Печаль моя… Мій світе, долі свідку… - Синьоок Ганна

Печаль моя… Мій світе, долі свідку…
Лягли сніги з ніколи і нізвідки.
Набігли зграйно, заросли гущавінню,
Пологим плесом вичахли, здощавлені.

Мій смутку листопадово-грудневий,
Чи зважишся ти звіритись деревам?
Чи вітром розпорошишся горішнім,
Мені лишивши спогади торішні…

Самотносте моя, дівице ніжна…
Відлунюють слова з рядків суміжних.
Сніги щорік – зимі обряд хрестинний.
Мені ж – цвітінь на маминій хустині.

/Ганна Синьоок, зі зб. "Меседжі кави й каменю"/