Плантації - Слісаренко Олекса

ПЛАНТАЦІЇ

Розділ перший

Двір маєтку великий — на кілька десятин, а паркана ніде не видно. Будинки притулилися близько один до одного, замикаючи двір червоним цегловим колом.

Тільки в двох місцях ворота. Між воловнею та млином — для скотини й робітників, та між конторою маєтку й будинком службовців — парадні.

Парадні ворота чемно дають проїхати екіпажеві або пройти економічним паничам і панночкам.

Замкнене коло будинків в одному місці розривається барвистою плямою художньо розташованих дерев та квітників, а за ними білим тлом підноситься будинок модерної архітектури.

Коли пройти од скотарень з їхніми аміаковими пахощами через двір до будинку, то на очі спадуть важкі, штучно різьблені двері парадного ходу, а на дверях мідна табличка:

ФЕЛІКС ФЕЛІКСОВИЧ РАМП

головний управитель Старостинських маєтків графині

вознякової-дончиць

Жодній іконі не довелося зазнати такої шани від льо-кайської руки, як тій табличці. Тому вона своїм блиском сліпить очі й зосереджує увагу на чорних грубих літерах:

ФЕЛІКС ФЕЛІКСОВИЧ РАМП

Око швидко фіксує три слова, й прохачева рука тисне На ґудзик електричного дзвінка.

Двері-іконостас одчиняє пристаркуватий панок у довгому сУРДуті та білих комірчиках як сніг. У прохача тремтять коліна й язик зав'язується надійним вузлом. Вузол наміряється проскочити в дихальне горло, а в мозку, як у зіпсо-^ному грамофоні, вистукує переривчасто:

— Це він... Це він... Це він...

Та раптом чоловік у сурдуті, на око визначивши соці, альну вагу одвідувача, каже:

— Добродію, вам слід прийти через тиждень... Пана немає дома...

І хоч голос пана виразно чути в покоях, льокай ще раз підкреслено вперто твердить:

— Так, немає дома... Через тиждень...

Після цих слів одвідувачеві не належало бути в передпокої, а тому дідок у сурдуті брався зачиняти двері, ніби там уже нікого не було. Наступав на драні черевики та іншими дипломатичними ходами, виробленими довгою льо-кайською практикою, витискував одвідувача за двері.

Опинившися на ґанку, незваний гість ще раз перечитував мідну табличку, язиковий вузол кидав намір пропхатись у дихальне горло, рука, що допіру непевно тремтіла, стискувалась у певний кулак, а язик, випроставшися з міцного вузла, починав формально функціонувати:

— А, твою мать...

Ноги твердо ступали геть з подвір'я.

Рамп — чужоземець, але якої національності — невідомо. З прізвища ніби німець, але німецького в ньому нічого не було. Бездоганне знання англійської мови могло б навернути на думку, що він англієць, коли б не смугляве обличчя та чорні задиркуваті очі румунського цигана. Звичка завжди тримати в руках батіжок з довгим пужалном або, під час офіційних розмов, за халявою лакових чобіт підкреслювала зовнішню подібність до смуглявих знавців конярства.

На певні думки про походження наводили й риси його вдачі. Рамп умів використувати будь-які обставини, а це стверджувало, що генеалогічна гілка його сполучалася з деревом роду в лагідному затишку циганського шатра.

Рамп жив самотньо у розкішно умебльованій квартирі-Він ніколи не говорив про свою рідню, хоча питання про батьків йому не раз ставилося.

Щонеділі до білого будинку наїздили гості, грали в карти, їздили полювати, та до всіх сусідніх поміщиків, вищих службовців маєтків та цукроварень Рамп ставився з іронічною фамільярністю та презирством у глибині своїх чорних очей-

Бували в компанії й дами. Рамп говорив їм приємності, але рисочки в кутках рота анулювали його слова.

Десятки тисяч десятин землі з двома цукроварнями була слухняна зброя в руках Рампа в боротьбі з напівспролетаризованим селянством. Графиня могла не турбуватися за прибутки: вони золотою річкою пливли фарватерами банків У її ніжні руки.

Власниця маєтків та цукроварень, здається, назавжди дала перевагу закордонним курортам перед Старостином. Років зо два до революції, 1905 року, вона приїхала до Старостина на кілька день, але про це недовге перебування довго згадували в маєтках.

Весняним днем графиня пройшла із свого палацу в супроводі Рампа до цукроварні, а од неї до маєтку.

Всі помітили, що графиня була чимсь незадоволена і стурбована.

Розповідають, що увечері покликала графиня Рампа до себе в палац і без зайвих слів заявила:

— Ви мені, пане Рампе, не подобаєтесь... ви не вмієте керувати... У вас навіть цукроварня не працює! А ви пишете, що вона дає великі прибутки! — вигукувала графиня істерично.

Рамп увесь час тримав батіжок за халявою, але після цих слів він одним махом розсік єдвабну канапу до пружин. Управитель мовчав, але очі йому хижо горіли, а рука трощила пужално на дрібні шматочки.

Очі графині раптом зупинилися, потім закотилися під лоба, і вона безсило зсунулася на килим.

Покоївка подала води та одеколону й негайно була вислана з кімнати.

Коли графиня очуняла, Рапм, немов нічого не сталося, ввічливо казав:

— Ви, ясновельможна пані, стомились. Вам слід спочити, я ж дозволю собі звернути вашу увагу на...— Рамп довго пошепки щось говорив графині.

Покоївка не чула шепотом сказаних слів, і вони лишилися таємницею.

Графиня на другий день виїхала за кордон, а в головну контору маєтків передала листа, де дозволяла Рампові взяти 3 прибутків річне утримання, як одноразову нагороду за зразкове керування маєтками та цукроварнями. А через місяць на ім'я Рампа прийшов пакет з документами, і на Різьблених дверях з'явилася ще одна табличка:

ФЕЛІКС ФЕЛІКСОВИЧ РАМП

довірений у всіх справах графині

вознякової-дончиць

Розділ другий

Володіння графині Вознякової-Дончиць широкою ему. гою розляглися від Домашова до Краснопілля, захоплю-ючи повіти Домашківський та Краснопільський на сотні квадратових кілометрів.

Десятки хуторів з двома цукроварнями були розкидані на цьому просторі, а в центрі їх, як діамант, головний Ста-ростинський маєток з найбільшою в окрузі цукроварнею та палацом графині... Тому вся група маєтків звалася Старостинською і підлягала головній управі маєтками, яка містилась у Старостині.

На всьому просторі Старостинських маєтків лише жменька земель належала селянам та дрібній збіднілій шляхті. Але щодалі менше ставало дрібнопанських земель, графські маєтки ковтали їх, округляючи свої масиви.

Зубожіла шляхта забивалася в села, втрачала свої суспільні ознаки й повільно переходила до роботи на землі. І коли діди ще пишалися задрипаними дворянськими мундирами та нікому не потрібними грамотами, молодь ходила за плугом і з веселими висвистами співала парубоцьких пісень, повертаючися з поля...

Велика залізниця, що сполучала два моря, проходила вздовж земель Старостинських маєтків. Нею, як велетенською артерією, приливала й опливала кров виробництва.

З далекого Чілі везли селітру, з Москви — мануфактуру, з Дону — вугіль, з Нью-Йорка — машини, з Німеччини — каїніт, з Поділля — суперфосфат, з Швеції — тараню...

У виробничому шлунку маєтків та цукроварень всі ці різноманітні матеріали перетравлювались, і натомість Старостин викидав на світовий ринок цукор, пшеницю та годовані воли.

І цукор, і пшениця, і воли чудесно оберталися на біржах Москви, Нью-Йорка, Лондона, Берліна, Одеси в карбованці, франки, долари, стерлінги, марки...

Чавунна артерія приносила заживок виробництву й забирала наслідки його життєвих процесів. Забирала більше, ніж приносила, бо до всього додавалася праця тисяч напів-спролетаризованого селянства, видобуті багатства землі та сонячна енергія, спіймана зеленими мережами плантацій-

З провесни до пізньої осені сотні тисяч робітних дн1^ ковтали бурякові плантації Старостинських маєтків. IXий армії копальників, сапальників буряка рушили до плантації, не можучи прикласти сили на власних убогих клаптях землі. І коли старі поралися коло невеликого свого господарства, вся молодь цілий рік жила, щоб одробити два місяці на панських плантаціях. З семи років діти йшли збирати "свинку" — стихійного шкідника цукрових буряків.

Навчившися володіти сапкою, йшли на шаровку, проривку, а восени, коли сім'ями захоплювали постаті копати буряки од берківця, ця найніжніша молодь цілі дні під дрібним осіннім дощем перебирала порепаними руками холодні буряки й обрізала гичку.

Люди родилися на плантації, матері годували дітей, одри-ваючись од буряків, а виростали діти — віддавали свої сили тим саме плантаціям.

А цукор, вироблений порепаними руками людей, що на сніданок мали шматок хліба й цибулину, старанно обминав їхні селища, щоб десь, у далекій невідомій Англії піти на вгодівлю свиням.

Ще до початку виробничих боїв на розлогах бурякових плантацій машина виробництва починала ворушитись. Напередодні весни залізниця викидала жовті мішки з суперфосфатом, ликові кулі з таранею, машини та матеріали для Старостинських маєтків.

Поважні воли рухали великі гарби, навантажені виробничим заживком до хуторів, цих найменших клітинок виробничого організму.

У Старостинському головному маєтку лагодиться й гостриться зброя, щоб завоювати тисячі десятин чорноземлі.

Вищить од напруги слюсарня, кузня весело вистукує молотками, єдвабно гладять дерево гемблі в теслярні, а Циркулярка зойкає, вгризаючись в дерево.

Цукроварні по весні похмуро мовчать. Тільки високі Димарі, оглядаючи свої володіння, нагадують про них. Вони ремонтують своє пошарпане виробництвом тіло.

З початком весни увага головної управи не на їхньому боці, і все життя відливає од залізних організмів цукроварень до сизих просторів полів.

Тільки восени, коли завмирають маєтки з останнім зданим берковцем буряку, свято переходить на їхню вулицю. * °ді цукроварні погордливо пихкають димарями й перетрав-Ляі°ть солодку масу буряків.

Пізньої осені пустіють плантації. Постаті копачів не мая-Чать під нудною осінньою мжичкою й тільки де-не-де скривить вози, збираючи решту буряків, а потім лише зграї во-Рон будять сизу млу почорнілих просторів.

Коло цукроварні виростають чорні ковбаси буртів, з яких подається буряк до заводу вагонетками. Колії для вагонет простяглись од цукроварні до парких жмакових ям і д^ до довжелезних воловень, де вгодовуються на заріз сірі велетні — воли.

Восени бракували старих, малосилих та знівечених волів і ставили вгодовуватися.

Тільки молоді лишалися в маєтках набирати сил для весняної каторги.

Вгодовування — це останній спочинок. Воли стали брух-том, який мусить дати прибутки не своєю роботою, а м'ясом.

З провесни вони тягли важкі плуги, кремери, борони.

Влітку возили вантажі з маєтку в маєток, а восени чували з зерном од численних молотарок.

Пізньої осені котили круторогі важкі гарби з буряками з плантацій на цукроварні.