У безкрай, далечінь-дорогу... - Лятуринська Оксана

У безкрай, далечінь-дорогу
надломлено я закричу
про самоту і про тривогу,
про дні, яких я не лічу,
про дивовижну німоту
без слів та звуків, про нечулу
німу, глуху, пусту, пусту –
що серце далечі жахнулось.