Сім'я Лейків - Nebula

Ніч накрила місто важкою ковдрою темряви. Ліхтарі на вулицях тріпотіли, наче старі свічки, що от-от згаснуть. Річард і Джоан йшли вузькими провулками, залишаючи за собою таверну, яка стала свідком їхньої обіцянки знайти правду.

Кожен їхній крок віддавався у вухах глухим стуком. Напруга між братами була майже відчутною — не між ними самими, а навколо них, немов світ теж знав: почалося щось незворотне.

Вони направлялися до людини, про яку згадували незнайомці в "П'яному Драконі" — колишнього архіваріуса міської ради, Едварда Слоуна. Легенда свідчила, що він володіє знанням, яке багатьом би краще було не знати.

"Будь обережним," — прошепотів Джоан, коли вони зупинилися перед старим будинком із вибитими вікнами й дверима, що скрипіли від кожного пориву вітру.

"Тут інакше й бути не може," — коротко відповів Річард.

Вони увійшли. Внутрішній запах пилу та старого дерева огорнув їх, мов туман. Через кілька хвилин пошуків вони знайшли Слоуна. Старий чоловік сидів у кутку, схожий на привида самого себе.

Його очі, хоч і тьмяні, спалахнули тривогою, коли він побачив братів.

"Ви не повинні були приходити," — прохрипів він. — "Ви розумієте, що вони стежать за кожним кроком?"

"Ми знаємо, що ризикуємо," — сказав Річард твердо. — "Але ми також знаємо, що є щось більше, ніж смерть нашого батька. Ми маємо знати."

Слоун довго мовчав, а потім жестом покликав їх ближче.

"Ваша сім'я... завжди була кісткою в горлі для них," — прошепотів він. — "Ваш батько, Грегор Лейк, розкопав те, що краще було залишити сплячим. Він натрапив на справжнє обличчя організації, яка керує не тільки цим містом, а й усім регіоном. Вони мають своїх людей скрізь — у раді, в охороні, в церкві... навіть серед тих, хто видається вам друзями."

Річард і Джоан обмінялися тривожними поглядами.

"Як вона називається?" — запитав Джоан.

Слоун озирнувся навколо, ніби навіть стіни могли їх зрадити.

"Орден Тіней," — прошепотів він майже нечутно. — "Вони існували довго до того, як ви народилися. Їхня сила — в секретах. Вони не вбивають без потреби. Вони контролюють."

"І наш батько знайшов щось, що могло зруйнувати їх?" — стиха запитав Річард.

"Так," — Слоун схилив голову. — "Він знайшов Список Келліона."

"Що це?" — Джоан наблизився, стискаючи кулаки.

"Це перелік імен тих, хто служить Ордену. Усіх агентів, всіх корумпованих суддів, командирів, вчителів... Це доказ їхнього існування."

Кров Річарда застигла в жилах.

"А де цей список зараз?" — запитав він.

Слоун гірко посміхнувся. "Ваш батько довірив його тільки одній людині. І ця людина зникла."

---

Вони вийшли з будинку так тихо, як зайшли. Ніч здавалась ще темнішою.

Слова Слоуна гнітили. Ім'я "Орден Тіней" тепер звучало у їхніх головах, немов дзвін, що сповіщає біду.

"Нам треба знайти того, кому батько довірив список," — сказав Джоан.

"Але як? Ми навіть не знаємо, з чого почати," — відповів Річард.

"Ти чув, що сказав Слоун. Батько довіряв тільки тим, кого знав усе життя."

"Тобто хтось із його старих друзів."

Вони почали згадувати. Один за одним випливали імена: Томас Фейн, стара аптекарка Міріам, дядько Горацій...

"Томас," — сказав Річард. — "Батько часто говорив, що тільки Томас завжди залишався вірним."

"То шукаймо його," — кивнув Джоан.

---

На світанку вони дісталися до старого будинку Томаса. Але знайшли тільки розбиті двері й розгардіяш усередині.

"Вони вже були тут," — сказав Джоан похмуро.

На підлозі, серед уламків, лежав листок, що ледь тримався на старій цвяховій шпильці.

На ньому тремтячим почерком було написано:

"Якщо ви це читаєте — мене вже нема. Але істина ще жива. Шукай її там, де батько вчив вас дивитися вгору."

Річард і Джоан завмерли.

"Дивитися вгору..." — пробурмотів Річард.

"Вежа сторожі," — вигукнув Джоан. — "Батько завжди казав, що зі старої вежі видно весь світ!"

Без вагань вони кинулися до Вежі Старого Міста, що височіла над руїнами та злом.

---

Підйом був важким. Сходи ламалися під ногами, кожен крок міг стати останнім. Але врешті вони дісталися вершини.

Там, у невеличкому кам'яному ящику під самою підлогою, вони знайшли металеву скриньку.

"Ось воно," — прошепотів Річард.

Але перш ніж вони встигли її відкрити — унизу з'явилися постаті. Чорні, мов ніч, вбрані в довгі плащі. Орден Тіней знайшов їх.

"Нам треба йти!" — вигукнув Джоан.

Але двері вниз уже були заблоковані.

"Тільки один шлях," — Річард показав на вузьке вікно.

---

Вони втекли — просто через дах, ризикуючи життям.

Скринька була прив'язана до пояса Річарда.

З кожним ударом серця вони відчували: тепер вони не просто переслідувані. Тепер вони вороги цілого невидимого світу.

Орден більше не залишить їх у с

покої.

Попереду їх чекала тільки битва — остання, вирішальна.

І правду вони тепер тримали у своїх руках.