурував би покiйник з дна тамтешнього моря.

Однак це не зупинило мiстера Кука. Замiсть грузил вiн винахiдливо використав свинцевi злитки, що важили по кiлограму кожен.

Здорова iнтууцiя не зрадила вiдчайдуховi Фреду!

Вилов виявився казковим — старовинний бронзовий глек з печаткою iудейського царя Соломона. У цьому виробi найдавнiшоу металургiу зберiгався документ космiчного значення. Але добряга Фред про це навiть не пiдозрював, бо не володiв жодною iншопланетною мовою.

Ось чому унiкальний глек мiстер Кук продав за 1.000.000 доларiв вiдомому колекцiонеровi-мiльярдеровi мiстеру Джону Б.Портфеллеру, а незрозумiлi папiруси подарував у Нацiональний музей Непотрiбних Речей.

Вiднинi долю документа вирiшував директор музею сер Мак-Огон. Спочатку розлючений сер, що сподiвався одержати рукопис разом з бронзовим посудом, хотiв було викинути папiруси у кошик для смiття. Та в останню мить вiн усе-таки подав знахiдку на експертизу полiглотiв з мовознавчого коледжу. Прочитати прадавнi незграбнi закарлючки виявилося важче, нiж розшифрувати сгипетськi iсроглiфи чи розiбратися в мотузяних часописах майя. Коротко кажучи, наукова експертиза не дала бажаних результатiв.

Тодi сер Мак-Огон передав рукопис у ЦОЦ (Центральний Обчислювальний Центр), звiдки й надiйшла iсторична звiстка, що блискавкою облетiла всю земну кулю:

— Загадковий документ — щоденник анонiмного космонавта з Альдебарана!

— Брати по розуму були на Землi!

— Темнi мiсця Бiблiу висвiтлено!

— Iнтимнi подробицi життя допотопних людей!

— Жахлива доля янголiв небесних!

— Читайте! Читайте! Читайте!!!

Сер Мак-Огон негайно продав сенсацiйний документ вiдомому збирачу старовини мiстеровi Джону Б.Портфеллеру за 2.000.000 доларiв.

Нинi у некорисливого фiлантропа Джона Б.Портфеллера зберiгасться найповнiша колекцiя сувенiрiв епохи ковчегобудування!

Цей вiдомий приватний колекцiонер-ентузiаст з властивими йому енергiсю та впертiстю прочесав драгами усе дно Мертвого моря, яке так довго приховувало своу тасмницi. Але нiчого, окрiм черепкiв рiзних епох та цiлком сучасних уламкiв теперiшньоу високотехнiчноу цивiлiзацiу (найбiльший вилов — iржавi автомобiлi), знайти не пощастило. Ця наполегливiсть мiстера Джона Б. Портфеллера коштувала йому ще 150.000 доларiв.

— Так недовго й до старцювання з торбою! — пожартував мiльярдер-дотепник, що завжди, незважаючи на втрати, перебував у доброму гуморi. Попутно вiн купив у арабських шейхiв кiлька нафтових концесiй за таку суму, що важко й казати...

Нижче ми друкусмо розшифрованi ЦОЦом уривки з щоденника, якi золотими лiтерами (загальна вартiсть ух становить 3.150.000 доларiв) вписанi в славну iсторiю людства".

З журналу "ТУДЕИ-СЮДЕЙ"

ЩОДЕННИК КОСМIЧНОГО АНОНIМА З АЛЬДЕБАРАНА

1. ЧЕТВЕРТА ПОДОРОЖ ПО ТРЕТIЙ ПЛАНЕТI

"...Виявлясться, земляни, як двi краплi Аш-два-о, схожi на корiнних альдебаранцiв. Або навпаки: дивлячись як дивитись.

Генiальний супернавiгатор Циркуль Кут безупинно повторюс:

— А що я казав!

I справдi, його надприродне передбачення вразило всiх нас. Правильно старi альдебаранцi кажуть: око бачить далеко, а розум ще далi.

Сьогоднi симпатична, як земнi дiвчата, астроконсульт Кра Суня, синхрофазотронний роботтлумач Кi Бер i я вирушили в четверту подорож по цiй чарiвнiй планетi.

У дорозi Кi Бер, що вiдзначився тут неабиякою пам'яттю навiть на мiсцевi анекдоти, оповiдав веселi iсторiйки з життя першолюдей Адама та рви, а також ухнього Всевишнього патрона. Та найбiльш дотепними, несумнiвно, були анекдоти на космогонiчнi теми Сотворiння Свiту. Веселiших нiсенiтниць досi нам чувати не доводилось...

Ми й незчулися, коли дiсталися до мiста. Уже пiд його мурами нас чекала вражаюча дивовижа. На глиняному пагорбi, серед суходолу, височiли ребра фантастичноу споруди. Виявлясться, це будували водоплавний ковчег! А тут же навiть ручая поблизу нема...

Як i минулого разу, ковчегобудiвники-рiзнороби Сiм та Iафет були захопленi свосрiдним iнтелектуальним змаганням — грали в пiдкидного дурня. Старший виконроб Ной, зрозумiло, зранку подався на чергову виробничу раду в парафiу "Головколодапостачзбуту". Тiльки Хам старанно, у потi чола свого, здобував хлiб свiй на стапелях.

Мешканцi мiста зустрiли нас привiтно й радiсно. Звiдусiль лунали вiтальнi вигуки тубiльцiв:

— Цирк приухав!

Весело верещали малюки:

— Цирк! Цирк! Цирк!

Очевидно, так ухньою мовою звучало iм'я генiального супернавiгатора Циркуля Кута. Безумовно, своуми космiчними звитягами вiн заслугував славу i на цiй, третiй вiд мiсцевого свiтила, планетi.

Найдопитливiшi з тубiльцiв пiдходили ближче i, мило нiяковiючи, запитували, хто кого покладе на лопатки — наше одоробало (так, очевидно, звучало ухньою мовою слово "робот") чи ведмiдь, якого водив по риночку на ланцюгу старий циган. Ми щиро посмiялися з цих нехитрих жартiв.

— Наш могутнiй Кi Бер, — нарештi поблажливо пояснив я, а робот переклав, — покладе ведмедя одним щиглем.

— А Великого Ога подужас?

— А хто ж вiн — цей Великий Ог?

— Ог — гiгантопiтек, що сидить у шинку.

— Завжди сидить? — одразу зацiкавився я.

— Звiсно, завжди.

— Але чому?

— Бо такий великий, що в дверi не лiзе.

— Як же вiн у шинок потрапив?

— Хтозна! Може, навколо нього будували...

— А далеко цей шинок з Огом?

— Та ось тутечки, за рогом...

Ми усi трос — Кра Суня, Кi Бер i я — не гаючись анi хвилини, швидким кроком рушили по вказаному маршруту, щоб якнайскорiше поглянути на Великого Ога, славетного мiського гiгантопiтека.

2. СЛIДАМИ НЕРОЗГАДАНОт ТАрМНИЦI

Ми — усi трос — розхвилювалися. Ще б пак! Адже нарештi матимемо змогу поспiлкуватися з iстотою, прямо причетною до жагучоу тасмницi, з якою ми стикасмося буквально на кожному кроцi. Рiч у тiм, що за мiсцевими уявленнями велетнi — дiти земних жiнок, якi спарувалися з янголами небесними.

Ох, цi янголи! Завдали нам клопоту...

Оповiдають, нiби янголи небеснi — прегарнi хлопцi. Поширився навiть стiйкий вираз — "янгольське личко". Вони дуже чуттсвi i вправнi у любощах, чим скоряють жiночi серця. А головне — вони мають крила!

Мiсце проживання янголiв — небеса. I хоч жодного з них ми не бачили, вони стiною повстали на завадi Контакту. З того часу, як ми прилетiли, ми досi не змогли порозумiтися з мешканцями планети. Нам нiхто не вiрить, що ми прибули з глибин Всесвiту!

А все чому? Бо ми, як i мiсцевi люди, нiяких крил за плечима не масмо. А далi — логiка проста: якщо крил нема, то й лiтати не можемо.

Цей опiр лiнивоу, iнертноу думки ми нiяк не могли здолати. Коли на цю тему заходила мова, то ми почували себе, м'яко кажучи, безсоромними хвальками й самозванцями. А якщо казати не м'яко, то — пришелепуватими брехунами.

Як нам шляхом ретельних опитiв пощастило дiзнатися, янголи розподiляються на десять iсрархiчних категорiй:

кадошiми, або пресвятi (вони ж — архангели);

офамiми, або швидкокрилi;

оралiми, або найдужчi;

шасмалiми, або променистi;

серафiми, або iскрометнi;

малахiми, або посланцi;

елохiми, або господнi;

бен-елохiми, або дiти божi;

херувiми, або бикоподiбнi;

iшiми, або натхненнi.

[Папа римський Григорiй i "Великий" "святiйшою булою", не питаючи божого дозволу, це "небесне воунство" рiшуче реорганiзував. За його "вказiвкою" янголи розподiленi на три адмiнiстративнi ступенi з трьома чиновними званнями в кожному: перший ступiнь — серафiми, херувiми i престоли; другий — янголи сили, влади i панування; третiй — янголи початку, архангели i рядовi. "Генералiв"-архангелiв папа розжалував у "сержанти", а бичкiв-херувимiв нагородив генеральськими еполетами. Цiкаво: за що?]

тхнiй патрон, що стоуть над усiма, ходить в божеському ранзi. Iм'я його — Всевишнiй.

Ось чому ми так поспiшали до шинку. Нарештi вiдкрисмо досi не розгадану нами тасмницю! Пiдстави для таких сподiвань були грунтовнi: шинок тут вiдiграс функцiу iнформацiйного центру. А Великий Ог (мало того, що вiн сам янгольського походження) у цьому центрi сидить безвилазно! Та нас чекало чергове прикре розчарування.

Ледве ми побачили Великого Ога, як енциклопедист Кi Бер одразу науково визначив його мiсце в класифiкацiйнiй системi:

— Тваринний вид — викопний п'янтозавр, пiдвид — гiгантопияк.

З одного погляду було ясно: на грунтi хронiчного алкоголiзму у Великого Ога розвинулася так звана "слонова хвороба", яку науковцi називають бiльш прозаучно "гiгантизмом суглобiв".

— Навiщо вам це чудисько? — запитали ми шинкаря.

— Для реклами, — вiдповiв той. — А реклама, щоб ви знали, рушiй торгiвлi! От ви — ледь прочули про Ога, як одразу прибiгли до мене у шинок. Аж захекалися...

Що й казати, шинкар мав цiлковиту рацiю!

3. КНИГА МIСЦЕВОГО IНТЕЛЕКТУАЛА

Засмученi, ми нi з чим повернулися на Диско-Лiт.

— Так, проблема виявилася дуже складною для розв'язання, — замислено мовив Циркуль Кут, коли вислухав наш невтiшний звiт.

— Що ж тепер робити? — розгублено заклiпала блакитними очима, що уй вельми личило (я аж замилувався), Кра Суня.

— Що нам робити? — перепитав Циркуль Кут i з притаманною йому мудрiстю виголосив: — Наполегливо долати тимчасовi труднощi!

— А як? — дiловито запитав я, готовий до нових всесвiтньо-iсторичних звитяг у встановленнi контакту мiж двома космiчними цивiлiзацiями.

— Слiд розшукати мiсцевого iнтелектуала, — вiдповiв супернавiгатор.

— Ха-ха-ха! — науково прокоментував його зухвалий намiр Кi Бер в регiстрi iржаво-саркастичних модуляцiй.

— Де ж ми шукатимемо цього унiкума? — спалахнула нiжним рум'янцем ентузiазму (я аж вдруге замилувався) Кра Суня.

— Здасться, я його вже намацав, — iнтригуюче мовив Циркуль Кут.

— Невже? — дружно вигукнули ми усi трос в один голос.

— А ось послухайте, — запропонував Циркуль Кут.